— Та чого ви накинулися на малого? — заступився за пташину Шмигун. — Хіба не бачите — у нього стрес. — Потім лепрехун звернувся до самого горобця: — Як тебе звуть, малий?
— Петяка, — цвірінькнув горобець і скоса глянув на Джульєтту.
— От і добре, — сказав Шмигун. — Значить, Петяка…
— Ти, Петяко, не бійся нас, — мовив Гаврик.
— А я й не боюся, — нахорохорився горобець, раз по раз зиркаючи на Джульєтту. — Що вас боятися? Ну, подумаєш — ну, дракон, ну, очі великі… Я того тижня ще здоровецькішого дракона бачив…
— Де? — аж підскочив Шмигун. — Тут? Не в Місті?
— Ні, не тут — біля Курячого вулкана.
— Але ж це далеко на північ звідси, — здивувався Понтій, — що ти там робив?
— Мене туди бурею занесло, — пояснив Петяка. — Оце сьогодні тільки звідти додому добрався.
— Далеченько ж тобі довелося летіти, — кинула Джульєтта.
— Що правда, то правда, — погодився горобець. — Стомився я добряче, от від перевтоми і не помітив твого ока. Я думав, то блакитна кругла хмаринка.
— Отже, — міркував Гаврик, — на Півночі таки є дракони.
— Ще й які! — підтвердив Петяка. — Той, котрого я бачив, — як дві Джульєтти завбільшки.
— Бреши-бреши, — відмахнувся Понтій, — таких не буває.
— Спарт, — сказав, як відрізав, Шмигун.
— Де він? — стріпнулася Джульєтта, роззираючись навсібіч.
— Я хотів сказати, що якщо й існував десь і колись такий великий дракон, то це був Спарт.
— Виходить, Петяка бачив Хранителя драконів, — мовив Гаврик.
— Спарт живий! Ура! — зраділа Джульєтта.
— Не варто радіти передчасно, — трохи охолодив запал друзів лепрехун, — ще нічого невідомо.
— То давайте швидше полетимо туди, до того вулкана, і все з'ясуємо, — запропонувала дракониця.
— Туди два дні польоту, — сказав Шмигун, — а вже вечоріє. Розумніше буде відпочити, а зранку продовжити подорож.
— Правильно, — підтримав його Гаврик, — зараз розпалимо вогонь і посмажимо мисливські ковбаски: пора вечеряти.
— Ой, а можна з вами посмажити?.. — сором’язливо спитав Петяка, намагаючись непомітно ковтнути слину, якої враз десь узявся повен рот.
— А хіба тобі не треба додому? — спитав Понтій. — Ти б летів: я вже бачу, як непокояться твої батьки.
— У мене немає батьків, — тремтячим голосом проказав горобчик і несподівно заплакав.
— Ну… — зам’явся пугач, — ну… вибач. Я ж того… не знав. Тобто… навіть ясновидці не завжди все бачать… Ну, — він погладив Петяку по голівці, — ти того… не плач.
— Моїх батьків, — схлипуючи сказав горобчик, — рік тому поїли Наритові крилуни. Вони схопили татка й маму просто в гніздечку, а мене не помітили. Тато встиг мене виштовхнути з гнізда в траву. Я тоді ледь вбивався в пір’я, але якимось дивом не розбився. Тепер я ненавиджу тих мавпо— мордих потвор і Нарита… — Тут він запнувся. — Ви ж, мабуть, теж?
— Все нормально, малий, — лагідно усміхнулася Джульєтта, — ми з тобою. Якщо хочеш якось дошкулити Наритові, то сама доля занесла тебе мені в око. Ми саме збираємось трохи дати перцю тому чаклунові.
— Але зараз давайте розводити багаття, — сказав Шмигун.
Друзі швидко назбирали порожніх і вже сухих плодів співунів і розпалили вогнище. Природні пляшки напрочуд гарно горіли. Стінки фруктів добре висохли, от пляшки й спалахнули від першого ж сірника.
Насмаживши ковбасок, друзі з апетитом їх наминали. Джульєтта, як завжди, густо перчила й солила свою страву. Потім Гаврик дістав з-за пазухи Кривового щоденника й продовжив читати з того місця, де зупинився минулого разу. Понтій примостився на плечі в Джульєтти, Петяка, наче в гніздечку, — у виямці Шмигунового капелюха, а сам лепрехун підсував свою босу ногу якнайближче до вогню.
Сутеніло, і майже всі співуни, мабуть, натомив— шись, повмовкали. Лише одне дерево ніяк не могло вгамуватися і вже охриплим голосом все тягло свою сумовиту пісню: "… довго служили ви-ги-и мені!.."
Війна драконів
30042 рік після замулення Джерел. Хмарень. День 15-й.
Після викрадення Оберегів Нарит кудись зник на два дні. Місто завмерло в очікуванні чогось недоброго.
Сьогодні вдосвіта на місці будинку Гільдії виник замок — величезний і похмурий, наче ніч. Здається, його могутні стіни зіткані з самої Темряви. Він ніби перенісся сюди з вічного мороку разом зі страхітливим ровом, що обперезує його мури потворною звивистою гадюкою. Це лігво Нарита. Чаклун теж з’явився у Місті. Так само несподівано, як і зник два дні тому під час карнавалу.
З’явився, щоб правити.
О сьомій ранку всіх мешканців Міста було скликано на площу Єдинорога. Кругом Нарита підлабузницька крутилися крилуни та чималими групами, перекидаючи з руки в руку важкі булави, юрбилися песиголовці. Туди-сюди нипали тролі, зиркаючи навкруги поросячими оченятами.
— Я зачитаю вам ваші права і обов’язки, — оголосив наляканим і пригніченим мешканцям Міста Нарит. — Почну з обов’язків.
Ви повинні:
щоранку, не пізніше восьмої, приносити до замку дев’яносто відсотків усього, що виготовлено вами напередодні, чи то одяг, харчі, предмети побуту, чи щось інше;
до сьогоднішнього вечора в замку зареєструватися в спеціальній книзі мешканців Міста, де слід зазначити вашу сутність, вік, належність до певної касти, адресу, вид діяльності тощо; блотів, сквидів, смаргів та буків буде занесено до окремого списку;
сьогодні принести у Чорну вежу всі чарівні речі, що є у ваших домах; тих, у кого вже завтра знайдуть магічні предмети, буде прилюдно страчено;
завтра зранку кожен мешканець Міста, який досяг сторічного віку, мусить з’явитися біля воріт замку, щоб отримати вказівки щодо додаткових обов’язків, які на нього буде покладено;
забороняється: промовляти моє ім’я вголос, наближатися до Чорного озера, залишати межі Міста без мого дозволу, з’являтися на вулицях після півночі, збиратися надворі чи в помешканнях групами більше трьох осіб, голосно розмовляти, сміятися, виготовляти зброю й вирощувати магічні рослини.
Перейдемо до ваших прав. Хе-хе!
Ви маєте право:
ПОМЕРТИ!
Тепер ви знаєте свої обов’язки і… хе-хе, права.
І ще одне: все сказане зараз не стосується драконів. Вони — поза законом. Я оголошую драконам війну!
А тепер я наказую всім розійтись і стати до виконання своїх обов’язків!
Міщуки були ошелешені. А особливо — дракони. Вони просто не знали, що чинити. Один за одним крилаті велетні піднімалися в небо й залишали площу. Спарт, Хранитель драконів, обпалив Нарита ненависним поглядом і зник за хмарами.