Зося підбігла до вікна. Там, біля під’їзду, пританцьовував Генка із довгою жердиною в руках. На верхівці жердини спалахувала різнокольоровими вогниками блакитна зірочка.
Зося почекала трішки, відчинила кватирку і поцікавилася:
– Де пропадав?
– Не ображайся, – жалісно скривився Генка. – Ми до хворої бабусі їздили. Бо в селі, де вона живе, лікарів немає. Ми з мамою її до себе перевезли. Я весь час намагався зателефонувати, але зв’язку не було... Та Зірка в нас є. І прегарна! То ми йдемо колядувати?..
Пізно ввечері, коли на небі з’явилася велика яскрава зірка і, коли Зося нею милувалася, Гена наважився її поцілувати. По-справжньому. І ніс їм аніскілечки не заважав.
« Первый Предыдущая Страница 2 из 2