Невідомо, кого ще пришлють замість нього.
XIX
овий комендант — уланський ротмістр маркіз Амарій був покараний засланням на острів Білого Диявола: цей красень і забіяка за одну ніч тричі бився на дуелі та ще й образив генерала. Його супроводжувало троє дорослих — двоє писарів і ад'ютант, і десять підлітків для несення караульної служби.
РАПОРТ № 1
За бажанням вашої королівської величності, для несення караульної служби прибуло десятеро підлітків. За наказом Ради П'ятьох комендантом острова призначений я.
Маркіз Амарій.
— свідчив перший рапорт маркіза. Матіуш, пробігши очима рапорт, написав унизу: "Читав".
Життя на острові змінилося. У кімнаті разом із Матіушем розмістилися підлітки. Маркіз оселився в будиночку, де раніше жили солдати. Тепер Матіуш щодня отримував із гарнізонної канцелярії по декілька паперів: циркулярів, наказів, інструкцій. Треба було їх читати й підписувати.
"Ваша величносте, папір із гарнізонної канцелярії!" Ці слова будили його ночами, чулися за його спиною в лісі, на березі моря.
Матіуш два дні терпів, а на третій викликав до себе ротмістра.
Той з'явився і, навіть не привітавшись, плюхнувся в крісло й закурив сигару.
— Пане ротмістр, я викликав вас у справі! — суворо сказав обурений його розбещеністю Матіуш.
— Тоді я зайду пізніше, коли ви вдягнете мундир, — недбало кинув ротмістр і попрямував до дверей.
У Матіуша від цього нечуваного нахабства потемніло в очах.
— Я не буду вдягати мундир, — гнівно зауважив Матіуш, — і попереджаю вас: ні читати, ні підписувати ваших паперів я не бажаю. Я не в'язень і не зобов'язаний вам підкорятися. Полковника Дормеська…
— Полковника Дормеська тут більше немає, — перебив його ротмістр. — Після полковника Дормеська не залишилося ні квитанцій, ні рахунків, і взагалі він навіть не спромігся скласти план острова. На запитання: "Чи населений острів?" — полковник Дормесько теж не зумів відповісти. Полковник Дормесько виконував свої службові обов'язки геть погано. Донесення про це вже готове й найближчим часом буде відправлене за призначенням. Усі побажання вашої величності, якщо вони не суперечать інструкції, неухильно виконуватимуться. Спірні питання підлягають вирішенню Ради П'ятьох. У разі незгоди з чимось ви маєте право скаржитися в Раду П'ятьох. Брати приклад із полковника Дормеська я не маю наміру. Честь маю відкланятися!
Матіуш залишився сам. За стіною почувся здавлений сміх.
"Це вони з мене сміються, — подумав Матіуш. — Ну і нехай".
Ротмістр щогодини слав на підпис циркуляри, накази, інструкції, і Матіуш, не читаючи, відсилав назад. Уранці і ввечері ротмістр власного персоною приходив довідатися про здоров'я Матіуша. Той у відповідь мовчав.
Перш ніж влаштувати учення, ротмістр присилав до Матіуша свого ад'ютанта.
— Ваша величносте, дозвольте влаштувати учення? — запитував ад'ютант.
— Не дозволяю! — відрізав Матіуш.
Так продовжувалося п'ять днів. Але прибув корабель, який доставив на острів працівників. За наказом ротмістра вони почали ремонтувати йому житло. У лісі застукали сокири, задзижчали пили.
До будинку ротмістра прибудували ґаночок, спорудили альтанку і ще якісь споруди невідомого призначення. З ранку до вечора — метушня, крики й лайка. Ніякого спокою.
Матіуш потихеньку вислизав із дому. Самотні прогулянки, човен, заняття з Ало і Алою, скрипка стали йому у сто разів дорожчі.
Він розумів: це лише початок. І спокійно чекав розвитку подій. Ротмістр удавав ніби забув про його існування. Зате канцелярія працювала щосили: до пізнього вечора два писарі сиділи, низько схилившись над столом, і щось строчили. Циркуляри, що присилаються на підпис, розпорядження, накази щодень ставали дедалі довшими. Але Матіуш так і не читав їх.
Їжа з кожним днем гіршала. Раніше фінік чи інжир були для Матіуша просто ласощами, а тепер він пропав би без них.
Одного дня Матіушу зовсім не принесли обід. Він не надав би цьому значення, коли б не слова, почуті з-за перегородки:
— Вони сваряться, а ми тут через них маємо з голоду подихати.
Матіуш постукав у стіну: так він викликав свого ад'ютанта.
— Ви сьогодні обідали? — запитав він парубка, який з'явився на виклик.
— Ні, ваша величносте! Кухня вже три дні не працює. Пан ротмістр не має права видавати провізію без підпису вашої величності.
Матіуш одягнув мундир і велів покликати ротмістра.
— Прошу прислати мені на перегляд усі папери з канцелярії, — заявив він ротмістрові.
— Слухаюсь, ваша величносте!
Через п'ять хвилин перед Матіушем лежав наказ про видачу обіду. Він негайно підписав його.
А через десять хвилин у сусідній кімнаті прогриміло триразове "ура" і застукали ложки.
Коли Матіушу принесли обід, він відмовився їсти: і апетит пропав, і часу не було — на столі височіла купа паперів. Серед них була і скарга на полковника Дормеська. Матіуш почав її читати, і на лобі в нього виступив холодний піт.
Скільки стільців, столів, ліжок, простирадл, тарілок, ножів повинно бути на острові, невідомо. Куди поділися мило, молоко, цукерки, книжки, іграшки — теж невідомо. За отриманими даними, у дітей доглядача маяка багато крадених речей короля. Серед паперів не виявлено жодної квитанції, розписки чи рахунку. Приміщення брудні та обшарпалися, непридатні для житла. Солдати робили, що хотіли, ніякої дисципліни.
Але це ще не все: окрім скарги на Дормеська, було три скарги на Матіуша. Читаючи їх, можна було подумати, що вони продиктовані турботою і співчуттям до малолітнього короля-вигнанця.
Ось перша:
Здоров'я короля залишає бажати кращого. Він дратівливий і пригнічений. Відмовляється читати й підписувати папери, чим ускладнює роботу канцелярії. Не дозволяє проводити військових учень.
Друга скарга свідчила:
Король запливає на човні далеко в море і повертається втомлений і пригнічений. Він підіймається на високу гору, звідки можна впасти і розбитися на смерть. Бродить також сам лісом, де водяться дикі звірі, отруйні змії і, можливо, живуть людожери.
Король дозволяє своїй охороні галасувати до пізньої ночі, — говорилося в третій скарзі. — Дикі крики хлопчиськ оглушили острів. Шибеники вкрали у робітників пилку і дві сокири. З підлітками, як відомо, взагалі важко впоратися, тому я складаю із себе всяку відповідальність за подальше.