Одного ранку, коли всі князі воювали проміж себе, умент зробилася найтемніща ніч.
Застугоніла земля, заколивалася. Заревів вихор, гримнув страшенний грім і блискавка освітила землю.
Тоді всі, тремтячи од страху побачили, що летить вогняний шостиголовий змій, а на ньому сидить чоловік.
Скоро доткнувся змій землі, розсипався порохом.
Коли-ж порох розвіяло по країні, і знову стало світло, то на тому місті стояв другий брат. Князі перелякалися, казали своїм воїнам убити брата, та ніхто вже їх не слухав, а всі бігли до нього.
Другий брат сказав так:
— Ходив я, панове-товариші, по вашій волі, по своїй охоті, в далекі краї.
Переїздив степи широкі, переходив гори високі, перепливав моря бурхливі, аж прибув у царство.
У царстві люде живуть не по-вашому:
Не сідлають коней і в походи не рушають.
Не повстає там брат на брата, не має сиріт після вбитого батька, ні матері безутішної, ні дівчини заплаканої.
Там панує така сила, що нею люде зробили життя своє без міри щасливим та безжурним, бо сполучили всі князівства до купи і збудували велике царство, а воїни тілько стоять на сторожі тієї непереможної сили.
Сила ця — наука.
Розбив тут білу, як папір, крашанку і по степу розкинулось велике царство з городами та селами.
По городах величезні університети, громадські театри, дивні музеї, просторі бібліотеки.
З високих веж сиві вчені оглядають небо в телескопи, по університетах дивляться в мікроскопи, а коло вчених тисячі лагідних юнаків, жадібно ловлять кожне їх слово, щоб і собі здобути науки.
По музеях красуються дива з усіх країн, у роскішних галереях на великих малюнках відбивалось життя цілого світу, а в бібліотеках зібрано весь розум од початку життя людського.
І скрізь, там і тут, скрізь повно молоді і старих, чоловіків і жінок, що жваво метушаться, весело розмовляють.
сяють щастям.
По селах теж маленькі школи, повні моторної дітвори,
що й собі вчиться, весело бавиться.
З другого боку, по морю синьому, мов чайки, кораблі гуляють. Крізь неосяжні праліси блискавицею поїзди пролітають, над бистрими ріками перебігають, під високі гори поринають, а з вікон цяцькованих вагонів, веселі люде, привіт посилають.
Аж ось упала на землю ніч. Над великими городами висять несчисленні сонця, освітлюють їх білим холодним світлом. Скрізь як у день. По вулицях, по театрах, по цирках повно щасливих людей, що бавляться, регочуться, радіють...
Тільки по селах, у маленьких хатках, куди не досягає біла електрика, щось у пітьмі ворушиться.
І враз іздалека почувся важкий стогін...
Та раптом вибухнув над городом фаєрверк: полетіли в небо тисячі грімучих зміїв, міліони різноцвітніх зорь, вогняних фонтан — і тут усе зникло...
Ахнули з того дива і раби, і пани.
Усі загомоніли, загули, і закричали з радощів.
Любо всім стало, що так гарно живуть там, де панує наука, і собі забажалося такого ладу.
— Добре, — сказав другий брат: — насамперед треба всі князівські землі сполучити до купи й обібрати одного царя, що буде самодержцем у великому непереможному царстві.
Тоді накинулись на своїх князів, усіх повбивали, трупи їхні до хвостів диких коней привязали, а ті геть по степах князівські кости розметали.
І став другий брат царем, а в державі почала ширитися наука.
Учені мудрою наукою повернули саму природу собі до послуг, собі на вжиток.
Скоротили непереможний час, вигадали такі машини, що ними одна людина за день може зробити більше як колись за рік.
Скорили просторінь, і за годину переїздять широкі степи, перелітають по воздуху через великі моря, за хвилину мають листи з найдальших країв, говорять з одного города в другий, як з хати в хату.
Учені дізналися, що робиться на дні океану, що під землею? Перелічили зорі на небі і кожній дали імення.
Довідалися про тисячі пород бактерій, що почали приносити їм хвороби, вивчили життя й характер кождої породи, щоб з ними боротися.
Через науку вчені стали свідомі своєї сили, поробилися першими між людьми: професорами, прокураторами, міністрами, начальниками.
Наука поділила людей на два табори: на вчених і темних.
Учені писали для темних закони і примушували їх виконувати.
Наука, що давала силу і власть, панувала по городах, а по селах була наука про науку.
Там учили школярів, як треба поважати науку, як жити по закону, любити Бога й царя, шанувати начальників, та од такого вчення ніхто не ставав мудріщим, лиш ще більше темним.
І через те, що тут панувала темрява, а навкруги був світ науки, темні ставали рабами видющих.
Будували для них пишні городи з величезними палацами, високими баштами, садами, фонтанами, а для себе тюрми, косарні.
Проводили через степи і по-під океанами залізні колії, через ріки — довгі мости, крізь гори — широкі тунелі. Загачували моря, спускали на них кораблі.
Постачали на вчених хліб із своїх убогих нив, сіль із їдких озер, вугілля з темних шахт.
Робили як воли, саму важку роботу, бо не знали иншої. Жили в убогих халупах, разом із своєю худобою і їй заздріли, бо мала більше відпочинку і меньше турбот.
Так панувала в царстві наука, а темним ще тяжче жилося, як до того.
Заздрощі. лютість опанували їх душі.
Ненависть до науки, до вчених зростала без міри Горіли жадобою помсти. Враз повставали проти всіх гнобителів: руйнували високі вежі вчених, розбивали музеї, палили бібліотеки.
Та в одну мить дзвонили телєфони, летіли телєґрами, бігли поїзди з військом.
І ця караюча сила зброї, при допомозі науки, виростала, наче з землі, так швидко, так несподівано для темного народу, що він губився, тратив останнє розуміння подій, падав ниць перед своїми тиранами, не маючи сил боролися.
Знов покірливо мусів будувати високі вежі, чудові сади, пишні палаци, а для себе — тюрми, косарні.
Скрута, роспука й смерть нависла, мов чорна хмара, над царством, де запанувала наука.
Чи довго так велося, чи ні: скоро казка кажеться, не так діло робиться. Одного дня, коли темні повстали, і вже побігли поїзди з військом у-мент зробилася найтемніша ніч. І з надр землі піднявся вульканічний стовп аж до неба, освітив темну землю, і тут усі побачили, що з страшної прірви вилітає двадцятиголовий змій, на якому сидить чоловік. Скоро доткнувся змій землі, розсипався порохом. Коли-ж порох розвіяло по країні, то на тому місці стояв третій брат.