— Корінь із чотирьох буде два, — пояснив їй Конрад, — корінь із дев'яти буде три, а з шістнадцяти чотири!
— Виходить, що два, три й чотири ростуть у землі! — весело вигукувала пані Бартолотті.
Конрад хотів ще щось пояснити їй про корені, але в двері подзвонили. Три довгі дзвінки. Виявилося, що то поштар. Він приніс рекомендованого листа. Конверт був великий, цупкий, блакитного кольору. Такий самісінький, як той, що був у пакунку з Конрадом. І без зворотної адреси.
Пані Бартолотті глянула на листа, тоді на Конрада, тоді знов на листа.
— Хто вам прислав листа? — зацікавлено спитала Кіті.
Пані Бартолотті засунула листа в кишеню халата й промурмотіла:
— Та це якась реклама!
— Реклами не присилають рекомендованими листами, — заперечила Кіті.
А Конрад мовив:
— Мамо, це ж лист із фабрики. Ви можете перед Кіті спокійно говорити про це. Вона все знає.
— Розпечатайте листа! — попросила Кіті.
Пані Бартолотті завагалася.
— А коли там щось неприємне?
Пані Бартолотті воліла все неприємне відкладати якнайдалі. Листів із фінансової управи вона взагалі не розпечатувала.
— Забудьмо про нього, — запропонувала вона. — Або спалімо, наче його й не було.
— А коли в ньому щось приємне? — мовила Кіті. — Може, Конрад отримав якусь спадщину від фабрики абощо!
Пані Бартолотті застромила руку в кишеню й обмацала конверт.
— Діти, діти, — промурмотіла вона, — я навпомацки чую, що нічого приємного в ньому немає. Лист начинений чимось поганим.
— Тим більше його треба розпечатати, — сказала Кіті. — Невідоме лихо страшніше за те, що вже відоме.
Пані Бартолотті витягла блакитний конверт із кишені й віддала його Кіті.
— Прочитай його ти, — мовила вона, — бо я за себе не відповідаю!
Кіті роздерла блакитний конверт, витягла з нього складений учетверо блакитний аркуш, розгорнула його й почала читати:
"Вельмишановна пані Бартолотті,
як виявилося під час перевірки нашого відділу збуту, сталася прикра помилка. Через неточність у роботі нашого комп'ютера Ви отримали семирічного хлопця, який Вам зовсім не належить. Тому просимо Вас негайно повернути його.
Свого часу Ви надіслали замовлення на два блоки пам'яті марки "Меморіа", виробництво яких ми давно припинили, отже, задовольнити замовлення не можемо.
Просимо Вас негайно підготувати хлопця, щоб наш відділ обслуговування якнайшвидше забрав його й передав справжнім батькам.
Звертаємо Вашу увагу на те, що фабричні діти в усіх випадках довіку залишаються власністю підприємства, і воно надає їх батькам тільки в позику, як телефонні апарати, щоб вони вирощували їх і користувалися ними.
Тому будь-які Ваші протести будуть даремні, і про звернення до суду не може бути й мови.
Ми дуже шкодуємо, що так сталося.
З глибокою повагою…"
Кіті затнулася, піднесла листа ближче до очей і сказала:
— Я не можу прочитати підпису, якийсь Гонберт чи Монберт!
— Мені байдуже, який там підпис, хай би його чорти забрали! — тремтячим голосом сказала пані Бартолотті.
Хоч вона була густо намальована в блакитний, червоний і рожевий кольори, а однаково вся позеленіла. І тремтіли в неї не тільки голос, а й руки. Вона раптом ніби поменшала й потоншала.
— Отже, найближчими днями… — промурмотіла вона. — Найближчими днями…
— Невже ви справді віддасте його? — вигукнула Кіті.
Пані Бартолотті дістала з кишені хусточку, висякалась, засопіла й тихо сказала:
— А що ж робити, коли він належить не мені, бо я замовляла блоки пам'яті. — Вона знов висякалась, знов засопіла й повела далі: — А крім того, я не вмію добре куховарити, і надто густо малююся, і Егон каже, що я погана мати!
Досі Конрад сидів тихо, мовчки, весь напружений. Тепер він схопився і крикнув так гучно, як ще ніколи не кричав:
— Ви моя мати! І добра мати!
— Чуєте? — вигукнула Кіті. — Він хоче бути тільки у вас!
Пані Бартолотті знов висякалась у хусточку і знов засопіла. І, схлипуючи, сказала:
— Але ти можеш попасти до матері, що даватиме тобі вітаміни і знатиме справжні дитячі пісні. До такої матері, що вмітиме добувати корінь із чисел і матиме справжнього чоловіка, який буде твоїм батьком.
Конрад похитав головою.
— Я вже полюбив вас і Егона. І якщо я житиму десь-інде, то Кіті також більше не побачу. — Він іще дужче захитав головою: — Ні, я відчуваю, що хочу лишитися тут.
— Справді відчуваєш? — вигукнула пані Бартолотті, схопилася з крісла і знов стала не така тоненька й мала і не така зелена на виду. Вона підняла хлопця й почала його цілувати в обидві щоки, в шию, в чоло, у вуха. Цілувати всюди, де тільки було голе місце. Тоді опустила його додолу і сказала: — А тепер треба щось придумати проти тих зануд! Щось зробити, щоб вони не забрали тебе!
— Ввічливо напишіть їм, що я хочу залишитись тут, — запропонував хлопець.
— Смішно, — сказала Кіті. — Людям, які шлють такі листи… — Вона взяла зі столу блакитний аркуш і подерла його на шматки. — Таким людям байдуже, що ти хочеш, а чого не хочеш, Конраде!
— Вона правду каже, — підтримала її пані Бартолотті. — Нам треба придумати щось дуже хитре.
Конрад сумно глянув на неї.
— Але якщо то буде щось недозволене, то я не можу брати участі в ньому! Кіті, ти ж бо знаєш, що я просто не можу!
— Недозволене, недозволене, — обурено мовила пані Бартолотті. — Що нам до тієї дурної фабрики та її дозволів?
— Вам нічого, — тихо сказав Конрад. — А мені! Вони ж мене навчали!
Пані Бартолотті запалила товсту сигару, три рази по три глибоко затяглася і три рази по два випустила в повітря кільця диму.
— Мама думає, — пояснив Конрад.
— Я вже надумалася, синку. — Пані Бартолотті схопилася з крісла й показала пальцем на двері спальні. — Гайда туди, Конраде! Нам із Кіті треба поговорити.
— Але чому я…
Пані Бартолотті перебила його:
— Не питай чому, а слухай свою матір! Тебе ж учили бути чемним і слухняним. Нам треба обговорити щось таке, чого дітям, які не мають права робити нічого недозволеного, не можна слухати.
Конрад пішов до спальні й зачинив за собою двері, а пані Бартолотті схилилась до Кіті й почала тихо розповідати, що вона надумала. Обличчя в Кіті проясніло, а коли пані Бартолотті докінчила, дівчинка вигукнула:
— Ваш план дуже добрий! Я допомагатиму вам!