— Звучить привабливо,— сказав Кармоді.— От тільки бракує партнерів для спілкування.
— Це єдина конструктивна вада,— визнав Бельветтер,— проте наразі я маю вас.
— Так, ти маєш мене,— повторив Кармоді й здивувався, що ці слова неприємно вразили його слух.
— І, природно, ви маєте мене,— сказав Бельветтер. І ці взаємини не порівняєш ні з якими іншими. А тепер, мій дорогий Кармоді, дозвольте я поведу вас на свої оглядини. А потім ми вас поселимо й унормуємо.
— І що?
— Це зовсім не так, як воно сприймається на слух. Просто невдалий науковий термін. Але збагніть, я певен, що будь-які взаємини вимагають відповідних зобов'язань з боку двох причетних сторін. Інакше й бути не може, хіба не так?
— Так, якщо це не взаємне потурання чи то пак невтручання.
— Ми намагаємося такого уникати. Бачите, невтручання створює підстави для хвилювань і неодмінно призводить до розладу особистості. Будь ласка, тепер сюди...
Кармоді йшов, куди йому казали, й оглядав визначні місця Бельветтера. Відвідав енергоцентраль, очисну систему водогону, промисловий район, кілька фабрик. Оглянув дитячий парк і масонське братство. Обійшов музей і картинну галерею, концертний зал і драмтеатр, корти для гри в кеглі, більярдний салон, картинговий трек, кінотеатр. Кармоді стомився, натрудив ноги, і його тягло перепочити. Але Бельветтер наполягав на самодемонстрації, і Кармоді мав ще оглянути п'ятиповерхову будівлю "Амерікен Експрес", португальську синагогу, пам'ятник Букмінстерові Фуллеру, автобусну станцію "Сірий гончак" і ще кілька визначних місць.
Нарешті оглядини закінчилися. Кармоді дійшов висновку, що дивогляди зразкового міста нічим не кращі й не гірші за дива Галактики. Насправді ж краса розкривається через очі глядача, хоч деяку роль тут відіграють і ноги.
— Трошки перекусимо? — запитав Бельветтер.
— З задоволенням! — погодився Кармоді.
Його провели в фешенебельне кафе "Рошамбо", де він почав з юшки з гороху, а далі їв усього потроху.
— На закінчення смачненького швейцарського сиру? — запропонував Бельветтер.
— Дякую, не хочу,— відмовився Кармоді.— Наївся. Кажучи правду, аж трошки занадто.
— Але ж сир не важкий на шлунок. Камамберчику?
— Не подужаю, мабуть.
— Може, кілька добірних фруктів. Дуже відсвіжує піднебіння.
— Відсвіжити мені слід якраз не піднебіння,— сказав Кармоді.
— Принаймні яблучко, грушку, кілька виноградин?
— Дякую, ні.
— Зо дві вишеньки?
— Ні, ні, ні!
— Без фруктів на десерт обід наче не повний.
— Мій повний.
— Тільки з свіжими фруктами ми отримуємо дуже важливі вітаміни.
— Доведеться мені перебиватися без них.
— Може, півпомаранчі? Я почищу. Цитрусові взагалі не ситні.
— Мабуть, не подужаю.
— Навіть четвертинку помаранчі? Навіть якщо я виберу зернятка?
— Таки ні.
— Ви зняли б камінь з мого сумління,— сказав Бельветтер,— Бачите, в мене манія все завершувати, а без фруктів на десерт обід незавершений.
— Ні! Ні! Ні!
— Гаразд. Не треба так хвилюватися,— сказав Бельветтер,— Якщо вам не подобається те, що я подаю, то це ваша справа.
— Та мені ж подобається!
— Якщо так дуже подобається, то чому б не з'їсти трошки фруктів?
— Здаюся,— важко зітхнув Кармоді.— Дай мені винограду.
— Мені б не хотілося вас силувати.
— Ти не силуєш. Дай, будь ласка.
— Ви певні?
— Давай! — закричав Кармоді.
— То беріть,— сказав Бельветтер і явив розкішне гроно мускатного винограду. Кармоді з'їв усе. Виноград був дуже смачний.
— Даруйте,— сказав Бельветтер.— Що ви робите?
Кармоді випроставсь і розплющив очі.
— Задрімав трошки. Щось не так?
— Що може бути не так у такому природному бажанні?
— Дякую,— сказав Кармоді і знову заплющив очі.
— Але чому в кріслі? — запитав Бельветтер.
— Бо сиджу в кріслі і майже сплю.
— Потім поперек болітиме,— застеріг Бельветтер.
— Не турбуйся,— пробурмотів Кармоді з заплющеними очима.
— Чому б не подрімати як слід? Он там, на канапі?
— Мені зручно й тут.
— Вам тут не дуже зручно,— заперечив Бельветтер.— Будова людського тіла не дозволяє спати сидячи.
— А мені дозволяє.
— Що ви! Чому б не перебратися на канапу?
— Зручно і в кріслі.
— А на канапі зручніше. Ну спробуйте, будь ласка, Кармоді. Кармоді?
— Га? Що сталося?
— Канапа. Я переконаний, що вам слід відпочити на канапі.
— Гаразд! — сказав Кармоді, з зусиллям зводячись на ноги.— Де ця канапа?
Його вивели з ресторану, провели по вулиці і за рогом завели в будинок з вивіскою "Дрімота". Там стояло з десяток канап. Кармоді попростував до найближчої.
— Не на цю,— спинив його Бельветтер.— У ній пошкоджена пружина.
— Біс із нею. Ляжу боком.
— Що ви! Зіпсуєте поставу.
— Господи! — простогнав Кармоді, стаючи на ноги.— На яку ти пропонуєш?
— Ось на цю, ззаду. Великогабаритна, найкраща в закладі. Прогин матраца підібраний за науковими рекомендаціями. Подушки...
— Правильно, чудесно, добре,— лягаючи на вказану канапу, бурмотів Кармоді.
— Бажаєте якусь спокійну мелодію?
— Не турбуйся.
— Як хочете. Тоді я вимкну світло.
— Прекрасно.
— Може, ковдру? Температуру я, звичайно, регулюю, але тому, хто спить, деколи здається, що холодно.
— Мені все одно! Дай мені спокій!
— Добре! — сказав Бельветтер.— Знаєте, не для себе ж стараюся. Я особисто ніколи не сплю.
— О-кей, даруй,— вибачився Кармоді.
— Нема, нема за що.
Запала тривала тиша. Потім Кармоді сів на канапі.
— Що сталося? — запитав Бельветтер.
— Тепер не можу заснути.
— Попробуйте заплющити очі і подумки розслабити всі м'язи вашого тіла, починаючи з великого пальця ноги і йдучи догори до...
— Я не хочу спати! — зарепетував Кармоді.
— Може, вам не дуже хотілося з самого початку? — висловив припущення Бельветтер.— Але ви принаймні могли б заплющити очі і трошки відпочити лежачи. Зробіть це задля мене.
— Ні! — вперся Кармоді.— Не хочу ні спати, ні відпочивати.
— Впертюх! — зітхнув Бельветтер,— Робіть що хочете. Я старався як міг.
— Авжеж — крикнув Кармоді, звівшись на ноги і вийшовши з "Дрімоти".
Кармоді стояв на вигнутому місточку і милувався блакиттю лагуни.
— Це копія венеціанського мосту Ріальто,— пояснив Бельветтер.— У зменшеному масштабі, звичайно.
— Знаю. Прочитав на табличці.
— Досить чарівний, не правда?
— Еге ж, гарний,— погодився Кармоді, запалюючи сигарету.