Карпентер вівмкнув фари і почав виводити Сема з гаю. — На чотири години. Тепер у нас має вистачити часу, щоб дістатися до корабля і влаштуватися там до повернення наших приятелів. Можливо, ми потрапимо туди ще до того, як вони відправляться на пошуки, якщо тільки вони не розшукують нас цілу добу. — А що коли вони знайдуть нас і в цьому часі? — заперечила Марсі.— Адже тоді ми знову потрапимо в таку ж пастку? — Не виключено, крихітко. Але всі шанси за те, що вони нас не знайшли. Інакше вони б не почали шукати нас потім, вірно? Вона із захопленням подивилася на нього. — Знаєте що, містере Карпентер? Ви жахливо розумний. У вустах дівчинки, яка могла в думці помножити 4.692.438.921 на 828.464.280, цей комплімент таки дечого коштував. Проте Карпентер і виду не показав, що він вдоволений. — Сподіваюся, хлоп'ята, що ви тепер знайдете корабель? — сказав він. — Ми вже на правильному курсі, —відповів Скіп.— Я знаю, у мене природжене відчуття напряму. Він замаскований під велике дерево. Зійшло сонце — вже вдруге за цей ранок. Як і вчора, розміри і зовнішній вигляд Сема наганяли страх на різноманітних тварин крейдяного періоду, що траплялися їм назустріч. Правда, якби їм зустрівся тиранозавр, ще не відомо, хто на кого нагнав би страху. Але тиранозавра вони не зустріли. До восьми годин вони вже були в тих місцях куди напередодні потрапив Карпентер, покинувши лісисті пагорби.
— Дивіться! — раптом вигукнула Марсі.— Ось дерево, на яке ми залізли, коли тікали від того горбатого чудовиська! — Точно, — відгукнувся Скіп.— Ну і злякалися ж ми! Карпентер усміхнувся. — Воно, напевно, прийняло вас за якусь нову рослину, якої ще жодного разу не куштувало. Добре, що я вчасно підвернувся, а то воно, мабуть, розладнало б собі шлунок.
Спочатку вони втупилися на нього нерозуміючими очима, і він подумав: дуже велика різниця між двома мовами і двома світами, щоб її міг подолати цей нехитрий жарт... Але він помилився. Спочатку розреготалася Марсі, а за нею і Скіп. — Ну, ви даєте, містере Карпентер! — заливалася Марсі. А Сем тим часом рухався далі. Місцевість ставала все більш відкритою — з великих рослин тут траплялися в основному лише пальмові гаї і купки кущів. Далеко справа над задимленим горизонтом, весело палахкотіли вулкани. Попереду виднілися гори, вершини яких ховалися в мезозойському смозі. Повітря було таким вологим, що на ковпаку кабіни весь час осідали краплини води і скочувалися вниз, як в дощ. Навколо кишіли черепахи, ящірки і змії, а один раз над головами швидко пролетів справжній птеранодон.
Нарешті вони дісталися до річки, про яку розповідала Марсі і про наближення якої вже давно попереджав все більш сирий, болотяний грунт. Нижче за течією Карпентер вперше в житті побачив бронтозавра. Він показав на нього дітям, і вони витріщили очі від подиву. Бронтозавр лежав посередині повільної поточної річки. Над водою виднілися тільки його крихітна голова, довга шия і частина спини. Шия нагадувала струнку, гнучку башту — всю картину псувало тільки те, що вона раз у раз пірнала в папороті і очерети, що оздоблювали берег. Нещасна тварина була до того величезна, що їй, щоб не померти з голоду, доводилося годуватися буквально день і ніч безперервно. Карпентер відшукав брід і повів Сема через річку до протилежного берега. Тут земля здавалася твердішою, але це враження було брехливе: навігаційні прилади Сема показували, що трясовина трапляється тут ще частіше. ("Боже правий, — подумав Карпентер.— Що якби хлоп'ята забрели в таку трясовину?") Навколо удосталь росло папороті, під ногами розстилався товстий килим з низькорослого лавра і осоки. Пальмет і пальм як і раніше було більше всього, але час від часу почали траплятися гінкго. Одне зних, справжній гігант, височіло більш ніж на півсотні метрів над землею.
Карпентер в подиві роздивлявся це дерево. У крейдяний період гінкго росли зазвичай на високих місцях, а не у низинах. До того ж дереву таких розмірів взагалі нічого було робити в крейдяному періоді. У гінкго— велетня були і інші незрозумілі речі. Перш за все у нього був занадто товстий стовбур. Крім того, нижня частина його, приблизно до шестиметрової висоти, була розділена на три самостійні стовбури — вони утворювали щось на зразок триноги, на якій покоїлося дерево. І тут Карпентер побачив, що обидва його підопічних схвильовано показують пальцями на те дерево, яке він роздивлявся.
— Воно саме! — закричав Скіп.— Це і є корабель! — Ось воно що! Не дивно, що я звернув на нього увагу, — сказав Карпентер.— Ну, поганенько вони його замаскували. Я навіть бачу гніздо для кріплення літака. — А вони не дуже старалися, щоб не було видно із землі, — пояснила Марсі. — Головне — як він виглядає зверху. Звичайно, якщо Космічна поліція настигне вчасно, вона рано чи пізно виявить його своїми детекторами, але принаймні на деякий час такого маскування досить. — Ти неначе не розраховуєш на те, що поліція з'явиться вчасно. — Та ні, звичайно. З часом-то вони сюди доберуться, але на це знадобиться не один тиждень, а може бути, і не один місяць. Їх радарній розвідці потрібно багатенько часу, щоб відслідкувати шлях корабля, до того ж вони майже напевно ще навіть не знають, що нас викрали. До цих пір в таких випадках, коли викрадали дітей з Інституту, уряд спочатку платив викуп, а вже потім повідомляв в Космічну поліцію. Звичайно, навіть після того, як сплачений викуп і діти повернені, Космічна поліція все одно приступає до пошуків викрадачів і рано чи пізно знаходить, де вони ховалися, але на той час їх зазвичай і сліду не лишається. — Ну що ж, — сказав Карпентер, — я думаю, давно пора комусь першому їх зловити. Як, по-вашому?
Заховавши Сема в найближчому пальметовому гаю і вимкнувши захисне поле, Карпентер заліз під сидіння водія і витягнув звідти єдину портативну зброю, якою був забезпечений трицератанк, — легку, але з сильним боєм рушницю, яка стріляла паралізуючими зарядами. Таку рушницю ПАТО сконструювало спеціально для своїх службовців, чия робота була пов'язана з подорожами в часі. Перекинувши ремінь через плече, Карпентер відкинув ковпак, виліз на морду Сема і допоміг дітям спуститися на землю. Все троє підійшли до корабля. Скіп видерся на посадочну стійку, підійнявся трохи вище по стовбуру, і через декілька секунд шлюзова камера відкрилася. Скіп спустив вниз алюмінієві сходи. — Все готово, містере Карпентер. Марсі озирнулася через плече на гай з Семом.