Корабельна катастрофа

Страница 44 из 115

Роберт Луис Стивенсон

Піднявшися сходами, ми опинились перед відчиненими дверима, що вели на балкон. На дверях була ще одна табличка: "Містер Беллерс приймає".

— І що ми зробимо? — запитав я.

— Та просто зайдемо,— відповів Джім і ввійшов. Кімната, де ми опинились, була чиста, але дуже вбого

умебльована. Під стіною стояло старомодне бюро, при нім — стілець, а в кутку висіла полиця, заставлена томами юридичних праць. Більше в кімнаті не було нічого. Напрошувалась думка, що містер Беллерс мав звичку сидіти, а його клієнти завжди стояли. В найдальшому кутку, за завіскою з червоної бязі, були другі двері, що вели до жилих кімнат.

Ми покашляли та потупцяли, і з тих дверей з'явився Беллерс: він ішов нам назустріч так боязко і насторожено, ніби чекав, що на нього кинуться з кулаками, а коли впізнав нас, з ним стався — не підшукаю тут інших слів — справжній напад люб'язності.

— Містер Пінкертон з компаньйоном! — вигукнув він.— Я зараз же принесу стільці!

— Не треба,— сказав Джім,— нам ніколи. Воліємо стояти. Ми маємо до вас справу, містере Беллерс. Сьогодні вранці, як вам відомо, я купив викинутий на мілину бриг "Летючий шквал"...

Юрист кивнув.

— ...І купив його,— провадив мій друг,— за суму, що зовсім не відповідає, вартості вантажу та всіх витрат.

— А тепер ви передумали і ладні відмовитись від цієї операції? Я так і гадав,— відповів Беллерс.— Мій клієнт, не приховаю, висловив невдоволення тим, що я так підняв ціну. Либонь, ми надто погарячкували, містере Пінтсертон. [137]

Конкуренція, дух змагання... Проте я буду з вами відвертий... я знаю, коли маю справу з людьми благородними... Я майже певен, що мій клієнт перекупить у вас бриг, коли ви передасте це діло мені, і тоді ви втратите...— Він уп'явся очима-буравчиками в наші обличчя і видихнув: — Ви нічого не втратите! І тут Пінкертон вразив мене.

— Не про це мова,— сказав він.— Я купив бриг. Я знаю, що на ньому цінний вантаж, і я не збираюся втрачати його. Але я хотів би вияснити деякі моменти, щоб уникнути непотрібних витрат,— і за це негайно плачу готівкою. Вам же треба вирішити, буду я мати справу з вами чи безпосередньо з вашим партнером. Якщо ви готові повідомити мені такі факти, то називайте вашу цифру. Але знайте,-= додав Джім, звівши догори пальця,— коли я кажу "готівкою", то маю на гадці векселі, які підлягають оплаті після повернення корабля і за умови, що інформація виявиться точною. Котів у мішку я не купую.

Я помітив, як спалахнули на мить очі юриста, коли Джім почав свою несподівану промову, і як вони згасли, коли він виклав умови.

— Гадаю, що про цей бриг вам відомо більше, ніж мені, містере Пінкертон,— сказав Беллерс.— Я знаю тільки те, що мені доручили купити його і що мені це не вдалося.

— Ви маєте одну гарну рису, містере Беллерс: ви не марнуєте часу,— зауважив Джім.— Назвіть ім'я й адресу вашого клієнта.

— Зваживши всі обставини,— відповів Беллерс, і в його голосі залунала таємничність, яку важко передати словами,— я дійшов висновку, що не маю права повідомляти ім'я мого клієнта. Я охоче зв'яжусь із ним, якщо ви мені це доручите, але аж ніяк не можу дати вам адресу.

— Гаразд,— мовив Джім і надів капелюха.— Досить рішучий крок, чи не так? — І закінчив, витримуючи паузи після кожної фрази: — Не передумали?.. Зважте всі обставини... Даю долара.

— Містере Пінкертон! — обурено вигукнув юрист. Я злякався, що Джім зайшов надто далеко.

— Бачу, вам зараз долар не потрібен,— мовив Джім.— Тоді послухайте, містере Беллерс, ми обоє люди ділові, тож я пропоную вам...

— Зачекай, Пінкертоне,— втрутився я.— Мені відома адреса: Мішін-стріт, будинок дев'ятсот двадцять чотири.

Не знаю, хто більше здивувався — Пінкертон чи Беллерс. [138]

— Якого ж біса ти мовчав, Лаудене? — обурився мій ДРУГ-

— Але ж ти мене й не питав,— відповів я, червоніючи по саме волосся.

Запала мовчанка; її першим порушив Беллерс, люб'язно повідомивши прізвище, якого ми не знали.

— Раз вам відома адреса містера Діксона,— сказав він, анітрохи не приховуючи бажання позбавитись нас якомога швидше,-я не бачу причини, аби затримувати вас.

Не знаю, що відчув Пінкертон, та коли ми вийшли з комірчини цього бридкого крутія і спускалися сходами, у мене на душі лежав камінь. Усе моє єство напружено чекало першого Джімового запитання, і я ладен був слізно зізнатися в усіх гріхах. Але мій друг нічого не питав.

— Нам треба взяти візника,— сказав він, квапливо рушаючи до ближчої стоянки.— Не можна гаяти час. Ти зрозумів мій намір? Навіщо нам платити цьому крутієві комісійні!

Мені знову здалося, що він запитає мене, чому я мовчав,— і знову я помилився. Мені спало на думку, що Джім боїться цього запитання, і я ладен був зненавидіти його за цей страх.

Коли ми вже сиділи в екіпажі, що прямував на Мішін-стріт, я не витримав:

— А ти не спитав мене, звідки я знаю цю адресу,— сказав я.

— Так-так,— мовив він сполошено,— а й справді, звідки ти знаєш? Цікаво, справді.

його тон подіяв на мене, мов ляпас, і я враз утратив самовладання.

— Дуже прошу не розпитувати мене про це! Я не можу дати жодних роз'яснень.

Ледве я випалив ці безглузді слова, як ладен був віддати все на світі, щоб повернути їх. І мені стало ще прикріше, коли Пінкертон, поплескавши мене по плечу, відповів: '

— Гаразд, друже, більше ні слова. Я певен — ти вчинив саме так, як треба.

Повернутись до цієї розмови мені забракло мужності, але подумки я поклявся, що докладу всіх зусиль, аби поправити наслідки нашого божевільного рішення, і швидше дам порізати себе на шматки, аніж дозволю, щоб Джім утратив хоча б єдиного долара.

Та коли ми під'їхали до будинку номер 942, знайшлася інша причина для роздумів. [139]

— Містер Діксон? Він виїхав,— сказала власниця будинку.

— Куди?

— Не можу сказати,— відповіла вона.— Я його вперше бачила.

— А куди він відправив свій багаж? — спитав Пінкертон.

— У нього не було багажу. Він прибув учора ввечері, а сьогодні поїхав, і був у нього лише саквояж.

— Коли він поїхав? — запитав я.

— Годині о дванадцятій. Хтось запитав його по телефону, і я покликала. Мабуть, йому сповістили щось важливе, бо він відразу ж і поїхав, хоча найняв кімнату на тиждень. Він був дуже засмучений — мабуть, хтось помер.