Коріолан

Страница 3 из 9

Уильям Шекспир

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Рим. Вулиця.
Звук сурми. Входять Коріолан, Мененій, Коміній, Тіт Лартїй,
сенатори, патриції.
Коріолан Що? Знов Авфідій голову підносить?
•Партій Так! Мусили ми з ним угоду вкласти
Примирливу.
Коріолан Це значить, вольски ждуть
Нагоди, щоб напасти?
Коміній Ні, навряд,
Ми виснажили їх і не побачим
За нашого життя, як їхні стяги
Замайорять.
Коріолан Авфідія ти бачив?
Лартій Приходив, мав свідоцтво охоронне;
Страшенно вольсків проклинав за те,
Що місто віддали. Він відступив
На Анціум.
Коріолан Він говорив про мене?
Лартій Звичайно.
Коріолан Що?
Лартій Що бились ви затято,
Що він ненавидить твою особу
Понад усе, що всі свої багатства,
Не маючи надії на поновне
Розбагатіння, дав би, щоб його
Назвали переможцем над тобою.
Коріолан Тепер він в Анціумі?
Лартій Так.
Коріолан Я мрію
Знайти його і стати на ненависть
З ненавистю. Тебе вітаю вдома.
Входять Сіцїній ї Брут.
Дивись! Трибуни черні! Язики
У спільній пащі. Я гидую ними!
Патриціям вже їхнє владолюбство
Набридло вкрай!
СіцінІй Стій, ані кроку!
Коріолан Що? Що?
Брут А те, що далі — прірва! Стій!
Коріолан Що за раптова зміна?
Мененій В чому справа?
Коміній Хіба його сьогодні не обрали
За консула шляхетні й прості люди?
Брут Ні!
Коріолан Як? То дітвора голосувала?
1-й сенатор Трибуни, дайте нам дорогу. Він
На площу йде!
Брут Там проти нього люттю
Народ клекоче!
СіцінІй Зупинись, інакше
Почнеться заколот!
Коріолан Це ж ваше стадо?!
От їхні голоси — дають і тут же
Назад беруть. А що ж робили ви?
Ви — їхні пащі, їхніми зубами
Не можете покерувати? Певно,
Ви їх підбурили!
Мененій Гей, заспокойтесь!
Коріолан Цей бунт задумано заздалегідь
Проти патриціїв. Якщо ви з ними
Погодитесь, пропала ваша влада,
Вони — володарі.
Брут Ні, це не бунт!
Народ кричить, що ти над ним глумився,
А як йому безплатно хліб давали,
Ганьбив дающих, злобно обзивав
їх підлабузниками,хитрунами
І ворогами влади!
Коріолан Це ж відомо
Було давно!
Брут Не всім!
Коріолан Ти розпатякав!
'Брут Хто? Я?
Коріолан На це ти здатний.
Брут Я принаймні
До консульства придатний більш за тебе.
Коріолан Так нащо обираєте мене
За консула? Клянусь, вже краще бути
Падлючим боягузом і трибуном!
Сіціній Народ обурений, бо забагато
Пихи в тобі. Як хочеш до мети
Дістатися, то ввічливо розпитуй,
Де шлях, що ти його згубив, інакше
Тобі не бути консулом, ні навіть
Трибуном!
Мененій Заспокоймось!
Коміній Хтось народ
Ошукує. Крутійство та інтриги
Не личать римлянам. Та це безглуздя,
Щоб лжа загородила шлях заслугам
Коріолана.
Коріолан Ви про хліб згадали?
Те, що казав я, можу повторити!
Мененій Лиш не тепер!
1-й сенатор Не в запалі такому!
Коріолан Та ні, тепер! Мої шляхетні друзі,
Пробачте, я скажу, хай безпринципне
Смердюче стадо відає мене
Таким, як я насправді є. Не буду
Я лестити йому. Кажу я знову,
Що, потураючи йому, плекаєм
Бур'ян зухвальства, бунт проти сенату,
Що той бур'ян ми сіємо самі,
Готуєм грунт і доброго насіння
Підмішуєм до злого — з жебраками
Ми ділимося владою.
Мененій Вже досить!
1-й сенатор Не треба далі!
Коріолан Як? Чому не треба?
Кров проливаючи за батьківщину,
Я не боявсь! Кричатиму й тепер,
Допоки не згниють мої легені,
Проти чуми, що нас пожерти хоче,
А ми ждемо.
Брут Ти про людей говориш,
Як бог, що кару шле, а не людина,
Що може бути скарана.
Сіціній Народу
Твої думки потрібно передати.
Мененій Навіщо? Він розгнівався. То — вибух
Роздратування й гніву.
Коріолан Ні! Клянусь
Юпітером, я думав би так само,
Спокійним бувши.
Сіціній Ці думки — трутизна!
Де сплоджені, там зоставаться мусять,
Щоб інших не затруювати.
Коріолан Мусять?
Ви чуєте дрібненького дракона?
Коміній Це суперечить праву!
Коріолан Мусять.' Чули?
О благородні, та необережні
Патриції, сенатори, шановні,
Та необачні, як це ви могли
Дозволити, щоб вибрала потвора
Такого речника собі! Він тільки
Ще голос гідри, але вже тим "мусять"
Всі ваші рішення скидає в яму,
Займає ваше місце. О, якщо
Він має владу вже, йому скоріться
В своїй глупоті, а як ні — прокиньтесь!
Якщо ви мудрі, дурнями не будьте,
А ні, то хай на подушках плебеї
Засядуть з вами; ні, ви вже плебеї,
Якщо вони сенаторами стануть;
Місцями помінялись ви, й не ваші,
А їхні голоси вже вирішальні!
Вони свого чиновника вже мають,
І то такого, що собі дозволив
Пожбурити своє плебейське "мусять"
У зібрання поважніше, ніж грецький
Ареопаг! Юпітером клянуся,
Він консулів образив! О, болить
Душа, як бачу я дві влади й колот
Між ними, що одну звалити має
На користь іншій.
Коміній Годі! Йдем на форум!
Коріолан Хто радив роздавати дарма хліб,
Як це бувало в Греції...
Менєній На форум!
Коріолан Там більшу владу мав народ, і з неї
Постала непокора, що державу
Поруйнувала.
Брут Може дати голос
Народ за того, хто таке говорить?
Коріолан На це підстави маю, й не брехливі,
Як ваші голоси. Плебеї знають,
Що хліб давали їм не в нагороду
За їхню службу. Ми їх закликали
Йти на війну, державу боронити,
Коли нас мав от-от добити ворог,
Та мало хто пішов. За це безплатно
Не роздається хліба. На війні
Вони свою відвагу показали
В непослушенстві й бунтах. їхні скарги
На наш сенат — звичайно, безпідставні,-
Причиною щедрот патриціанських
Не будемо вважати. Що ж тоді?
Як те гігантське черево плебеїв
Перетравити може доброту
Сенату? Отже, їхні дії будуть
Словами: "Більшість нас, тому й дали нам
Зі страху те, чого ми домагались".
Так от як злидням ми допомогли
В страх обернути нашу ласку! Скоро
В сенат вдереться стадо і ворони
Орлів клюватимуть!
Менєній Ходімо! Досить!
Брут 3 вершечком досить.
Коріолан Ні, візьміть ще більше!
Клянусь перед богами і людьми,
Що мовлю правду. Там, де є дві влади,
І перша в другій бачить справедливо
Нікчемство, й друга першу безпідставно
Разить; де розум, титул, родовитість —
Ніщо без голосів юрби й підтримки
Тупої більшості,— там зневажають
Потреби істинні, там розлад повний.
Я вас молю явити ум, не наляк;
Вас, хто порядок більше, аніж зміни
В державі любить, хто прожити ладен"
Життя нехай коротше, та чесніше,
Хто сміливіше небезпечні ліки,
Ніж вірну смерть, прийме, вас я благаю —
Негайно вирвіть натовпу язик!
Хай він солодкого не лиже трійла!
Своїм приниженням ви справедливість
Скалічите, позбавите державу
Тієї сили, цілісності й честі,
Що створюють добро, й порядкувати
В ній буде зло!
Брут Ну, годі! Досить! Змовкни!
Сіціній Він говорив як зрадник і як зрадник
Дасть відповідь.
Коріолан Негіднику! Ти тріснеш
Від злоби! Що народові робити
З нікчемними трибунами? Від кого
Залежить їхня шанівна покора
Сенатові?! В час бунту їх обрали,
Коли закон не те, що має бути,
А те, що є. В годину щасливішу
Потрібно те робити, що потрібно,-
І владу їхню стерти в пилюгу!
Брут Це явна зрада!
Сіціній І це консул? Ні!
Брут Еділи! Гей!
Входить є д і л.
Беріть його!
Сіціній ^ Негайно
Йди клич народ!
Еділ виходить.
Я іменем народу
Оскаржую за зрадництво тебе!
Скорись, ти арештований! Ти ворог
Народу! Кари вимагаю!
Коріолан Геть,
Паршивий цапе!
Патриції Стійте! Ми за нього
Ручаємось!
Коміній Геть руки, старче!
Коріолан Геть!
Бо витрясу твої кістки прогнилі
Із лахманів!
Сіціній Рятуйте, городяни!
Входять еділи з юрбою городян.
Мененій Опам'ятайтеся!
Сіціній Ось той, хто хоче
Народну владу знищити, забрати
Права від вас!
Брут Беріть його, еділи!
Городяни Кінчати з ним! Смерть, смерть йому!
2-й сенатор До зброї!
Всі оточують Коріолана, чути крики.
Всі Патриції!.. Трибуни!.. Городяни!..
Сщінію!.. Коріолане!.. Бруте!..
Тримайте!.. Схаменіться!.. Заспокойтесь!
Мененій Я задихаюсь! Зупиніться! Стійте!
Трибуни, всі ви, й ти, Коріолане,
Опам'ятайтесь! Говори, ласкавий
Сіцінію!
Сіціній Ну, спокій, люди, спокій!
Городяни Послухаємо нашого трибуна!
Так, говори!
Сіціній Шановні городяни!
Ви вже на грані втрати всіх свобод,
їх Марцій хоче відібрати! Марцій,
Якого ви за консула обрали!
Мененій Тьху! Ти не гасиш,— додаєш вогню!
1-й сенатор Ти хочеш місто обернути в прах!
Сіціній А місто що таке, як не народ?!
Городяни Так! Місто — це народ!
Брут Одноголосно
Обрали нас представниками люду!
Городяни То залишайтесь ними, будьте й далі!
Мененій Хай буде!
Коміній Так сплюндровується місто,
Рівняються з фундаментами крівлі,
Закопується все, що тільки видно,
В румовищах.
Сіціній Він заслужив на смерть!
Брут Або ми владу втратимо тепер,
Або відстоїмо. Ім'ям народу,
Що нас обрав у речники свої,
Ми виголошуєм беззастережно,
Що Марцій заслужив на смерть!
Сіціній Хапайте
Його! Відводьте на Тарпейську скелю
І скиньте вниз!
Брут Беріть його, еділи!
Городяни Здайсь, Марцію!
Мененій Послухайте мене!
Трибуни, дайте слово!
Еділи Тихо! Тихо!
Мене ній
(до Брута)
Будь тим, до кого ти подібний,— другом
Держави! Обміркуй холоднокровно
Ухвалу, в гніві прийняту.
Брут Спокійність,
Що поміччю здається, небезпечна
В перебігу смертельної хвороби;
Беріть його! Ведіть на скелю!
Коріолан
(вихоплює меч)
Вмерти
Я хочу тут. Хто бачив, як я б'юся,
Підходьте, спрактикуйте на собі
Те, що на інших бачили.
Мененій Трибуни,
Пождіть хвилину! Зброю заховай!
Брут Беріть його!
Мененій Рятуйте! Гей, рятуйте!
Хто благородний, молоді й старі,
На поміч Марцію!
Городяни Бий, бий його!
В сутичці проганяють трибунів, городян та еділів.
Мененій
(до Коріолана)
Іди, сховайся вдома, йди негайно,
Інакше — все пропало!
2-й сенатор Йди скоріше!
Коміній Ні, залишайся! В нас не менше друзів,
Ніж ворогів.
Мененій Невже до крові дійде?
1-й сенатор Хай нас боги боронять! Я благаю:
Додому, друже, йди; ми все без тебе
Владнаємо.
Мененій Це наша спільна рана,
її зцілити сам ти не зумієш,
Іди додому.
Коміній Ми з тобою підем.
Коріолан Хай краще б варвари вони були —
Як, власне, й є, хоч вилуплені в Римі!
На римлян-бо не схожі ані крихти,
Хоч їх під Капітолієм зачато!
Мененій Іди! Дай втихомиритися гніву.
Час переміниться.
Коріолан На полі бою
Таких я вклав би сорок.
Мененій Я на себе
Узяв би двох, от хоч би тих трибунів.
Коміній Тепер народ нас кількістю поборе;
А мужність обертається в глупоту,
Коли стоїть собі під тим будинком,
Що валиться. Тікай же відсіля,
Іди, сховайся, доки не вернулась
Голота — лють її, як річка в повінь,
Ламає береги, яким раніше
Корилася.
Мененій Благаю, йди додому.
Я постараюсь розумом старим
Здобути тих, хто ще хоч трохи має
Ума. Як треба дірку залатати,
Береться латка будь-якої барви.
Коміній Ходім!
Коріолан, Коміній і деякі сенатори виходять.
1-й патрицій Цей чоловік зламав свою кар'єру.
Мененій Його натура надто благородна;
Тризуб Нептуна бачачи й громи
Юпітера, не буде він хвалити
Богів. Його уста не зрадять серця,
Язик говорить те, що серце скаже,
І в гніві слово "смерть" він забуває.
Гамір за сценою.
Робота буде!
2-й патрицій Вже б лягали спати.
Мененій В землі чи в Тібрі! Що за люта мстивість!
Чому не міг він з ними трохи м'якше
Поводитись?
Входять Брут і Сіціній з натовпом городян.
Сіціній Скажи, а де той гад,
Що місто обезлюднити жадає
І стати над всіма?
Мененій Трибуни чесні...
Сіціній Його потрібно вбити. Він законом
Понехтував, тому не має права
На суд; його передаємо в руки
Народові.
1-й городянин Хай знає, що трибуни —
То голоси народу, ми ж — це руки.
Городяни Хай знає!
Мененій Слухайте! Півслова!
Сіціній Тихо!
Мененій Не треба нам різні, коли ми можем
Владнати все...
Сіціній Ти допоміг йому
Втекти!
Мененій Послухайте мене, я знаю
Прикмети консула найкращі й можу
Назвати вади...
Сіціній Консула? Якого?
Мененій Коріолана!
Брут Що? Він консул?
Городяни Де там!
Мененій Якби мені дозволили трибуни
І ви, шановні й добрі люди, слово
Сказати коротеньке, не на шкоду
Це буде, хоч відніме трошки часу.
Сіціній Кажи, та коротко. Постановили
Ми з ним покінчити. Гадюка! Зрадник!
Як виженем його — то небезпека,
Як тут залишим — певна смерть для нас!
Тому вже вирішено: він сьогодні
Вночі помре.
Мененій Боги, не допустіть,
Щоб славний Рим, чия шляхетна вдяка
Синам заслуженим стоїть у книзі
Юпітера, пожер своїх дітей,
Немов звірина кровожерна.
Сіціній Він —
Хвороба, що її потрібно вбити.
Мененій Та ні, він — орган, слабістю діткнутий;
Не відтинати — лікувати треба
Його! Чим заслужив на смерть цей воїн?
Тим, що понищив наших ворогів?
Пролив він крові більше за вітчизну,
Ніж має нині в жилах. Пам'ятайте:
Якщо ту кров, яка йому по битвах
Зосталась, проллєте,— навіки пляма
Впаде на вас, і ті, хто це дозволить,
Ганьбою вкриються.
Сіціній Та це ж крутійство!
Брут Неправда! Поки він любив вітчизну,
Вона його й хвалила.
Мененій Та хіба ж ми
За давні послуги ноги тієї,
Що вражена гангреною, не ціним?
Брут Не хочем більше слухати! Ідіть
До нього, й витягніть його із дому,
І вбийте, доки він свою заразу
По світу не розніс!
Мененій Іще півслова!
Коли цей гнів, що вас жене, як тигрів,
Обернеться в бездумний поспіх, буде
Запізно. Доведеться прив'язати
До п'ят важезні гирі. Скличте суд.
Інакше розбрат вибухне, й повсталі
Розгромлять Рим. Ви знаєте: є люди,
Що люблять Марція.
Брут Хай навіть так...
Сіціній Що ти говориш? Знаєм дуже добре,
Який-то смак його покори. Бився
З еділами і виказав нам опір;
Чи це замало?
Мененій Ще зміркуйте, зважте,
Що він у війнах вихований змалку,
Що з того часу, як меча підносить,
Не може витончено говорити,
Зерно й полову сипле без розбору...
Дозвольте ж ви мені піти до нього
І привести його на суд. Він буде
Відповідати супокійно, кари
Не боячись найтяжчої.
1-й сенатор Трибуни!
Це рішення гуманне. Інший шлях
Кривавим буде, і ніхто не знає,
Як скінчиться.
Сіціній Мененію шляхетний,
Будь посланцем народу; люди, зброю
Складіть.
Брут Але не йдіть додому.
Сіціній Будем
На площі ждати. А якщо з тобою
Не прийде Марцій, знай: ми вчиним так,
Як на початку вирішили.
Мененій Згода.
Я приведу його.
(До сенаторів)
Ходіть зі мною.
Повинен він прийти, бо може статись
Біда велика.
1-й сенатор Ну, ходім до нього.
Виходять.
СЦЕНА 2
Дім Коріолана.
Входять Коріолан і патриці І.
Коріолан Нехай здеруть по вуха з мене шкіру,
Хай кіньми розірвуть, чи колесують,
Чи десять скель поставлять на Тарпейську
Скалу й мене звідтіль в безодню скинуть,
Я не зміню своєї думки. Буду
Таким, як був!
1-й патрицій Ти чиниш благородно!
Коріолан Дивуюся, що в матері підтримки
Я не знаходжу. Таж вона недавно
їх називала дрантям, баранами,
Рабами, що дрімають на зібраннях,
Мовчать і прокидаються, як мову
Людина благородна заведе
Про мир чи про війну.
Входить В о л у м н і я.
Про тебе мовлю.
Жадаєш ти, щоб сам себе я зрадив,
Хоч мала б вимагати, щоб собою
Лишався завжди.
Волумнія О мій сину, влада —
Немов костюм: спочатку одягнися,
А потім зношуй.
Коріолан Ну, про це вже досить!
Волумнія Таким, як є, ти міг би й далі бути,
Як менше б намагався буть собою;
Чинили б менший опір вороги,
Якби ти їм не відкривався доти,
Допоки влади не здобув.
Коріолан Та краще
їх перевішати!
Волумнія Або спалити!
Входить Мененій із сенаторами.
Мененій Вернись до них, скажи, що надто різко
Ти говорив!
1-й сенатор Якщо цього не зробиш,
Рим надвоє розколеться й загине
В кривавому двобої. Інших ліків
Нема!
Волумнія Благаю, сину, покорись!
Я маю серце теж таке невкірне,
Та розумом, як треба, я свій гнів
Гамую.
Мененій Добре мовиш, мудра жінко!
Ідеться тут про зцілення держави;
Якби було інакше, я не дав би
Йому принижуватись перед стадом,
А на свої старечі кості панцер
Ще одягнув би
Коріолан Що зробити маю?!
Мененій Вернутись до трибунів.
Коріолан Ну, а далі?
Мененій Покаятися.
Коріолан Що? Перед богами
Я каятись не буду, а не те що
Перед голотою.
Волумнія Ти надто впертий,
Але бувають випадки в житті,
Коли шляхетним бути неможливо.
Казав же сам ти, що відвага й підступ —
То нерозлучна пара на війні.
Чому ж вони роз'єднуватись мусять,
Втрачати одне одного в час миру,
Скажи мені?!
Коріолан Мовчи!
Мененій Питання слушне!
Волумнія Якщо ти на війні для перемоги
До підступу вдаєшся, й дозволяє
Честь прикидатись чим завгодно в битві,
То чом же в мирний час не може честь
Дружити з хитрістю — мета ж єдина:
Перемогти!
Коріолан Чого ти хочеш, мамо?
Волумнія Щоб ти поговорив тепер з народом,
Але не так, як хочеться, як серце
Підказує тобі, а словом іншим,
Що твій язик його запам'ятає;
Воно — немов дитина незаконна
Для правди твого серця, та повір:
Немає в тім ганьби, щоб місто взяти
Ласкавими словами, а не кров'ю.
Я лицемірила б, якби на карту
Поставили життя моє чи друзів
Моїх, і це безчестям не вважаю.
Тебе ми просим — я, твоя дружина,
Твій син, патриції... А ти волієш
Насуплювати брови, ніж ласкаво
Всміхнутись дурням, щоб добути їхню
Любов і шану, без яких все наше
Йде пропадом!
Мененій О благородна жінка!
(До Коріолана)
Ходім до них! Ти мовою м'якою
Урази вилікуєш і повернеш
Все втрачене.
Волумнія Прошу, іди, мій сину,
І шапку простягни до них, коліном
Торкнись до каменя в низькім уклоні,
Бо дія красномовніша за слово,
Чутливіші за вуха очі дурнів.
Похитуй головою, ніби хочеш
Скарати горде серце, що зробилось
Покірливим і дотику легкого,
Як стиглий плід шовковиці, не зносить.
Скажи, що їхній воїн ти, що виріс
У битвах і не вмієш розмовляти
Спокійно й лагідно, як це належить
Слузі народному, що ти свій норов
Обмежиш рамками, слухняним будеш,
Якщо вони цього жадають.
Мененій Рада
Чудова! Ти здобудеш їхні душі.
Вони, попрошені, все пробачають
Так легко, як злословлять без причини.
Волумнія Іди! Я знаю, що для тебе легше
В огонь вступити, де сховався ворог,
Ніж говорити влесливу підлоту
Йому у кабінеті... йде Коміній.
Входить Коміній.
Коміній Я з форуму. Ти мусиш рятуватись
Чи силою, чи втечею, чи словом
Спокійним.
Мененій Тільки в лагідній промові
Спасіння наше. Та чи він зуміє
Свій дух узяти в шори?
Волумнія Він це зробить.
Скажи, що так. І йди вже.
Коріолан Що? Я маю
Простоволосим перед ними стати?
І язиком плюгавим чесне серце
Споганити? Гаразд, я це зроблю.
Якби про мене йшлось, я дав би тіло
Своє на порох розтовкти й за вітром
Розвіяти..: Ходім! Ні, я не зможу
Зіграти роль, яку мені дали ви.
Коміній Ходи на форум, ми тобі підкажем.
Волумнія Ти говорив, що похвала моя
Тебе найкращим воїном зробила.
Іди і заслужи новою роллю
Мою хвалу.
Коріолан Що ж, мушу покоритись...
Прощай, моя невкірлива натуро!
Душе повії, в мене увійди!
Хай голос мій, що на війні йшов поруч
Із барабанів звуками грізними,
Обернеться в пискляве белькотання
Старого євнуха чи няньки злої,
Що заколисує дитя! Хай усміх
Негідника мені обличчя скривить!
Хай прошака язик в моєму роті
Почне звиватись! Хай бронею вкриті
Мої коліна, що згинались тільки,
Коли сидів я на коні, зігнуться,
Як в жебрака... Я не зроблю цього!
Інакше перестану власну правду
І чесність поважати й розум свій
Ділами тіла власного привчу
До підлості без меж!
Волумнія Роби, як знаєш.
Тебе просити — це для мене більше
Приниження, аніж твоя покора
Перед голотою. Хай все загине!
Хай рідна мати гірко постраждає
Від гордощів, а не від хитрування.
Я смерті не боюсь. Роби, як знаєш.
Всмоктав ти з молоком моїм хоробрість,
А гордощі свої собі завдячуй,
Ти сам здобув їх.
Коріолан Заспокойся, мамо!
Не докоряй. Піду, піду на площу,
Пошану їхню хитрістю здобуду,
Вернусь назад огорнутий любов'ю
Всіх римських крамарів. Поглянь, я йду вже.
Уклін дружині. Консулом вернуся —
Або навіки втрачу віру в підступ
І підлабузництво.
Волумнія Роби, як знаєш.
(Виходить)
Коміній Ходім. Трибуни ждуть. Тримайся. Душу
Озброюй терпеливістю. Вони
Готують звинувачення ще гірші,
Готовий будь.
Мененій Будь лагідним, благаю!
Коріолан Ходімо. Лагідність — пароль. Хай буде!
На їхні звинувачення брехливі
Я чесно відповім.
Мененій Та тільки ж м'яко
І лагідно!
Коріолан І лагідно — хай буде.
Виходять.
СЦЕНА З
Форум.
Входять Сіціній і Брут.
Брут Пункт перший — він хотів тираном стати;
Ти натискай на це, коли ж не вийде,
Малюй його як ворога народу;
Скажи, що здобич, взяту в анціатів,
Не роздано.
Входить є д і л.
Ну, як? Іде?
Еділ Вже йде він.
Брут Хто з ним?
Еділ Сенатори й старий Мененій —
Прихильники його.
Сіціній Ти маєш список
Всіх виборців, які голосували
За нас?
Еділ Так.
Сіціній А чи всі вже триби римські
Представників прислали?
Еділ Так.
Сіціній Негайно
Веди народ сюди. Як я скажу:
"Хай буде так в ім'я закону й люду",
І смерті вимагатиму, чи штрафу,
Чи там вигнання,— хай кричать зі мною,
Як смерть — то "смерть", вигнання — то
"вигнання",
І хай наполягають, щоб судити
По справедливості.
Еділ Я все скажу їм.
Брут А вже коли вони почнуть кричати,
Хай не спиняються, допоки вирок
Не западе такий, як для загалу
Потрібно.
Еділ Все я зрозумів.
Сіціній Хай будуть
Несхитними й кмітливими, щоб наші
Всі натяки збагнули.
Брут Йди!
Еділ виходить.
Відразу
Збуди в нім лють, він звик перемагати;
Роздратувавшись, дійде до нестями,
Все, що на серці, викладе, не спиниш
Тоді його нічим, а саме цього
Нам треба, щоб йому зламати карк.
Входять Коріолан, Мененій, Коміній, сенатори й патриції.
Сіціній От він іде.
Мененій Спокійніше, будь ласка.
Коріолан Мов конюх буду, що образи терпить
За найбіднішу плату. О богове,
Рим бережіть у мирі! Крісла суддів
Шляхетним людям дайте! Посадіть
Любов між нами! Хай хвалою миру
Заповнюються храми, й не війною —
Майдани й вулиці!
1-й сенатор Амінь.
Мененій Чудово!
Входить едїл з городянами.
Сіціній Підходьте ближче, люди!
Еділ Тихо! Тихо!
Трибунам слово!
Коріолан Ні, мене спочатку
Послухайте,
Сіціній
і Брут Ну, добре. Говори!
Коріолан Чи будуть висунуті проти мене
Тут всі оскарження? І чи, нарешті,
Тут вирішиться все?
Сіціній Я вимагаю,
Щоб ти сказав, чи визнаєш трибунів
Представниками римського народу
І чи готовий ти прийняти кару
За злочини, які тут нами будуть
Доведені?
Коріолан Готовий!
Мененій Городяни!
Ви чули? Він сказав: "Готовий!" Друзі,
Згадайте про його заслуги ратні,
Про рани ще не згоєні, яких
На ньому більше, ніж могил печальних
На цвинтарі.
Коріолан То я подряпавсь глодом.
То — сміх, не шрами.
Мененій Зважте, любі друзі,
Не як громадянин він розмовляє,
Зате воює як громадянин.
його слова за злість ви не приймайте,
Говорить він, як воїн, і не має
Злоби до вас.
Коміній Ну, добре, добре, досить!
Коріолан А де причина, що, одноголосно
Обравши консулом, ви в ту ж годину
Мене принижуєте відбиранням
Такої честі?!
Сіціній Ти відповідай!
Коріолан Питай. Відповідатиму.
Сіціній Тебе
Перед людьми оскаржуємо в тому,
Що замишляв ти в Римі захопити
Всю владу, потоптати всі закони
І всі права народу, отже, ти —
Зрадник народу!
Коріолан Як ти кажеш? Зрадник?
Мененій Спокійніше, ти ж обіцяв!
Коріолан Хай пекло
Поглине вас і ваш народ, трибуни-
Наклепники! Отак мене назвати!
Якби в твоїх очах було сто тисяч
Смертей, а в язиці брехливім стільки ж,
Якби в руках твоїх були мільйони
Смертей, "ти брешеш" я тобі сказав би
Тим голосом, яким творю молитву
Богам своїм.
Сіціній Ви чуєте?
Городяни На скелю!
На скелю!
Сіціній Тихо! Вже нема потреби
Оскарження нові тут висувати,
Ви бачили і чули. Чи не досить?
Він бив еділів, лаяв нас і збройно
Ставав проти закону. Він зневажив
Тих, що своєю владою повинні
Його судити. Смерть він заслужив
Собі такими злочинами. Смерть!
Брут Але, зважаючи на те, що він
Заслуги має бойові...
Коріолан Навіщо
Базікаєш про битви?
Брут Говорю
Про те, що знаю!
Коріолан Ти?
Мененій Коріолане,
Що матері ти обіцяв, згадай же.
Коміній Згадай, будь ласка...
Коріолан Я не пам'ятаю!
Хай оголосять смерть мені, хай шкіру
Здеруть із мене, хай мені присудять
Вигнання, хай замкнуть мене в темницю
На смертний голод, все одно не буду
Благати милосердя в них! Своєї
Сміливості я не продам за блага,
Які вони дадуть, хай задля цього
Сказати мав би я лише "добридень!".
Сіціній За те, що він ненавидів народ
І засобів шукав, щоб відібрати
Свободу в городян, а нині руку
Підняв на суддів, на права трибунів,
Що іменем народу справедливість
Повинні берегти, ми виганяєм
Його із міста і під страхом смерті
Забороняємо йому вступати
В ворота Рима будь-коли. Це — вирок.
Хай буде так в ім'я закону й люду!
Городяни Він — вигнаний! Хай буде!
Коміній Ні, стривайте,
Послухайте, приятелі...
Сіціній Нема що
Вже слухати. Його вже засудили.
І вирок оголошено.
Коміній Дозвольте
Мені, мені... Я — консул ваш колишній.
Я можу показати шрами. їх
Мені лишили вороги. Я вище
Ціную благо нашої вітчизни*
Ніж власне існування, честь дружини,
її утроби й власних чресел плідність.
Тому сказав би я...
Сіціній Ми все те знаєм,
Що ти сказав би.
Брут Що тут говорити?
Як ворог батьківщини і народу,
Він — вигнаний.
Городяни Хай буде так! Хай буде!
Коріолан О зграє псів, ненавиджу твій подих,
Як смороди багна, й твою любов
Ціню, як незакопаного трупа!
Не ви — мене, а я вас проганяю!
Лишайтесь без свойого оборонця,
Тремтіть від кожної жахної чутки,
Хай пір'я на шоломах ворогів
На вас перестрах смертний навіває!
І владу бережіть, що на вигнання
Захисників засуджує своїх,
Допоки ваша дурість тут єдина
Не лишиться й не перетворить вас
В рабів якогось племені чужого,
Що Рим без бою візьме. Рідне місто
Через нікчемність вашу зневажаю.
Стаю до нього спиною. Існує
Світ ще й за межами його!
Коріолан, Коміній, Мененій, сенатори й патриції виходять.
Еділ Пішов!
Пішов народу ворог!
Городяни Він пішов!
Він — вигнаний. Пішов! Атю! Атю!
Всі кричать, підкидають угору шапки.
Сіціній йдіть до воріт за ним! Кричіть і цькуйте,
Женіть його отак, як він плебеїв
Цькував і гнав. Він заслужив цю кару.
Хай стража проведе нас через місто!
Городяни Ходім! Ходім! Подивимось, як він
З воріт виходить. Хай боги ласкаві
Трибунів наших бережуть. Ходім!
Виходять.