— Оце так! — вигукнув Лонгхерст.— Хто міг довіритись цьому брудному крутієві? В усякому разі, це не грошовитий чоловік. Тож ви спробуйте нагнати ціну, Пінку. На вашому місці я вчинив би саме так. Ну, бувайте!.. А, ваш партнер — містер Додд? Радий нагоді познайомитися з вами, сер.
І великий ділок покинув залу.
— Ну, що ти скажеш про нашого Дугласа? — пошепки мовив Пінкертон, провівши його шанобливим поглядом.— Найбездоганніший джентльмен — з голови до ніг,— а культурою натоптаний ущерть!
Протягом усієї розмови зала мовчала: і аукціоніст, і глядачі, і навіть Беллерс — усі дуже добре розуміли, що справу цю веде містер Лонгхерст, а Пінкертон — усього лиш його рупор. Але тепер, коли олімпійський бог покинув залу, містер Борден спитав суворим тоном:
— Ну то що, містере Пінкертон, ви набавляєте? Пінкертон, вирішивши ошелешити супротивника, відповів :
— Дві тисячі доларів! Беллерс і бровою не повів.
— І п'ятдесят,— мовив він.
Натовп завирував; капітан Трент зблід і гарячково ковтнув слину. [124]
— Давай, давай, Джіме! — шепнув я.— Трент здав.
— Три тисячі,— сказав Джім.
— І п'ятдесят,— докинув Беллерс.
Пінкертон почав набавляти по сотні, та Беллерс не від-ступався — знай набавляв по п'ятдесят.
Тим часом я зробив два висновки.
По-перше, Беллерс додав понад три тисячі з гоноровитою усмішкою — з усього видно було, що цей виплодок має справжню насолоду від своєї ролі і впевнений у повному успіхові. По-друге, коли Джім назвав три тисячі, Трент знову зблід; коли ж він почув відповідь Беллерса, обличчя його проясніло. Це здалося мені загадковим: без сумніву, вони обоє були зв'язані якимись спільними інтересами, проте водночас один не знав намірів другого. Але й це ще не все. Трохи згодом я ненароком зустрівся поглядом з капітаном Трентом, і той миттю, ледь помітно зніяковівши, відвів убік свої збуджені, блискучі очі. Йому хотілося приховати свою зацікавленість! Сам Джім сказав, що тут справа нечиста. Ми розуміли: кожен з цих двох людей, що були в таких непростих взаєминах, здатен запропонувати найнеймовірнішу суму, аби лиш купити розбитий корабель.
Невже вантаж цього брига коштує більше, ніж ми вважали? Мене раптом мов жаром обсипало. Ставки вже наближались до п'яти тисяч — межі, вказаної Пінкертонові Лонгхерстом. Ще хвилина — і буде пізно. І я, натхнений марнославною впевненістю в тому, що можу розгадувати людську психологію, прийняв єдине в своєму житті божевільне рішення. Вирвавши аркуш з альбому, я написав: "Якщо бажаєш набавляти далі, я згоден іти на весь свій капітал".
Джім прочитав, розгублено глипнув на мене, але за мить його очі заблищали і, повернувшись до аукціонера, він вигукнув:
— П'ять тисяч сто доларів!
— І п'ятдесят,— незворушно докинув Беллерс.
Пінкертон написав: "Що б це могло означати?" Я надряпав у відповідь: "Не уявляю. Але справа нечиста. Беллерс дійде до десяти тисяч, от побачиш".
І Беллерс дійшов до десяти тисяч! Та ми дали більше...
Вже давно по біржі пішла чутка, що аукціон перетворився на справжню генеральну битву, і тепер зала була повна людей, що стежили за нами широко розплющеними очима. Коли Пінкертон запропонував десять тисяч доларів (тобто більше, ніж коштував би весь вантаж, [126] навіть якби він, цілий і неушкоджений, був уже в Сан-Франціско), а Беллерс, дурнувато всміхаючись на весь рот, бо йому дуже подобалось бути в центрі уваги, знову вискнув: "І п'ятдесят...",— зала завирувала.
— Десять тисяч сто} — сказав Джім, і раптом вираз його обличчя змінився; я збагнув, що він розгадав (чи подумав, що розгадав) таємницю корабля. Коли він нашвидку писав мені нове послання, рука його стрибала, як у телеграфіста.
"Контрабанда з Китаю",— прочитав я; далі стояло великими, розмашистими літерами, з закарлючкою на весь аркуш: "Опій!"
Ну звісно ж, подумав я, саме в цьому й суть! Я знав: майже кожен корабель, що йде з Китаю, везе у хитрих криївках — десь у переділках чи бімсах — контрабандний вантаж цієї дорогої отрути. Безперечно, такий скарб схований і на "Летючому шквалі". Скільки ж він коштує? Цього ми не відали і вели свою гру навмання,— але Трент знав, і Беллерс теж! І ми могли стежити за ними й приймати рішення.
Ми з Пінкертоном наче збожеволіли. Очі Джіма палали вогнем. Я тремтів усім тілом. Якби тієї хвилини, коли ми торгувались на п'ятнадцятій тисячі, до зали ввійшла свіжа людина, її симпатії, певно, були б на боці Беллерса.
Ми вже перейшли за п'ятнадцять тисяч, і люди довкола нас то заклякали, затамовуючи подих, то починали збуджено шепотітися.
Ми вже набавили до сімнадцяти тисяч, коли Дуглас Б. Лонгхерст, проштовхнувшись крізь натовп і ставши напроти нас, енергійно закивав Джімові. Той послав йому коротку записку: "Справа моя!" Великий бізнесмен прочитав, застережливо насварився на Джіма пальцем і вийшов, як здалося мені, засмучений.
Хоча для містера Лонгхерста Беллерс був невідомою особою, цей темний крутій добре знав боса нашого синдикату. Коли той увійшов до зали, погляд Беллерса сповнився надії, а коли Лонгхерст пішов і торг почався знову, на обличчі Беллерса відбився неприхований подив та розчарування. "Отакої! — певно, подумав він.— Виходить, я маю справу не з синдикатом?"
І Беллерс рішив різко набавити ціну.
— Вісімнадцять тисяч! — вигукнув він.
— І п'ятдесят,— відповів Джім, перехопивши зброю супротивника.
Двадцять тисяч,— провадив Беллерс. [127]
— І п'ятдесят,— докинув Джім, нервово всміхаючись.
Наче змовившись, вони повернулись до попередніх цифр, тільки тепер сотні називав Беллерс, а п'ятдесят набавляв Джім. Я чув, як у натовпі шепотіли: "Опій..." Отже, багато хто здогадався про скарб, схований на "Шквалі". Більше того: судячи з поглядів, спрямованих на нас, присутні гадали, що ми знали це заздалегідь із певного джерела. І тоді мій сусіда, середнього віку гладун з усміхненими очима, з ледь помітною сивиною і приємним обличчям, несподівано прилучився до гри. Він підняв ціну брига, чотири рази запропонувавши по тисячі, потім замовк, знову перетворившись на звичайного глядача.
Після марного втручання містера Лонгхерста Беллерс помітно захвилювався, а коли з'явився третій претендент, він, своєю чергою, взявся дряпати записку. Я, звісно, вирішив, що Беллерс пише Трентові, проте коли він озирнув натовп, то, на мій невимовний подив, наче й не помітив капітана.