Компроміс

Страница 32 из 37

Пагутяк Галина

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Перший шукач

Другий шукач

Третій шукач

Ворожка

Дівчина на мотоциклі

Господар

Господиня

Гості

Увертюра

Ось іде Марія, гарна, юна. З-під розстебнутого плащика виглядає шкільна сукня і білий фартушок. Банти в косах. І ще здалеку всміхається. Ми, троє хлопців, стоїмо на шкільному подвір’ї і не можемо не всміхнутись у відповідь.

Запах крейди, запах квітів — перше вересня. Марія скинула квітчасте платтячко, в якому бігала ціле літо.

Стала дорослішою на цілий рік, хоч ми ще вчора цього не помічали.

Хто міг подумати, що її не стане? Її матір у чорній хустці стала невпізнанною, а передсмертний Маріїн крик досі вчувається кожному з нас.

Легше самому вмерти, ніж бачити й чути це. Квіти, голуби, трава лишилися. Хто хоче бути покровителем квітів, хай не зненавидить їх.

Є ще сонце, небо, хмари.

Ящірки, комахи, річки, озера.

Все потребує нашого захисту.

Марія всміхалася нам, не чекаючи наших усмішок. Вона була перша, коли треба було простягнути комусь руку. І всі потребували її усмішки й голосу. Отримували та йшли геть, от дівчини й ненадовго вистачило.

Хто хоче бути покровителем квітів, хай спершу стане покровителем людей.

У лікарняних палатах, загальних вагонах, на вокзалах ми рівні у своїх нещастях і розкриваємось, як квіти, одне перед одним. А з настанням ранку розбігаємося хто куди. Та навіть ці миті дають право на існування, осявають нас світлом доброти.

Справжніх покровителів квітів на землі небагато — таких, як Марія, що складалася з усмішки, голосу й безкорисливості й не могла заподіяти зла навіть хатці, яку покинув равлик.

Але ж одна-однісінька скрипка примушує замовкнути галасливу юрбу! Наше життя — ще більша трагедія, ніж трагедія Марії. Ми борсаємось у лабіринтах, не бачимо виходу і шукаємо самотності, якої ніколи не було й нема, оскільки вона є нашою вигадкою. Самотність є тільки там, серед зірок розділених мільярдами світлових років, де надто холодно або надто жарко, щоб могло існувати щось живе...

Дія перша. У лісі

Арія Першого шукача

(він сам)

Це тільки так здається, ніби я чогось шукаю і кудись іду. Все лишилося: убоге житло з холодною влітку грубкою, стос платівок, коробка касет, концертні костюми, які не хочеться продавати, а надягати навряд чи доведеться. Отак я взяв квиток в один кінець, попросив водія зупинитися коло лісу і вийшов, відчуваючи спиною здивовані погляди пасажирів:

"Куди ж він?"

"До кого?"

Сонечко світить, падає листя. Є друзі, є вороги, а ти одного разу кидаєш усе і йдеш, щоб змити з себе бруд і піт у якійсь тихій блакитній річці. Легко звільняєшся від думки, що ти був кимось, наприклад, музикантом серед музикантів, а згодом ваше товариство розпалося. Схожих ситуацій до дідька, як і поганої музики. Я писав таки погану музику, якщо вона не зцілила хворих і не воскресила мертвих. Бо сам я — мертвий-мертвісінький. Зараз це майже всім відомо. Тому буду шукати людей чи звірів, котрі про це не знають, і щосили вдаватиму з себе живого.

Ліричний відступ автора Кості:

Пригадав чомусь, як ми їздили на весілля до однокурсниці Вітька. Поки зібралися, поки дісталися до іншого міста, поки знайшли її дім, то молоді вже були в загсі. Ми туди, але ж не протовпишся: з добрий десяток пар шлюб бере. Отак стовбичимо, чекаємо, коли вийдуть наші молоді, аж тут бачимо дідка з проваленим носом.

Якийсь несповна розуму, крутиться між людьми, особливо коло дівчат треться, і гугнявить, приміром, таке: от колись були весілля, з троїстими музиками, з народними звичаями. Гарно! І дівчата були красивіші, скромніші, працьовитіші.

Сифілітик все ліз в очі, дихаючи смородом. У петельку застромив білу жоржину. І головне — не усвідомлював, що людям аж млосно робилося від його вигляду. Наче із труни виліз мрець...

Перший шукач зустрічає в лісі бабусю, схожу на відьму.

Перший шукач

Добрий день, бабусю!

Баба

Доброго здоров’я, синочку! А куди ж це ти йдеш?

Перший шукач

Так... Відпочиваю.

Баба

Такий молодий, а відпочиває. Я сто літ прожила, а все роботи собі шукаю.

Перший шукач

А маєте онуків?

Баба

Не дав бог. Трьох чоловіків поховала, а дітей не було. Тим-то й кажуть, буцім відьма.

Перший шукач

Може, ви й ворожити умієте?

Баба

Та вмію трохи. Але нащо тобі це? Потім скажеш, що бреше баба...

Перший шукач

Та я тут нікого не знаю. І ворожку вперше у житті стрів. Коли хочете, я вам заплачу.

Баба

Овва! Нащо мені твої гроші. Я пенсію дістаю. От хіба пообіцяєш оженитися на мені...

Перший шукач (вражено)

Я?! На вас?

Баба

А чом би й ні? Я колись була молодою, а ти колись станеш старим. Ну, то як?

Перший шукач

Не жартуйте отак, бабуню. Не хочете, то й не треба. А я собі піду...

Баба

То йди з богом. Як надумаєшся, то приходь сюди в ніч на Івана Купала.

Перший шукач

Ви таки відьма!

Він пішов не озираючись, і все йому здавалося, мов за ним хтось женеться. Раптом сонце заступила хмара, ліс потемнів, захвилювався, заколихався кронами. Хлопцеві причулося, мов неподалік їде вантажна машина. Він пішов на той звук і заблудився.

Тим часом на лісовій, галявині під велетенським дубом лежить Другий шукач. Коло нього рюкзак, порожня пляшка з-під пива, на газеті недоїдений бутерброд.

Другий шукач

Їй богу, зараз засну (позіхає). Ще, дивись, дощ буде, а я заблудився. Навколо хащі, болота, вовки. Вийти б на трасу, спіймати машину — і назад, до цивілізації. Надихався свіжим повітрям! Та ні, мабуть, подрімаю. До вечора ще далеко. І поспішати нікуди: ні жінки, ні дітей ні друзів. Приїду, куплю пляшку, вип’ю і ляжу спати.

Сам п’ю, сам гуляю,

Сам стелюся, сам лягаю.

(Засинає, але невдовзі прокидається від реву мотоцикла).

Тьху, що за ліс! І тут спокою нема.

На галявину вириваєтся червоний мотоцикл, на якому сидить розпатлана дівчина в джинсах.

Другий шукач

О, сучасна мавка! Привіт!

Дівчина

Привіті Чого це ти розлігся? Ледь не переїхала. А я в тюрму не хочу.

Другий шукач

А я, може, чекаю, щоб мене переїхали.

Дівчина

То лягай на трасі!

Другий шукач

Якби знав, де вона. Проведи, коли твоя ласка.

Дівчина

Чого захотів! Я в лісі не для того, аби когось з нього виводити. Скоріше заведу.

Другий шукач

Можеш і завести. Мені байдуже.

Дівчина