— Лишенько! — зашарівшись, вигукнула дівчина. Ми так забігались, що навіть не назвали себе! Ви, певне, маєте нас за несосвітенних нечем, містере Кармоді!
— Ну що ви,— чемно заперечив Кармоді.— Та все ж мені хотілося б знати... себто дізнатися... ну, ви знаєте, що я маю на увазі.
— Звичайно, знаю,— сказала дівчина.— Я — Авіва Кристіансен, а це мій батько — професор Ларс Кристіансен.
— Без "професора",— грубувато сказав Кристіансен.— Називайте мене просто Ларс, або Кріс, або як вам іще заманеться.
— Ну досить, тату,— з напускною вередливістю сказала Авіва.— До речі, містере Кармоді...
— Мене звати Том.
— Нехай Том,— поправилася Авіва, мило червоніючи.— Так про що я? Ага, тато і я пов'язані з ЗАМП, тобто Земною Асоціацією Міжзоряного Порятунку — контори в Стокгольмі, Женеві й Вашінгтоні, округ Колумбія.
— Боюсь, що ніколи не чув про цю організацію,— признався Кармоді.
— Нічого дивного,— заспокоїла Авіва.— Земля тільки ступила на поріг міжзоряних досліджень. А нові джерела енергії, що набагато перевершують відомі вам примітивні атомні установки, що й дотепер не вийшли за стадію експерименту в будь-якій земній лабораторії. Та незабаром космічні кораблі, пілотовані землянами, полетять до найвіддаленіших куточків Галактики, і тоді настане нова ера міжнародного миру й співробітництва на нашій втомленій старенькій планеті.
— Настане? — перепитав Кармоді.— Як це?
— Бо вже не буде через що воювати,— пояснила Авіва, трохи задихавшись, бо якраз продиралася крізь низький підлісок.— У Космосі, як ви могли зауважити, незліченна кількість світів, великий простір і для всіляких соціальних експериментів, і для всього, що лише заманеться. Так що людська енергія знайде вихід назовні, замість марнуватись у земній колотнечі, що набуває форми катастрофічних винищувальних війн.
— Мала вам торочить що треба,— сказав Ларс Кристіансен своїм хрипким, дружнім, переконливим босом.— Може, й плеще, як вітрогонка, але вона в мене доктор філософії й нахапала півкопи вчених ступенів для підтримки своїх теревенів.
— А мій татусь розмовляє, як шибеник,— спалахнула Авіва,— хоч у нього в шухляді три Нобелівські премії.
Батько й дочка обмінялися поглядами, в яких світилися одночасно і виклик і ніжність.
— Хай там що,— вела далі Авіва,— але все й справді так чи, радше, стане таким через кілька років, і все це завдяки докторові Меддоксу, з яким ви незабаром познайомитеся.— Авіва повагалася, відтак додала притишеним голосом: — Гадаю, що не викажу великої таємниці, коли скажу вам, що доктор Меддокс— е-е... мутант.
— Дурниці! Не треба боятися цього слова,— гримнув Ларс Кристіансен.— Мутант може ні в чому нам не поступатися, а щодо доктора Меддокса, то він узагалі десь у тисячу разів перевершує нас!
— Власне, доктор Меддокс обгрунтував і здійснив наш зоряний політ,— вела далі Авіва.— Розумієте, він прозирнув у майбутнє (як це йому вдається, не знаю) і дійшов висновку, що незабаром, коли в недалекому майбутньому відкриють дешеву, невичерпну енергію в безпечній транспортабельній формі, космічні кораблі з'являтимуться скрізь! І багато люду поспішить у космос без належного обладунку, або без навігаційних приладів, або ж без...
— Дурні недопечені,— сухо прокоментував Кристіансен.
— Тату! Все одно тим людям потрібна буде допомога. А Галактична Рятівна Патрульна Служба з'явиться лише через (він дуже докладно вирахував) 87 238 874 роки. Тепер зрозуміло?
— Зрозуміло,— сказав Кармоді,— ви втрьох усвідомили проблему і... і взялися за її вирішення.
— Так,— спокійно підтвердила вона,— ми взялися за її вирішення. Тато дуже самовідданий у служінні ближньому, хоча це нелегко помітити через його бурчання. А де тато, там і я. Щодо доктора Меддокса... ну, скажу так: якраз він з-поміж усіх відомих мені людей найповніше реалізував свої обдарування.
— Атож, такий він і є — у козирях ходить,— спокійно підтвердив Ларс Кристіансен.— 3 ним ціла історія. Мутації, як правило, дають негативні наслідки, це для вас не таємниця. Одна або дві з тисячі виявляються справжніми самородками, а не піритом. У випадку з доктором Меддоксом йдеться про цілу низку мутацій у родині — здебільше сприятливих, але абсолютно незбагненних.
— Ми підозрюємо прихильне втручання прибульців із космосу,— майже пошепки сказала Авіва.— Генеалогія сім'ї Меддоксів сягає в глибину лише двох століть. Дивна історія. Аеліл Мадокксе, прадід Меддокса, був шахтарем з Уельса. Майже двадцять років працював він у шахті Аулд Грінджі, про яку ходили недобрі чутки, і він один з небагатьох зберіг добре здоров'я. Закінчив там працювати 1739 року. Недавно, коли відновили видобуток на Аулд Грінджі, поряд відкрили багатющі Скаттервейльські уранові родовища.
— Звідти, мабуть, усе й почалося,— втрутився Кристіансен.— Сліди сім'ї віднайшлися 1801 року в містечку Оахака в Мексіці: Томас Мадокксе (як він тоді писався) одружився з чарівною і гордовитою Тересітоюде Вальдес, графинею Арагонською, власницею розкішної гасієнди в південній Мексіці. Ранком 6 квітня 1801 року Томас якраз об'їжджав череду, коли за дві милі від ранчо впала Ла Естрелья Роха де Муерте — Червона Зірка Смерті. Згодом виявилось, що це велетенський радіоактивний метеорит. Томас і Тересіта були серед небагатьох, що вижили.
— А далі,— перехопила розповідь Авіва,— перенесемося у 1930 рік. Наступне покоління Меддоксів, досить зубожіле, переселилося в Лос-Анджелес. Ернст Меддокс, дід доктора, продавав лікарям і дантистам модну штукенцію. Вона називалася "Рентгенівська машина". Принаймні протягом десяти років Меддокс демонстрував цю машину двічі на тиждень, стаючи між трубкою та екраном. Незважаючи на величезну дозу жорсткого опромінення, а може, й завдяки їй, він дожив до дуже похилого віку.
— Його син,— повів далі Лаос,— невідомо з яких міркувань 1935 року подався в Японію і став дзен-будистським ченцем. Всі роки війни він тулився в цукцурі, тобто в комірчині покинутого напівпідвалу, не промовивши жодного слова. Місцеві мешканці не звертали на нього уваги, вважаючи за ексцентричного пакистанця. Напівпідвал Меддокса був у Хіросімі, якраз за 7,9 милі від епіцентру атомного вибуху 1945 року. Одразу ж після вибуху Меддокс покинув Японію і подався в монастир Гуй-Шен, збудований на найнеприступнішій вершині Північного Тібету. За свідченням одного англійського туриста, що якраз перебував там, лами чекали на прихід Меддокса! Там він оселився і присвятив себе вивченню деяких тантр. Одружився з дівчиною кашмірської королівської крові, від якої мав одного сина, і це був Оуен, наш доктор. Сім'я перебралася з Тібету в Сполучені Штати за тиждень до початку агресії з боку Червоного Китаю. Оуен отримав освіту в університетах Гарварда, Йєля, Лос-Анджелеса, Оксфорда, Кембріджа, Сорбонни й Гайдельберга. А як ми з ним зустрілися, то взагалі дивовижна історія, почуєте її, коли буде зручніша нагода. Ми вже біля корабля, і не будемо марнувати час на теревені.