9
Тихо, немов плавом по воді (досвітнє повітря взялося туманом), надійшов Вишневий. Побачив, як заходила Хима, хотів покликати:
— Ні, цю не переманиш. Бо коли той голова, то ця — серце в комуні. Відтяти руки й ноги — перестане колотитись. (Зануривсь у мислі). А втім... навіщо все це мені, коли я сам і минуле вже не вернеться. А може, вернеться? Отже, вернувся! Може, треба ждать, виглядати отам на перелазі? Та ба — перелаз же не твій. Боже! Ще гірш, як після потопу. Причалитись хочу — і нема до чого. Помолиться хочу — і нема де стати, землі під ногами нема... Ну, що ти скажеш, що відповіси на це, демоне чи хто ти, голос в мені невгавающий? Га? (Прислухався немов справді до якогось голосу). Ще господар неба не викотить сонячного колеса, як ти вкотиш своє на своє подвір'я.
Циган (од млина). А хто такий?
Вишневий (придививсь, що циган). Сторож колективу імені товариша Посунька.
Циган (підійшов ближче. Придивився). А чого сюди прийшов?
Вишневий. Стережу ж землю, млин — колективне добро. А ти чого прийшов?
Циган (позіхнувши). Та я так собі... Прийшов подивитися на 'дне диво.
Вишневий. На яке диво?
Ц и г а н. Та кажуть, що взяв собі чоловік у голову сорок десятин землі, цілого млина і носить. Та ще й кажуть, сам себе обходить — стереже.
В и ш н е в и й. Ну й що?
Циган. Думав, справді, аж воно забавки. Так і я колись, малим ще, нав'яжу, було, з десяток паличок та й думаю, що коні. Запрягаю, продаю, міняю,— сказано, дитина!
Вишневий. Та й тепер ще граєшся — в комуну.
Циган. А краще вже в комуну, ніж з комуною, бо жартів ой не любить.
Вишневий. Так. Ну як же тобі грається, чи то пак — живеться в комуні?
Циган. Краще й не треба! Гвіздки куються, вила куються, підкови такі вийшли, що коні трохи спасибі не кажуть, чаплію таку скував, що де вже не служила баба Лукія, а такої, каже, не бачила. В Явдокії Марковий такої не було!
Вишневий. А чом замків не скуєш, щоб товариші твої з комуни не втікали?
Циган. А нащо, навіщо? Як сказала наша голова: гікає зрадний чоловік — нехай, аби не в комуну.
Вишневий. Чи, може, сам збираєшся?
Циган. А чого б я став тікати? Та ще сам од себе? Та ще й даром?
Вишневий. А може, перейдеш до нас у колектив? Кузня і в нас буде. Ну?.. Скільки візьмеш за те, що втечеш?
*Ц и г а н. А скільки даси?
Вишневий (показав монету). Бачиш?
Циган (придивився). Золоті. (Попробував на зуб). Золоті, та мало.
Вишневий. П'ять золотом мало?
Циган. Ти коняку за ці гроші купиш, що питаєш? А я ж чоловік.
Вишневий. Та чоловік тепер, життя людське дешевше од коня.
Циган. Ну коли так, то й став коня за коваля. Він тобі накує. А в комуні я дорожчий.
Вишневий. То в комуні такі коні.
Ц и г а н, А ти думав. Добрі коні! Добріші за тебе, їй-богу! А кузня яка!
Вишневий. У нас краща буде. Поставимо при дорозі. Щоб не тільки колектив, а всяке, кому треба, справлялося. За гроші! А з тих грошей половина колективу, половина ковалям. Гроші зароблятимеш! А в комуні що?
Циган. А в комуні, як у матінки,— усе своє, все нарівно. У комуні й ложки рівні. Живіт можна мати й більший — бо й за те не лають. А у вас що? Роби за гроші, а половину, бач,—оддай. Двадцять п'ять карбованців!
Вишневий. Що?
Ц и г а н. За те, що втечу. Вишневий. Десять! Ц и г а н. І не кажи! Вишневий. На п'ятнадцять!
Ц и г а н. Та в мене ще всі тридцять два у роті, а ти — п'ятнадцять.
Вишневий. Нащо мені твої зуби?
Циган. Тоді купи он діда Касяна. Побачиш, як куватиме.
Вишневий. Та це ж гроші за те тільки, що втечеш.
Циган. А втечеш ти за ці гроші та ще сам од себе? Утечи! От спробуй! А я подивлюся... Вишневий. Двадцять — більш не дам! Циган (ляснув його в руку). Двадцять п'ять! Вишневий. Двадцять! Циган. Двадцять п'ять!
Вишневий (обступився). Ні! Жодної копійки більше. Золоті ж! Ще цар робив!
Циган (теж обступивсь). Та й мене ж не з паперу батько зробив.
Вишневий. Двадцять три!
Циган. Двадцять п'ять!
Вишневий пішов
(Одпустив його на відстань, щоб тільки можна було чути). Накинеш карбованця? Не хочеш? Ну, хай буде по-твоєму.
Вишневий (вернувся). За двадцять три? Циган. Тікаю. Тільки без одежі... В и ш н е в и й. Як це без одежі?
Циган. А ти думав, що за двадцять три та ще й у своїх штанях утечу до вас! Та ти знаєш, чоловіче, які це штани? Довоєнні! За п'ять рублів купив та ще де? Аж в Каховці на ярмарку! Купи тепер такі штани!
Вишневий розсердився. Пішов. Тоді циган:
— Ну гаразд. Тікаю в своїх, щоб знав мою добрість. Давай гроші.
Вишневий (вернувся). Гроші після того, як втечеш. У колективі одержиш.
Циган. Ну, то й я без завдатка не почну тікати. Вишневий. Скільки завдатку?
Циган. Отих п'ять карбованців.
Вишневий. Зараз підеш? Зо мною?
Ц и г а н. А ти думав, за такий завдаток та ще сам!
Вишневий (недовірливо). Обдуриш!
Ц и г а н. Та я вже обдурив.
Вишневий. ?!
Циган (наївно-щиро). Сам брався тікати, а тут бачу,— чоловік за це гроші дає.
Вишневий (зрадів). Та невже?
Циган (налагодивсь іти). їй-богу. Ходімо, хай їй біс, самій комуні! Куєш, куєш, не перестаєш, як зозуленька, а що за те? В яких прийшов ось штанях, в таких і тікати приходиться. А баба Лукія, сердешна,— у якій прийшла спідниці, у тій другий рік ходить. А знаєш що? Давай я за ці гроші заманю бабу Лукію.
Вишневий (зраділо). А піде?
Циган (подумав. Не так рішуче). Правда, трудно. З попом, кажуть, посварилась за три крашанки і на зло йому пішла в комуну. Ще на зло йому і тікати не захоче. (Рішившись). А давай попробую.
Вишневий згаряча дає гроші. Циган побіг.
10
Не знає Вишневий, чи ще ждати, чи циган обдурив його. Походив іще. Іде циган. За ним ——Лавро.
Циган. Ой вже ж люди, ой люди тепер! Хоч не живи з ними!.. Взяла гроші, сама не йде та ще й каже, які гроші? Я до голови. Кажу: та що ж це таке, я ж заплатив гроші. А він: свідки є? Та хто я, справді, крутій який чи безчесник! (До Вишневого). Розкажи йому, будь ласка, як вийшло це діло!
Підступив Лавро, суворий і мовчазний. Придивився. Став. Не зворушиться й Вишневий. Один одною мовчки випитують, очима мацають, виміряють.
Лавро (голосно). Здоров було, коли прийшло,— колишнє!
Вишневий (тихо). Здоров і ти — теперішнє! Л а б р о. Ще блудиш? Вишневий. Шкандибаєш? Лавро. Все шукаєш вчорашнього дня? Вишневий. Жду завтрашнього. Небагато ж зосталося, як по-твоєму? Л а в р о. До третіх півнів.