— А куди вони злітаються?
— Це я зараз повинен угадати на відстані! Коли вже несподівана знахідка чекає на тебе, дай мені руку!.. Це буде найважче відгадування за все моє життя. Зваж на це і не дихай!
Тимко затамував подих, а я закотив очі так, як ще ніколи не закочував, і кажу:
— Так! Усе ясно… Швидше на Головпоштамт! Саме туди злітаються вісті з усіх кінців світу: листи, газети, телеграми!
Тимко оглядав вулиці, ніби хотів запам'ятати дорогу, якою ми бігли.
— А що там буде? Який подарунок? — запитував він мене біжачи.
— Не знаю. Цього я не відгадував…
Нарешті ми дістатися до головної пошти. Підійшли до скляного віконця, де видають листи до вимоги. І я сказав Тимкові:
— Давай мамин паспорт!
Він простягнув його мені, а я — дівчині, що сиділа за склом.
— Ось тут, бачите, написано: "Тимофій. Син…" Йому лист повинен бути, цьому "сину Тимофієві".
Дівчина почала швидко-швидко перебирати пальцями товсту паку листів, листівок і повідомлень. Витягла одного листа й почала перебирати далі.
— Далі не шукайте, — порадив я. — Йому поки що тільки одного листа прислали…
— Звідки ви знаєте? — стенула плечима дівчина. І перебрала пальцями всю паку до кінця.
А потім подала мені лист і паспорт Тимкової мами.
Я думав, що дівчина висунеться з віконця, гляне на "сина Тимофія", здивується, що він уже одержує листи до вимоги, та вона не здивувалася і не визирнула: до всього вже звикла.
Я урочисто вручив листа Тимкові:
— На, візьми. Це перший подарунок на день народження. Ти його заслужив!
— Прочитай… — сказав зніяковіло Тимко.
— Ні, ти вже сам читай. Адже на конверті написано:
"Тимофієві". Значить, ти сам повинен розпечатати і прочитати.
Тимко обережно, щоб не зачепити листа, що лежав усередині, надірвав конверт. І витяг білий аркуш, на якому була написана твоя, Олю, адреса. Усього півтора рядка… Але Тимко дуже довго вивчав білий аркуш.
Цей лист до вимоги я послав три дні тому.
Звичайно, я міг би просто сказати Тимкові, де ти зараз живеш. Але мені здалося, що так цікавіше: Тимко в день народження одержує листа і твою довгождану адресу просто на пошті, зі скляного віконця, звідки ще ніколи в житті листів не одержував!
— "Операція МШО" завершена! — урочисто вигукнув я. — Ми знайшли Олю.
— Вона довго буде там? — запитав Тимко.
— Багато років… Та це ж чудово! Адже ми мріяли, щоб у Заполяр'ї жив хтось із наших знайомих. І щоб ми з ним листувалися!
— Ми будемо з нею листуватися? — зрадів він.
Одне слово, Тимко знайшов, як і обіцяла йому "посланка", найдорожчу для нього знахідку: тебе, Олю! Хороший подарунок на день народження, хіба не так? І він, мені здається, не засмутився, що ти живеш зараз у Заполяр'ї. Не віриш, га? Але, слово честі, він не засмутився! Навіть радісно так мовив:
— Тепер я одержуватиму листи із Заполяр'я! У нас у класі ніхто не одержує. Оля буде писати мені!..
Він не сказав, що посилатиме тобі листи у відповідь, бо, певно, як і я до минулої осені, нікому ще листів не посилав.
— Дай мені адресу, бо загубиш, — запропонував я.
— Ні, — коротко відповів Тимко. І заховав листа глибоко під пальто, в якусь свою потаємну кишеню.
І ми пішли до магазину купувати двоколісний велосипед.
Діти завжди довго вибирають собі подарунки, а Тимко просто тицьнув пальцем у перший-ліпший велосипед і сказав:
— Цей!
— Може, візьмемо іншого кольору? — запитав я.
— А яка різниця? — по-дорослому, діловито відповів Тимко.
Коли велосипед був куплений, я сказав:
— Це другий подарунок від Олі!
— Від Олі?! — не зрозумів Тимко.
— Вона прислала гроші. От і все, — пояснив й.
І мені здалося, що подарунок став Тимкові набагато дорожчий. Він сам виніс його на вулицю… Але розповісти тобі, Олю, як Тимко вперше сів і поїхав на велосипеді, я не зможу, бо він ще не поїхав. У магазині ніде було кататися і на засніженій вулиці теж.
Це було трохи дивно: ми несли по зимовому місту велосипед. Певно, люди так само здивовано оберталися б на нас, якби ми влітку, у спекотний день, несли по вулиці санчата.
Здається, прохання твоє, Олю, я також виконав. Я не зайняв твого місця у Тимковому житті. А просто там вистачило місця для двох — і для тебе, і для мене.
Коля
Оля пише Колі
Дорогий Колю!
Тепер ти можеш відкрити мою посилку. Я, звичайно, добре знаю, що саме там, але ти усе-таки докладно опиши мені, як ти відкрив її, що там знайшов і який у тебе був у ту мить настрій. Мені це дуже цікаво знати.
Посилка вкаже тобі шлях до сюрпризу, який ти заслужив!
Оля
Ти пишеш, що Тимко зовсім не засмутився, коли довідався, що я поїхала у Заполяр'я. Я думаю, що ти просто не помітив, не розгледів. Адже він дуже потайний хлопчик. Не може бути, щоб він зовсім не засмутився…
Коля пише Олі
Дорога Олю!
Тільки що я відкрив маленький ящичок, якого ти мені прислала. Я його заховав якнайдалі, щоб випадково не відкрити передчасно. Мені всі ці місяці дуже кортіло довідатися, що там, усередині! І ось я довідався…
Я обережно взяв у руки червоний трикутний вимпел, який лежав зверху. На ньому вишито золотом усього три слова: "Справедливість. Чесність. Сміливість".
А на дні ящичка я знайшов твою записку. І в ній написано, що я повинен узяти вимпел і піти з ним до Фелікса.
І ось я йду до нього.
Коля
Коля пише Олі
Пишу тобі, Олю, сьогодні другого листа, бо повинен одразу, негайно ж розповісти про те, що сталося. Я навіть телеграму хотів послати, але подумав, що трьома словами нічого не поясниш.
Мене обрали командиром "Загону Справедливих"! Я відмовлявся, говорив, що ще ніколи ніким не командував. Але Фелікс сказав, що оскільки я прийшов до нього з червоним вимпелом, отже, "кращої кандидатури не підбереш". Чому він так сказав? Слово честі, він так просто всім і заявив? "Не підбереш!" І всі піднесли руки.
Поясни мені, що це значить.
Коля
Оля пише Колі
А це значить, Колю, що все збулося: моя посилка вказала тобі шлях до штабу дружинників, до Фелікса, а там на тебе чекав сюрприз! Хоча ти, здається, йому й не дуже радий…
Ти просиш усе пояснити. Зараз я постараюся. Перед моїм від'їздом Фелікс сказав, щоб я вибрала у нашому загоні нового командира "Загону Справедливих". Замість себе, розумієш?
Він сказав, що я організувала загін і тому заслужила право вибрати собі заміну.