Цікаво, що він хоче сказати?
— Білі королі! Мої чорні брати заподіяли вам велику неприємність. Я поділяю ваше горе. Але винні в цьому ви самі. Ви набудували собі розкішні палаци, а на нас вам начхати. "А права, які ми вам дали?" — заперечите ви. Але що нам права, якщо ми вбогі й неписемні. Тому я прошу обговорити сьогодні питання не лише про білих дітей, а й про чорних. Ми, люди похилого віку, змирилися зі своєю важкою долею, але нехай хоч у наших дітей життя буде кращим.
— Отже, на порядку денному чотири питання. Перше: про білих дітей. Друге: про Матіуша. Третє: про королівство загиблої Кампанелли. Четверте: про чорних дітей, — оголосив лорд Пакс.
Проте обстановка не сприяла переговорам. Королі нервувалися: їх непокоїла присутність ста дикунів. І хоча перед готелем стояли білі вартові і всю ніч до ранку зміняється караул, все одно страшно, раптом повториться те саме. Отже, королям було не до переговорів.
Нехай Матіуш скаже, чого він хоче. Вони заздалегідь на все згодні. По-перше, він врятував їм життя; по-друге, сто дикунів готові будь-якої хвилини кинутися на його захист. Через те, що в дикунів немає вогнепальної зброї, королям ніскільки не легше. Отруйні стріли і списи — теж досить неприємна штука. Урешті-решт, яке їм діло до Матіуша? Якщо Сумний король хоче, нехай панькається з ним. А Молодий король, як головний винуватець, повинен добровільно відректися від престолу й передати владу батькові. Хороший король! Дітей, котрі збунтувалися, не зумів присмирити!
Приблизно так думав кожен про себе, але всі чекали, що скаже Матіуш.
А той мовчав. Від горя він не міг виголосити жодного слова.
Нарешті Альфонс Бородатий, втративши терпіння, зажадав, щоб Матіуш висловився.
— Ваша величносте, ви хочете взяти слово? — запитав Матіуша лорд Пакс.
— Давайте на знак трауру за королевою Кампанеллі перенесемо засідання на завтра.
Заперечити було нічого. Королі погодилися, хоча без ентузіазму. Домовини на острові не знайшлося, і останки королеви поклали в ящик з-під винних пляшок і закопали в землю.
Матіуш зустрівся з Клу-Клу під деревом мирти.
— Матіуше, ти сердишся на мене?
— Це ти, люба Клу-Клу, повинна на мене сердитися. Коли б не я, жила б ти спокійно у своїй країні. А через мене тобі довелося подорожувати в клітці з мавпами, і у в'язниці ти сиділа з моєї вини, і про нещасні ці реформи стала думати теж через мене.
— Матіуше, що ти говориш! Хіба є більше щастя, ніж працювати й боротися заради того, щоб життя на землі стало кращим?
— Ну що ж, борися, Клу-Клу! — Матіуш зітхнув.
— А ти?
— Я їду на безлюдний острів.
— Чому?
— Це таємниця.
Матіушу не хотілося засмучувати Клу-Клу, і своїми думками він поділився із Сумним королем.
— Раніше я думав, діти нещасні, але хороші. А тепер переконався, що вони погані. Говорю це, щоб ти не подумав, ніби я здрейфив і мені набридло з ними панькатися. Тільки нехай це залишиться між нами. Раніше я не знав дітей, а тепер знаю. Вони погані, дуже погані. І я поганий. Поганий і невдячний. Поки я був маленьким і боявся міністрів, церемоніймейстера, гувернера, я слухався й поводився добре. А став королем, відразу наробив дурниць і тепер ось страждаю.
І стільки безневинних людей страждають через мене.
Матіуш стукнув кулаком по столу, схопився і, заклавши руки за спину, забігав по рибальській хатині.
— Діти злі, несправедливі, брехливі, шкодять. Заїці, косому, кульгавому, рудому, горбатому або якщо хтось наробив у штани, вони проходу не дадуть, дражнитимуть. "Рудий — червонястий, біс небезпечний!.. Кривоніжка!.. Горбань!.." — кричать вони, кривляються і сміються. Десятилітній сміється з восьмилітнього, дванадцятилітній не хоче гратися з десятилітнім. Побачать у іншого щось трохи краще, обов'язково виканючать або безсоромно підлещуватимуться. Забіяці все спускають, а тихого й доброго зневажають. Довіриш комусь таємницю, він із тобою посвариться й вибовтає її. Усіх висміюють, ображають, дратують. Ідеш вулицею парами — обов'язково пристануть, тому що знають, ти беззахисний, коли йдеш із вихователем, який забороняє битися. А скільки серед хлопців злодіїв і обманщиків! Позичиш — не віддадуть і ще скажуть: "Відчепися, відв'яжися, котися до біса, а то в зуби дам!" А хвальки які! Кожен хоче бути першим. Старші сваряться з молодшими, хлопчики — з дівчатками. Тепер я розумію, чому провалилася затія з дитячим парламентом. Та і як їй було не провалитися! Тепер мені зрозуміло, чому я був хороший, поки в мене сардельки були; а не стало їх, вирішили мене виказати. А ще лицарями Зеленого Прапора себе називали! Білі діти гірші за чорних, а це ганьба. Негри неписемні, тому їм багато що можна вибачити. Ні, не хочу повертатися до білих! Набридне жити на безлюдному острові — поїду до Бум-Друма й залишуся там назавжди.
Матіуш немов забув про Сумного короля. Він міркував подумки, висловлював уголос, що наболіло.
І коли Сумний король заговорив, Матіуш від несподіванки здригнувся.
— Не зневіряйся, не падай духом, — сказав Сумний король. — У житті кожного реформатора бувають важкі хвилини, коли здається, всі зусилля витрачено даремно. Та це не так. Не всі діти погані. Є серед них брехунці і правдиві, гонористі і скромні, задираки і привітні. Але коли немає порядку, гарні завжди страждають від недобрих. Треба зробити так, щоб чесні, порядні діти могли захищатися. Ти почав це, а довести до кінця не хочеш. Якщо ти вперся, їдь на безлюдний острів. Але прошу тебе, у жодному випадку не відмовляйся від свого королівства! Потім пошкодуєш, та пізно буде.
XIII
ерший гарматний постріл прогримів о двадцятій хвилині на третю ночі. Канонада не замовкала до третьої години. На острів скинули триста шістдесят снарядів, після чого команди трьох військових кораблів висадилися на берег, отримавши наказ знищити дикунів.
Цілитися з корабля, як відомо, не так і просто: адже він погойдується на хвилях. Тому один снаряд випадково потрапив у ліве крило готелю, де жили білі королі, правда не найважливіші. Але коли стало відомо, що разом із дикунами вбито трьох білих королів і п'ять легко поранено, гармашеві добряче дісталося.
Бум-Друм і Клу-Клу зникли. Тільки навряд чи їм удасться врятуватися: біля берегів Куфайки патрулює дев'ятнадцять кораблів.