— А дуже просто! Скажу всім хлопцям, що у мене від сидіння поряд з тобою нерви псуються, що ти мені заважаєш до матчу готуватися. Що я через тебе буду "не в формі". От і все! Тобі ще бойкот усією школою оголосять, якщо залишишся… Йди краще сама. Бо гірше буде!
Отож, не на всіх, Колю, бесіди й листи діють… Я, напевно, зуміла б підняти найсміливіших хлопців на бунт проти Артамонова, та поки що нікого з них по-справжньому не знаю: в душі ніяк не можу розлучитися зі старими друзями, від яких поїхала за тисячі кілометрів.
Між іншим, мені на мить здалося, що ти з Уралу, випередивши мій приїзд, зумів зідзвонитися з Артамоновим або навіть послав йому телеграму: він з першого ж дня почав, як і ти, називати мене Вороною… Хоча моє прізвище саме могло накаркати йому це прізвисько.
А посилку, Колю, поки що відкривати не можна. Ти, звісно, чудово виконав моє завдання. Навіть надто добре. І тому я хочу знову звернутися до тебе. Ні, вже не з завданням, а з проханням. Дуже великим… Я раніше навіть і уявити собі не могла, що колись проситиму тебе про це. Та тепер думаю, що краще від тебе, певно, ніхто його виконати не зуміє. Тільки я ще трохи маю подумати…
А посилку поки що не відкривай. Адже у ній, власне, немає нічого особливого, вона тільки повинна вказати тобі дорогу до великого сюрпризу. Якщо ж ти поквапишся і відкриєш її передчасно, вона тобі не вкаже шлях. Не розумієш, так? Усе зрозумієш, коли виконаєш ще й моє прохання…
Тоді вже ти напевно заслужиш те, що на тебе чекає! І заклад ми з тобою виграємо теж напевне. Зачекай ще трохи.
Оля
Коля пише Олі
Нічого я не зрозумів. Як це посилка може "вказати шлях"? І хіба ми з тобою можемо разом виграти, якщо я ні з ким не бився об заклад?
Швидше напиши про це своє прохання. Бо я просто терпіння втрачаю!
Коля
Оля пише Колі
Дорогий Колю!
У цьому листі я докладно напишу тобі про своє прохання…
Та спочатку скажу про інше. Знаєш, я раптом подумала, що твої останні листи зовсім на листи не схожі. Якщо скласти всі три листи, в яких ти розповів мені про переселення Ганни Іллівни, то вийде ціла повість.
Я принаймні чекала кожного твого листа з таким нетерпінням, з яким чекають чергового номера журналу, коли друкується захоплююча повість з продовженням, а може, я чекала з ще більшим нетерпінням, бо ти мені розповідав не про вигадані події, а про справжні, які тільки-но вчора насправді відбувалися, і про людей, яких я особисто знаю.
Зараз, Колю, мене кличуть на перший поверх, у рукавичну майстерню, яку я сама організувала.
Це якось несподівано сталося… Прийшов до нас у клас старший вожатий, енергійний такий хлопчина, і запитує:
— А ти, новенька, що вмієш?
Відповісти треба було, бо у мене всі втупилися, і Артамонов уже почав потихеньку хихикати. Тоді я взяла й випалила:
— Плести вмію!..
Артамонов тільки цього й чекав:
— Виплети хустку моїй бабусі! — глузливо пробурчав він.
А багато хто з його підспівувачів зареготав. Тоді старший вожатий сказав:
— Навіщо хустку бабусі? Може, краще рукавиці рибалкам?
Він не випадково про рибалок згадав: школа шефствує над рибним портом. Хлопці навіть допомагають бочки збивати, працюють на консервному заводі, а драмгурток виступає з концертами у портовому клубі.
А ми ось тепер будемо плести рукавиці для моряків, які несуть вахту просто у відкритому морі. Море тут, Колю, дуже холодне… Ну, а для рибалок будемо шити непромокальні брезентові рукавиці. Тільки не звичайні, а трохи утеплені. Дівчатка так і пориваються у майстерню. А один місцевий, Левко Звонцов (такі у кожній школі є), вже й вірші придумав:
Попросимо наших майстриць
Виплести побільше рукавиць,
Рукавиць найвищого сорту
Для нашого рибного порту!
Ти, Колю, знаєш наш уральський мороз — сухий, палючий. А тут іще холодніше… І повітря вологе, аж важке якесь… Отож наші рукавиці, я гадаю, знадобляться!
Оля
Коля пише не Олі
Школа № 3. Шостий клас "В".
Володимиру Артамонову (особисто).
Бережись, Артамонов! Наш всевидющий і всюдисущий "Загін Справедливих" пильнує за кожним твоїм кроком. Хоча ми й на Уралі, але й у вашому місті є наші "Пости Справедливості". Знай це і збирай дрібні дриганці!
Нам відомий кожен твій крок. Хочеш перевірити? Будь ласка! Ти — найдовший у класі. Найулюбленіший твій вираз: "Бо гірше буде!" Ти вважаєшся кращим воротарем у школі, бо інші воротарі ще гірші від тебе.
Та знай, Артамонов, що, коли ти ще хоч один раз назвеш свою сусідку по парті Олю Воронець Вороною, ми дамо такий удар по твоїх "воротах", що це вже буде вірний гол!
Знай, Артамонов, що ми всі стіною стоїмо за Олю Воронець, яка була нашим командиром. Ми всі її друзі й захисники! А за твоєю спиною ніхто не стоїть — тебе просто усі бояться…
Від цього самого дня, з цієї самої години, з цієї самої хвилини ти, Артамонов, повинен благати Олю Воронець, щоб вона ніколи не залишала твоєї парти. І щоб ніколи не пересідала ближче до дошки, де, як нам стало відомо, теж є вільне місце. І щоб не плела хустку для твоєї бабусі, а плела рукавиці для рибалок!
Ніхто й ніколи не повинен знати про цей таємний лист. Розірви його негайно. Або краще спали! Але спершу вивчи напам'ять! А якщо довідається про нього Оля Воронець, ми будемо мститись тобі довіку!
Бережися, Артамонов! Ми пильнуємо за тобою!
Головний Штаб Спостереження
всевидющого і всюдисущого
"Загону Справедливих"
Коля пише Олі
Здрастуй, Олю!
Ти в останньому листі спочатку пообіцяла розповісти про своє прохання, а потім забула.
Коля
Оля пише Колі
Дорогий Колю!
Я нічого не забула. Я просто вирішила ще трохи подумати… Не квап мене. Гаразд?
Оля
Коля пише Олі
Я тебе, Олю, зовсім не кваплю. Просто мені шкода, що ти не пишеш про своє прохання. Я просто б одразу почав його виконувати! Я вже звик, що ти мене весь час випробовуєш, і навіть нудно якось без твоїх випробувань.
І твоїй Білці також не терпиться. Вчора вона підійшла до мене на перерві й запитує: "Невже Оля не доручила тобі ще когось переселити в нову квартиру?" — "Ні, не доручала…" — відповів я. "Давай тоді самі когось переселимо! Це надзвичайно цікаво!.."
Ти, Олю, пишеш, що мої листи зовсім не схожі на листи, а схожі на повість з продовженням. Мені це було дуже приємно прочитати, тому що я… Я зараз, Олю, розкрию тобі одну свою таємницю (здалеку, на папері, якось легше розкривати таємниці, ніж уголос). Адже я колись і справді мріяв писати оповідання. І навіть не просто мріяв, а й писав їх, записував у зошит.