Король Лір

Страница 3 из 10

Уильям Шекспир

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Степ.
Буря з громом та блискавкою.
Входять Кент і дворянин, зустрічаються.
Кент Гей, хто це тут, опріч негоди злої?
Дворянин Той, хто у серці має злу негоду.
Кент А, знаю. Де король?
Дворянин Супроти бурі
Він бореться і вітер молить хижий,
Щоб той здмухнув у море суходіл
Чи хвилями пойняв страшними землю.
Волосся сиве він в одчаї рве,
А буревію пориви шалені
Підхоплюють волосся й розвівають.
Він хоче,— він, мала земна людина,-
Перемогти ворожий дощ і вітер.
Під ніч таку, коли голодний вовк
І лев з ведмедем дбають лиш про те,
Щоб зберегти сухою власну шкуру,
З невкритою він бродить головою
І сам себе стихіям віддає.
Кент А хто ж із ним?
Дворянин Нікого, тільки блазень,
Що жартами образи хоче збути,
Які у саме серце той дістав.
Кент Сер, ви мені відомі, і тому
Наважуся я речі сповістити
Важливі. Розбрат виник потайний,
Незгоди обопільні зайнялися
Між Олбені та Корнуелом, знайте.
У них є слуги — в кого ж їх нема
Серед людей, що трони посідають? —
Ті слуги, як на правду говорити,
Вивідачі французькі. Через них
Усе відоме Франції, що в нашій
Державі діється,— І ворожнеча,
Та чвари серед герцогів, і те,
Як короля загнуздано старого,
І джерело, з якого все те плине.
Я певно знаю — з Франції війська
Ідуть на землю роздрібнілу нашу.
їм наша необачність у пригоді.
Уже в британських гаванях вони
Ладні підняти прапор свій одверто.
Коли мені ви вірите, спішіть
До Дувра: там ви знайдете людей,
Що вдячні будуть за правдиві вісті
Про лихо, що спіткало короля,-
Нечуване, аж серце з болю рветься,-
Я, шляхтич родом, звичаєм і кров'ю,
Вам без вагання доручаю це.
Дворянин Ще слід би де об чім поговорити.
Цент Не треба. Щоб упевнитися в тім,
Що більше щось являю я собою,
Ніж видаюсь,— розкрийте цей гаман
І те візьміть, що сховане у ньому.
Побачивши Корделію (а знайте,
Побачите її ви), покажіть
Цей перстень, і вона вам певно скаже,
Хто є той невідомий чоловік.
Що з вами розмовляє.
Грім.
Ну, та й буря!
Піду шукати короля.
Дворянин Подайте
Правицю вашу. Ви сказали все?
Кент Так, мало слів, зате ваги в них стільки,
Що переважать, може, всі слова.
Хто короля із нас зустріне першим —
Хай іншому подасть негайно голос.
Розходяться в різні боки.
СЦЕНА 2
Інша частина степу.
Буря триває.
Входять Л і р та блазень.
Лір Дміть, вітри, хай полопаються щоки!
Шалійте! Дміть! Ви, струмені кипучі,
Залийте ураганами всі башти,
Шпилі на вежах наших затопіть!
Ви, вогняні сірчані блискавиці,
Провісниці ударів, що ламають
Дуби в лісах, огнем своїм паліть
Старечу, сиву голову мою!
Разючий громе, землю розчави,
Розбий нікчемні виліпки природи
І сім'я те по вітру розметай,
З якого люди родяться невдячні!
Блазень Ага, кумцю, свячена водичка в сухій хаті ліпша,
як дощова під голим небом? Добрий кумцю, а пішов би ти додому
та попросив благословення у своїх доньок: ця ніч не жалує ні муд-
реців, ні дурнів.
Лір Реви, лютуй! Грими і розливайся!
Дощ, вітер, грім, не дочки це мої!
Стихії люті, не виную вас!
Я не віддав своєї вам держави,
Не називав вас дітками своїми,
І вдячності не винні ви мені,
Тож грайтеся істотою моєю.
Я — раб ваш, бідний, кволий, недолугий,
Безсилий дід! І я, проте, взиваю
Рабами вас за те, що ви з'єднались
Із дочками злочинними моїми
І попліч з ними стали до війни
Проти такої голови старої,
Як ця! О! О! Яка страшна підлота!
Блазень Розумний той, у кого є домівка, щоб було де
прихилити голову.
Хто надумав жить без хати,
Мусить воші годувати,
Завжди доля жде така
По весіллі бідака.
Хто ногою заміняє
Те, чим серце бути має,
Не побачить тихих снів,
Илачучи від мозолів.
Не було, бач, іще ніколи красуні, що не викривлялась би перед
дзеркалом.
Входить К е н т.
Лір Ні, буду зразком терпіння. Зціплю уста!
Кент Хто тут?
Блазень Ковпак і вінець, дурень і мудрець.
Кент Королю мій! Ви тут! Таких ночей
Не любить навіть звір, що любить ночі;
У темряві бичує небо гнівне
Заблуканих і в житла заганяє.
Відколи я живу, таких потоків
Огню, таких страшних ударів грому,
Виття такого вітру та дощу
Не пригадаю. Стерпіти несила
Людині стільки мук і стільки жаху.
Лір Нехай боги, що грім у їх руці,
Його на супостатів нині вержуть!
Тремти, харцизе, втеклий від закону!
Ховайся, закривавлена правице!
Кривоприсяжнику і лицеміре,
Прелюбодію, нелюде лукавий,
Що вбивство потаємно замишляв,-
Дрижіть і полотнійте! О, зірвіть,
Людські гріхи, усі свої покрови,
Благайте в грізних суддів милосердя!
Я — та людина, що зазнала більше
Від інших лиха, ніж сама вчинила.
Кент Не має він чим голову накрити!
Державцю мій, тут близько є курінь,
Притулок там дадуть вам добрі люди,
Від громовиці сховище. А я
Піду до того дому, що твердіші
Серця в господарів його, ніж камінь,
З якого він збудований. Сьогодні —
Під ніч таку,— як я туди постукав,
Питаючи про вас, вони мене
Звеліли не пускати. Так, піду
І силоміць гостинності доб'юся.
Лір Думки туманяться.
(До блазня)
Ходімо, хлопче.
Що, холодно тобі, малий? Мені
Самому холодно.
(До Кента)
А де ж, друзяко,
Солома? Що за мудра штука — злидні!
Вони непотріб, покидьки усякі
На пишний обертають скарб. Ходімо
До куреня. Мій дурнику, мій блазню!
Я почуваю, що в моєму серці
Є закуток, якому жаль тебе.
'Блазень
(співає)
Хто хоч маленький розум має —
На дощ і вітер не зважає,
Він щастя-долі зажива,
Хоч ллється дощ як з рукава.
Лір Правда, любий мій хлопче.
(До Кента)
Ходім, веди до того куреня.
Лір і Кент виходять.
Блазень Саме добряча ніч, щоб прохолодити розпусни-
цю; перше ніж іти, виречу пророцтво:
Як візьмуться попи робить, не говорити,
Як у пивце шинкар зречеться воду лити,
Як панство пишнеє повчатиме кравців,
Як будуть на вогні палити джиґунів,
Як по судах зачнуть судити справедливо,
Як шляхтич житиме без боргу всім на диво,
Як висохне язик брудної клевети,
Як злодій зважиться на чесну путь піти,
Як будуть лихварі на полі сіячами,
Як хвойди ставити почнуть високі храми,-
Тоді таких чудес зазнає Альбіон,
Що видасться усе — як дивовижний сон,
І навіть річ така химерна зовсім буде,
Що на своїх ногах ходитимуть всі люди.
Це провістить Мерлін, бо я живу перед його часами.
(Виходить)
CЦEHA З
Кімната в замку Глостера.
Входять Глостер і Едмунд.
Глостер Ох, тяжко, тяжко мені, Едмунде! Не до серця
мені це жорстоке діло. Коли я просив у них дозволу дати йому
притулок, вони забрали в мене собі на користування мій дім, забо-
ронили мені, погрожуючи своєю неласкою, говорити з ним, засту-
патись за нього і хоч би там чим помагати йому.
Едмунд Це щось жахливе, щось нелюдське!
Глостер Слухай-но, тільки щоб нікому ні слова. Розбрат
зайшов між герцогами, та коли б на цьому все кінчилось! Я сьо-
годні вночі одержав листа — про нього небезпечно говорити, я
замкнув листа у себе в кімнаті. За образи, що їх тепер зазнає ко-
роль, буде помста, частина військ уже вирушила, ми повинні стати
на боці короля. Я розшукаю його і потайки стану йому в пригоді.
А ти йди і забавляй розмовою герцога, щоб він не постеріг моєї
допомоги королю. Коли спитає про мене,— я недужий, лежу в пос-
телі. Якби навіть довелось за це вмерти,— бо мені таки смертю
загрожують,— я не лишу свого короля, свого старого володаря на-
призволяще. Надходять дивні речі, Едмунде,— прошу тебе, будь
обережний...
(Виходить)
Едмунд Про вірність, заборонену тобі,
І про листа довідається герцог
Негайно. Послуга це немала,
І я за неї те собі дістану,
Що тратить батько. Все дістану я —
Де старість никне, молодість буя!
(Виходить)
СЦЕНА 4
Частина степу. Курінь.
Входять Лір, Кент і блазень.
Кент Це тут, королю добрий. Увійдіть.
Такої ночі тиранія дика —
Людині затяжка.
Буря триває.
Лір Лише мене.
Кент Ввійдіть сюди, володарю ласкавий.
Лір Мені ти хочеш розірвати серце?
Кент Своє раніш я розірву, королю!
Ввійдіть сюди.
Лір Ти думаєш: то лихо,
Що нас гроза промочить до рубця?
Для тебе — справді. А тому, кого
Гризе страшна хвороба, не помітна
Недуга менша. Хай би од ведмедя
Ти утікав, а море на шляху
Зустрілося розбурхане,— назад
Побіг би ти ведмедеві у пащу.
Як вільний дух, то й тіло в нас чутливе.
Ця буря, що в моїм бушує серці,
Заглушує всі інші почуття.
Невдячні дочки! Боже мій єдиний!
Та це ж однаково, якби кусати
Мої уста цю руку почали
За те, що їм вона підносить їжу!
Та я помщусь. Ні, я не буду плакать!
Під ніч таку не дать мені притулку!
Гуляй, несита зливо! О Регано,
О Гонерільє! Доброго отця,
Що все віддав вам щирою рукою,
Під ніч таку!.. Як близько до безумства!
Як страшно! Ні! Мовчатиму! Ні слова!
Кент Королю добрий, увійдіть сюди.
Лір Прошу, зайди собі, влаштуйся на ніч;
Мені ця буря волі не дає
Про тяжчі речі думати. А втім,
Іду, іду.
(До блазня)
Заходь, хлопчино, перший.
Іди вперед, бездомний бідачисько!
Я помолюся перед сном.
Блазень заходить у курінь.
Бродяги,
Сіроми голі! Як на вас падуть
Страшні удари бурі оцієї —
Чи ж можуть ваші голови невкриті,
Худі тіла в подертому вбранні
З негодою жахливою боротись?
Занадто мало думав я про це.
Навчайся, багатію! Відчувай,
Що бідарі всякденно відчувають,
Віддай їм зайвину добра свойого,
Щоб правда на землі запанувала.
Едгар
(у курені)
Дев'ять футів! Дев'ять футів! Бідний Том!
Блазень вибігає з куреня.
Блазень Не йди туди, кумцю. Там нечиста сила. Рятуйте
мене! Рятуйте!
Кент Дай руку. Хто там?
Блазень Дух, дух,— він каже, що його зовуть Бідний Том.
Кент Хто там гарчить у соломі? Ану, виходь!
Входить Едгар у подобі божевільного.
Едгар Геть! Диявол женеться за мною! Крізь колючу
темряву дме зимний вітер. Гей! Іди в свою холодну постіль і зо-
грійся.
Лір Ти все віддав своїм дочкам? І дожився до та-
кого?
Едгар Дайте милостиньку Бідному Томові. Нечистий
дух гнав його крізь вогонь та полум'я, бродами та чорториями,
драговинами й болотами, клав йому ножі під подушку і мотузки
з зашморгом на його місце в церкві, сипав щурячу отруту йому в
кашу, гордим робив його серце, примушував гасати конем по ву-
зеньких місточках, проклинати власну свою тінь, як зрадника.
Присягаюсь усіма п'ятьма чуттями, Томові холодно. Ду-ду-ду, ду-
ду, ду-ду! Хай боронять тебе боги від вихору, падучих зірок та по-
шесті! Дай що-небудь Бідному Томові, його мучить нечистий. От я
його ледве не впіймав — от я його, от я його, ще раз, ще раз!
Буря триває.
Лір Що? Це дочки довели бідолаху до цього? Ти не
міг нічого врятувати? Ти віддав їм усе?
Блазень Ні, він зоставив собі рядюгу, а то... нам усім
було б соромно дивитись.
Лір Нехай усі хвороби, що таяться
В хисткім повітрі, щоб карать злочинців,
Твоїх жорстоких дочок опадуть!
Кент Сер, дочок він не має.
Лір Смерть тобі,
Брехливий рабе! Так занапастити
Людину можуть лиш недобрі дочки.
Чи то вже звичай, щоб отак батькам
Доводилось через дітей страждати?
Це справедлива кара, так! Батьки
Самі потвор нещасних породили.
Едгар Пілікок сидів на Пілікокській горі. Ух, ух, ух!
Блазень Ця ніч холодна всіх нас оберне на дурнів та
шаленців біснуватих.
Едгар Стережись лихого духа! Слухайся своїх батьків,
будь вірний своєму слову, не клянись, не перелюбствуй із жінкою
ближнього свого, не давай гордощам посісти твою душу... Томові
холодно!..
Лір Хто ти був такий?
Едгар Послужливий хлопець, гордий серцем і розумом,
що завивав собі кучері, носив рукавички і капелюхи, догоджав
хтивому серцю своєї коханки і чинив з нею нічні діла; присягався
стільки разів, скільки разів одкривав рота, і кожну присягу ламав
перед світлим оком небесним; хлопець, що засинав, обмірковуючи
спокуси, і прокидався, щоб здійснювати їх. Вино я любив палко,
гру в кості — ніжно, а в любові до жіноцтва міг заткнути за пояс
турецького султана. Живучи з лукавим серцем, з легкою головою,
з кривавою рукою, я був ледачий, як свиня, хитрий, як лис, неси-
тий, як вовк, скажений, як пес, хижий, як лев. Не допускай, щоб
рипіння черевичків чи шелест шовку віддали твоє бідне серце жін-
ці, не дозволяй нозі твоїй наближатись до кубел розпусти, руці —
до спідничок, перу твоєму — до рахункових книг лихваря і стере-
жись нечистого. А зимний вітер усе дме крізь кущі терну. Він ка-
же: гу-у, гу-гу, гу-гу!.. Дофіне, хлопчику мій, тсс! Нехай він мине
нас!
Буря триває.
Лір Краще б тобі лежати в домовині, як стояти го-
лому супроти цього розлютованого неба. І невже ж оце людина?
Придивись-но тільки до нього. Він не завдячує черв'якові шовк,
звірові — хутро, вівці — вовну, гірській кішці — мускус. Тут нас
троє підроблених, ти — справжня людина. Неприкрашена люди-
на це ж і є така от злиденна, гола двонога істота. Геть, геть
Усе позичене! Іди-но, розстебни тут!
(Рве з себе одежу)
Блазень Прошу тебе, кумцю, не вередуй. Ця ніч не го— "
диться, щоб купатися. Маленький вогник серед дикого поля був би
тепер як серце старого розпусника: дрібна іскорка, а все тіло —
холодне. Диви-но! Мандрівний огник!
Входить Г л о с т є р із смолоскипом.
Едгар То лихий дух Флібертіджібет. Він з'являється,
коли задзвонять на вечерню, а блукає до перших півнів. Від ньо-
го— павутиння та шпильки, косі очі, заячі губи. Він насилає на
пшеницю сажку і кривдить бідолашні земні створіння.
Святий проходив Вітольд дорогою глухою
І тричі зустрічався з марою він нічною,
На місці став,
її закляв:
— Згинь, відьмо, згинь, хай буде бог зо мною!
Кент Як ви почуваєте себе, королю?
Лір Хто це?
Кент Хто такий?
Глостер Мені скажіть, що ви за люди?
Едгар Бідний Том, що їсть жаби, пуголовки, ящірки і.
тритони. Розпалившись серцем, він, як нападе його диявол, їсть
коров'ячі кізяки замість салату, ковтає старих щурів та дохлих
собак, п'є зелену воду із стоячої калюжі. Його завсігди б'ють та
січуть, карають і кидають у темницю. У нього було три одежини
на спину, шість сорочок на тіло, кінь під верх і зброя.
Та миші й щури — от пожива для Тома,
Сім років уже— як єдино відома.
Стережіться мого гонителя. Геть, дияволе, геть!
Глостер І це, королю, ваше товариство?
Едгар Князь тьми — дворянин, він зветься Модо й Маху.
Глостер Споганилася наша кров і плоть,
Устаючи на нас самих війною.
Едгар Нещасний Том, як холодно йому!
Глостер Ходім, королю. Я не здатен більше
Коритися жорстоким дочкам вашим.
Хай звелено замкнуть мені ворота
І вас віддати бурі на поталу —
Намислив я знайти вас і повести
Туди, де жде на вас тепло та їжа.
Лір Стривай, поговорю з цим мудрецем.
Ну, звідки грім береться?
Кент Мій королю,
Прийміть, молю, запросини його.
Лір Порозмовляти хочу з цим фіванцем.
Скажи мені: у чім твоя наука?
Едгар Я вмію відганять нечисту силу,
Вбивати гадів.
Лір А скажи мені
Так, щоб ніхто не чув...
Кент
(до Тпостера)
Просіть, мілорде,
Його до себе ще раз. Ум його
Туманиться.
Глостер Ну, що ж, воно й не диво:
Йому ж бо рідні дочки смерті зичать!
А де той добрий Кент? Казав він правду,
Вигнанець бідолашний. Кажеш ти —
Король наш розум тратить. Я тобі
Скажу, мій друже, що й мене черкає
Крило безумства. Був у мене син,
Що хтів мене зо світу цього звести,-
А я любив його так ніжно й щиро,
Як тільки батько може. Признаюсь —
Мене це божеволить. Що за ніч!
Буря триває.
Благаю вас, королю...
Лір О, пробачте...
Філософе шляхетний, прошу з нами...
Едгар Том Бідний змерз.
Кент Біжи в курінь, погрійся!
Лір Ходім в курінь!
Кент Ні, ні, королю, з нами!
Лір 3 філософом лишитися я хочу.
Кент Ласкавий лорде, втіште короля,
Нехай бере він і його з собою.
Глостер Беріть його з собою.
Кент Гей, хлопчино,
Ходімо з нами!
Лір Ну, афінцю мій,
Рушаймо...
Глостер Тихо! Ані слова! Тихо!
Едгар Роланд до вежі темної підходить,
А велетень відтіль: "Ух, ух!
Британський чую дух!"
Виходять.
СЦЕНА 5
Кімната в замку Глостера.
Входять Кор н у ел і Едмунд.
Корнуел Я помщуся, раніше ніж покину цей дім!
Едмунд Мені, мілорде, можуть закинути, що кров моя
поступилась перед підданським обов'язком! Страшно й подумати.
Корнуел Бачу тепер, що не тільки через лиху свою вдачу
брат твій хотів його смерті. Його серце мало право ненавидіти
батькову підлоту.
Едмунд Лиха доля моя! Мені доводиться каятись у тім,
що я стою за правду. Ось той лист, про який він казав,— звідси
добре видно, що він — на боці французів. О небеса! Навіщо заду-
мав він цю зраду? Навіщо склалось так, що я виказав на нього?
Корнуел Ходімо до герцогині.
Едмунд Якщо лист каже правду — скільки ж то клопо-
ту буде вам!
Корнуел Правда стоїть там чи брехня, але цей лист і
зробив з тебе графа Глостера. Розшукай батька, його треба взяти
під варту.
Едмунд
(убік)
Коли я знайду його саме тоді, як він клопота-
тиметься за короля, то це ще покріпить герцогові підозри.
(До Корнуела)
Я йтиму далі правим своїм шляхом, хоч як тяжко боротися голосу
обов'язку з голосом крові.
Корнуел Я звіряюсь на тебе, і в моїй особі знайдеш ти
кращого батька, ніж рідний.
Виходять.
СЦЕНА 6
Кімната на фермі поблизу замку.
Входять Глостер, Лір, Кент, блазень і Едгар.
Глостер Тут краще, ніж під голим небом. Заходьте, про-
шу. Я подбаю, щоб вам було тут спокійно. Я ненадовго залишаю
вас.
Кент Усю міць його розуму поборола нетерпеливість.
Хай нагородять вас боги за ласку вашу!
Глостер виходить.
Едгар Фратеретто кличе мене й розказує, що Нерон
вудить рибу в озері Мороку. Молись, неповинний, і стережися зло-
го духа!
Блазень Скажи мені, кумцю, божевільний — хлоп чи дво-
рянин?
Лір Король, король!
Блазень Ні, він хлоп, що має сина дворянина; це мугир,
Що з великого розуму пре свого сина в дворяни раніш за себе.
Лір Нехай чорти з розпеченим залізом
їх опадуть і тіло їхнє колють!
Едгар Нечистий кусає мене за спину!
Блазень Божевільний той, хто вірить у ласкавість вовка,
здоров'я коня, любов юнака і присягу повії.
Лір Хай буде так. Я кличу їх до суду!
(До Едгара)
А йди сюди, учений судіє.
(До блазня)
Ти сядь отут, громадянине вчений.
Ну, ви, лисиці!
Едгар Як очима світить!
А ви кого чаруєте тут, пані?
Через річку, Бетсі, плинь!
Блазень
(співає)
В неї човен протікає,
Вся тремтить вона, як тінь,
А чого — сама не знає.
Едгар Нечистий ганяється за Бідним Томом, соловей-
ком тьохкаючи. Гоптанц вимагає у Тома в животі двох білих осе-
ледців. Не крякай, чорний ангеле, у мене нема поживи для тебе.
Кент Що вам, королю? Годі тих думок!
Лягайте на перину, відпочиньте.
Лір Ні, перше суд. Гей, там, покличте свідків!
(До Едгара)
Ти, вдягнений у мантію судді,
Сідай на місце.
(До блазня)
Ти з ним поруч сядь,-
Обидва ви в однім ярмі вродились,
(До Кента)
Сідай і ти, товаришу судовий.
Едгар Нехай вершиться справедливий суд!
Гей, пастушку, ти заснув.
Вівці, глянь, зайшли у шкоду.
Тільки б ти в ріжок загув —
І лиху б одвів прягоду.
Тпрусь, мура кішко!
Лір Оцю першу постав перед судом, це — Гонерілья
Присягаюсь перед шановною громадою, що вона вигнала геть бід
ного короля, свого батька.
Блазень Підійдіть сюди, пані. Ваше ім'я — Гонерілья?
Лір Вона не може від цього відмогтись.
Блазень Пробачте, мені здалося, що ви — стілець.
Лір Ось друга. Бачите цей косий погляд?
Він свідчить про її камінне серце.
Спиніть її... Огню! Огнюі Мечів!
Наш суд — продажний. Нащо ти дозволив
їй вислизнуть, лукавий судіє?
Едгар Нехай боги твій розум бережуть!
Кент О горе! Де ж терпіння те, королю,
Що ним ото хвалились ви не раз?
Едгар
(убік)
Ні, сльози ці мене сьогодні зрадять.
Лір Глянь, гляньГ Собачки гавкають на мене!
Едгар На них я кину свою голову. Геть, прокляті
собачата, відсіль!
Чорна, біла, утікай!
Хоч отруту в зубі май,
Спанієль ти будь чи хорт,
Покруч будь, лихий, як чорт,
Будь ти куций чи з хвостом,
Всіх прогнати вміє Том:
Головою кине він —
Всі собаки через тин.
Тин-тин-тин!
Ану-бо, всі на храмове свято, на ярмарки, на базари! Бідний Томе,
а торбинка в тебе порожня!
Лір Розітніть груди Регані. Подивіться, що в неї бі-
ля серця. З чого в природі виникають такі жорстокі серця?
(До Едгара)
Вас, сер, я беру до своєї сотні, тільки не до вподоби мені ваша
одежа. Ви скажете, може, що це перське вбрання, а проте — на-
діньте'інше.
Кент Тепер, королю, ляжте та спочиньте.
Лір Ану, годі там гомоніти... Затягніть запону. Так,
так, так. Ми повечеряємо вранці. Так, так, так.
Блазень А я ляжу спати опівдні.
Входить Г л о с т е р.
Глостер А йди-но, друже. Де ж король?
Кент Він тут.
його ви не тривожте: він тепер
Не при умі.
Глостер Послухай, чесний друже,
Подбай про нього. Змова є лиха
Його убити. Ноші он візьми
1 віднеси мерщій його до Дувра:
Там знайдете і захист ви, й гостинність.
Не гайся. Півгодини промине —
І пізно буде, твій загине пан,
Загинеш ти і всі його боронці.
Бери ж його, бери! За мною, швидше!
Я виведу на шлях до порятунку!
Кент Спить мученик. Нехай же відпочинок
Надламаний твій розум покріпить,
Бо випроб ще зазнає він багато.
(До блазня)
Ходім, нести поможеш... Владаря
Ти не повинен кидать.
Глостер Ну, скоріше!
Кент, Глостер та блазень виходять, несучи Ліра.
Едгар Коли ми бачим, що біда напала
Людей, за нас і старших, і значніших,-
Нам власний біль від серця відлягає.
Тому страждати гірше, хто самотньо
Серед щасливих мучиться людей.
Наш дух тяжкі перемагає муки,
Як страдників товаришів знаходить.
Що розпач мій в порівнянні із лихом,
Яке в'ялить і сушить короля!
Ну, Бідний Томе, годі. Встань за правду!
На все тепер ти маєш буть готовий,
Щоб короля від мук урятувать.
(Виходить)
СЦЕНА 7
Кімната в замку Глостера.
Входять Корнуел, Регана, Гонерілья, Едмунд і слуги.
Корнуел
(до Гонерільї)
Поспішайте до герцога, вашого мужа, покажіть
йому цього листа: військо короля Французького уже на нашій
землі. Розшукати зрадника Глостера!
Регана Повісити зараз!
Гонерілья Виколоти очі!
Корнуел Віддайте його моєму гніву! Едмунде, супроводь
нашу сестру,— негоже тобі бачити ту покару, якій ми піддамо тво-
го батька-зрадника. Скажи герцогові,— бо ти ж ідеш до нього,-
щоб він ні хвилі не барився, запобігаючи лиху. Ми теж про це
подбаємо. Ми будемо обсилатися прудкими гінцями. Прощай, люба
сестро. Прощайте, лорде Глостер.
Входить О с в а л ь д.
Ну, що? Де король?
Освальд Граф Глостер допоміг йому втекти.
Біля воріт зустріло їх із тридцять
Отих-от рицарів, що короля
Всю ніч шукали. А тепер вони,
З'єднавшися із графовим вояцтвом,
До Дувра рушили. Як я прочув,
Там нібито чекають друзі їх
Озброєні.
Корнуел Гей, коней герцогині!
Гонерілья Прощайте, лорде. Будь здорова, сестрої
Гонерілья, Едмунд і Освальд виходять.
Корнуел Прощай, Едмунде. Де той лиходій,
Де Глостер! Ізв'язати й привести!
Слуги виходять.
Хоч відберемо ми життя йому,
Судових звичаїв не відступивши,
Та влада наша допоможе нам
Наш гнів неутоленний вдовольнити.
Нехай хто хоче нас корить за лютість,
її, проте, нікому не утримать.
Ну, хто там? Зрадник?
Входять слуги з Г л о с т е р о м.
Регана Ви, проклятий лисі
Корнуел Зв'яжіть, та міцно, руки ці сухі.
Глостер Що це таке, ясновельможне панство?
Ми — друзі, ви гостюєте у мене...
Пощо ця зрада? Друзі, схаменіться!
Корнуел В'яжіть його, велю я вам!
Слуги в'яжуть Глостера.
Регана Тугіш!
Тугіше! А, мерзото віроломна!
Глостер Жорстока леді, я не віроломець.
Корнуел В'яжіть його!.. Ось ми тобі, гадюко...
Регана вчіплюється Глостерові в бороду.
Глостер Клянусь богами, чиниш ти ганебно!
Регана Така сивизна — і таке лукавство!
Глостер Волосся це, що рвеш ти, лиходійко,-
Воно живе, воно — твій звинувач!
Мої ви гості, сором вам мене
Розбійними руками ображати!
Чого ви хочете?
Корнуел Які листи
Ви з Франції, добродію, дістали?
Регана Кажи лиш правду: знаємо ми все.
Корнуел Які стосунки мав ти з ворогами,
Що висіли в Британії підступно?
Регана Чиїм рукам ти звірив короля
Безумного? Кажи?
Глостер Листа одного
Я мав — і від сторонньої людини,
А не від ворога.
Корнуел Хитруєш!
Регана Брешеш!
Корнуел Куди послав ти короля?
Глостер До Дувра.
Регана До Дувра? Заборонено ж тобі
Під страхом смерті...
Корнуел Ну, відповідай!
Глостер Я зв'язаний стою, немов ведмідь.
Регана Нащо до Дувра?
Глостер Бачить я не хтів,
Як пазурами будеш виривати
Його примерклі очі ти, жорстока,
І як твоя сестра немилосердна
Йому ввіп'ється в царственеє тіло
Своїми іклами, мов дикий вепр.
Коли під бурю в темряві пекельній
Блукав він серед степу, непокритий,-
Скажене море хвилею грізною
Зірки гасило, а недужий страдник
До сліз небесних додавав свої.
Якби під ту негоду страховинну
Вовки завили під ворітьми в тебе,-
Ти мусила б сказати: "Воротарю,
Піди і відчини!" Та знай же, знай:
Я ще побачу, як спаде на вас
Крилата помста, діти безсоромні!
Корнуел Ні, не побачиш. Гей, держіть його!
Я очі розтопчу твої ногами!
Глостер Рятуйте, хто до старості дожити
Надіється... О лютосте! О небо!
Регана І друге око, щоб було некривдно!
Корнуел Ти хочеш помсту бачити...
1-й слуга Стривайте,
Вельможний пане! Я з малечих літ
Слугую вам, та тільки-но сьогодні
Зробити можу послугу справдешню,
Вас зупинивши.
Регана Що таке, собако?
1-й слуга Коли б сама ти бороду носила,
Я вирвав би її! Чого ти хочеш?
• Корнуел Що? Мій підніжок! Раб мій
(Вихоплює меча і підбігає до слуги)
1-й слуга Боронись!
(Вихоплює меча, ранить Корнуела)
Регана
(до іншого слуги)
Подай меча! А, бидло знавісніле!
(Схопила меча і разить 1-го слугу в спину)
1-й слуга Ох, смерть моя!.. У вас лишилось око,
Щоб бачити над ним покару, графе.
Ох...
(Умирає)
Корнуел Не побачить... Геть, драглі огидні!
Ну, де ваш блиск?
Глостер Як темно! Страшно як!
Де мій Едмунд? Едмунде, розпали
Усі вогні, щоб спопелити клятих!
Регана Геть, зраднику! Даремно закликаєш
Того ти, хто ненавидить тебе,
Він викрив нам твоє лукавство чорне,
І надто чесний він, щоб пожаліти
Такого батька.
Глостер О, яке безумство!
Обмовлено Едгара неповинно!
Простіть мене, богове милосердні,
І синові щасливі дні пошліть!
Регана Гей! В'икиньте за браму цей непотріб!
Нехай дороги носом він шукає
До Дувра. Герцогу, як ваша рана?
Вам боляче?
Корнуел Ох, тяжко! Герцогине,
Ходімо! Виженіть оцю безоку
Потвору. Здохлого раба жбурніть
На гнойовище... Я стікаю кров'ю...
Ох, як невчасно сталось це, Регано!
Дай руку.
Корнуел, підтримуваний Реганою, виходить. Слуги відв'язують Глостера й ви-
водять його.
2-й слуга Як йому це поминеться —
Лихих я не боятимуся діл.
3-й слуга Коли вона спокійно доживе
Похилих літ — з усіх жінок почвари
Поробляться.
2-й слуга За графом нашим сивим
Ходімо, пошукаймо задля нього
Поводиря, якогось жебрака.
Хто зна, куди він зайде, бідолашний!
3-й слуга Іди ти сам. Я прядива добуду,
Білків з яєць, щоб до очей прикласти
Скривавлених. Хай небеса йому
В його тяжкому горі допоможуть!
Виходять.