Корабельна катастрофа

Страница 111 из 115

Роберт Луис Стивенсон

І він знову швидко повернувся в каюту, де продиктував Картью записи до суднового журналу.

Потім вони знищили журнал Годдедааля і взялися розшукувати інші суднові документи. З усіх пережитих того ранку жахливих хвилин ці, либонь, були найжахливі-шими. Вони гарячково нишпорили по всіх закапелках, лаючись, натикаючись один на одного, знемагаючи від задухи, холонуч'и від жаху. З палуби їм час від часу кричали, що це справді військовий корабель, що він уже близько, що він уже спускає шлюпку... А документи — мов у воду впали! Як вони не помітили залізного сейфа з судновою касою та розписками, важко зрозуміти, але сталося саме так.

Нарешті вони знайшли найважливіші документи в кишені парадного костюма Трента, де він забув їх після того, як востаннє сходив на берег.

Вікс усміхнувся вперше за весь ранок.

— Саме вчасно,— мовив він.— А тепер давайте їх мені, а оці заберіть собі. Боюсь, що я їх переплутаю.

— А що ж це за папери? — спитав Картью.

— Документи капітана Керкапа та шхуни "Багата наречена",— відповів Вікс.— Моліть бога, щоб вони нам іще знадобились. [342]

— Шлюпка ввійшла в лагуну, сер! — вигукнув Мак, що виконував роль дозорця, поки вони працювали.

— Час іти на палубу, містере Годдедааль,— мовив Вікс. Коли вони ступили на трап, канарка раптом дзвінко

заспівала.

— Чи ти ба! — здивувався Картью.— Як же ми залишимо цю бідолашку на голодну смерть? Це пташка нещасного Годдедааля.

— То беріть її з собою! — сказав капітан. І вони піднялися на палубу.

За рифом погойдувалась тяжка туша сучасного військового корабля, який час від часу пінив воду гвинтом. А ближче, протокою, линула велика біла шлюпка — дружно здіймалося багато весел, на кормі тріпотів прапорець.

— Ще одне,— згадав Вікс, озирнувши палубу.— Маку, ти бував у китайських портах? Гаразд, так і казатимеш. А всіх інших я в Гонконзі на берег не відпускав, боячись, що ви дезертируєте. Отож ви й лишилися на борту. Так вам легше буде брехати.

Шлюпка підійшла вже зовсім близько. На кермі сидів молодий офіцер, тільки один, і не з високих, бо матроси на веслах весь час перемовлялися.

— Слава богу, вони послали вчорашнього гардемарина! — вигукнув Вікс.— А ти, Гарді, геть на ніс! І щоб жодного матроса у мене на юті!

Цей наказ збадьорив усіх, як холодний душ. Шлюпка вправно причалила під борт, і офіцер-молодик піднявся на палубу, де його поштиво привітав Вікс.

— Ви капітан цього судна? — спитав офіцер.

— Так, сер,— відповів Вікс.— Моє прізвище Трент, а це бриг "Летючий шквал" із Гул ля.

— У вас щось трапилось? — спитав офіцер.

— Будь ласка, пройдіть на ют, і я вам усе розповім,— запросив Вікс.

— Капітане, та вас же лихоманить! — вигукнув офіцер.

— Будь-хто на моєму місці не витримав би,— відповів Вікс і почав сповідати про зіпсовану воду, тривалий штиль, несподіваний шквал, матросів, що потонули. Він розповідав дуже жваво й збуджено, як людина, що із зашморгом на шиї благає прощення. Я чув цю історію з тих самих вуст у шинку в Сан-Франціско, і навіть тоді манера оповіді здалася мені підозрілою. Проте офіцер не відзначався спостережливістю.

— Наш капітан дуже поспішає,— сказав він, вислухавши [343] Вікса,— однак я дістав інструкції допомогти вам, а якщо потрібно більше матросів, то викликати ще одну шлюпку. Чим можу вам зарадити?

— Ну, ми вас не затримаємо,— весело відповів Вікс.— Ми вже все спакували — і скриньки, і хронометр, і документи, і все інше.

— Невже ви залишаєте свій бриг? — здивовано спитав офіцер.— Як на мене, його зовсім не важко зняти з обмілини. Ми вам допоможемо.

— Зняти ми, звісно, знімемо, але чи втримаємо бриг на воді? Ось питання... В носовій частині великий пролом,— відповів Вікс.

Офіцер-молодик почервонів по самі вуха. Він подумав: усі зрозуміли, що він недосвідчений моряк,— і побоявся ще раз пошитися в дурні. Йому й на думку не спало, що капітан обманює його. Раз капітан вирішив покинути бриг — у нього є для цього серйозні підстави.

— Гаразд! — сказав офіцер.— Накажіть вашим матросам вантажити речі в шлюпку.

— Містере Годдедааль, хай матроси вантажать речі в шлюпку! — скомандував Вікс.

Четверо його товаришів чекали наслідків переговорів як на голках. Коли вони почули жадані слова, їм здалося, що серед ночі засяяло сонце. Гедлен нестримно розридався, і поки він крутив корбу, опускаючи в шлюпку вантаж, сльози душили його. Та все пішло на лад, і незабаром скриньки, клунки та потерпілі були в шлюпці. Матроси відштовхнули шлюпку від борту "Летючого шквалу", і за хвилину вона вийшла з довгої тіні покинутого судна, прямуючи до виходу з лагуни.

Поки що все йшло якнайкраще. Офіцер не виявив, що бриг майже непошкоджений; з кожною хвилиною відстань між потерпілими та неспростовними свідченнями злочину збільшувалась. Вони щасливі, вони врятовані! Але, з іншого боку, вони з кожною хвилиною наближалися до військового корабля, який міг стати для них в'язницею і навіть двоколкою ката, що везе їх на страту. Адже вони ще не знали, ні звідки вийшов цей корабель, ані куди він тримає курс, і невідомість давила на їхні серця тяжким каменем.

Вікс перший наважився спитати про це. Картью здалося, що голос капітана долинув до нього здалека, та водночас кожне слово вгвинчувалося в нього, наче куля.

— Як, ви сказали, зветься ваш корабель? — спитав Вікс. [344]

— "Буря". А хіба ви не знаєте? — здивувався офіцер.

"Хіба ви не знаєте?.." Що це означає? Можливо, нічого важливого, а можливо, корабель і бриг зустрічалися?

Прикликавши по поміч всю свою мужність, Вікс поставив ще одне запитання:

— Куди ви прямуєте?

— Нам треба оглянути всі оці жалюгідні острівці,— відповів офіцер,— а потім підемо в Сан-Франціско.

— То ви йдете з Китаю, як і ми? — провадив Вікс.

— З Гонконга,— відповів офіцер, спльовуючи за борт.

"З Гонконга"... Отже, вони приречені: щойно їх доправлять на корабель — відразу арештують; бриг оглянуть, знайдуть плями крові, можливо, лагуну протралять, і тіла вбитих засвідчать страшний злочин.

Картью нестерпно поривало скочити на ноги, закричати й стрибнути за борт. Прикидатися далі здавалось непотрібним, а зволікати — безглуздим: лишалось хіба що кількасот секунд болісної непевності, а там — заслужена ганьба і неминуча смерть...