Кохання з притичинами

Страница 2 из 7

Нечуй-Левицкий Иван

Настя змалку звикла до міського шумливого житія, і вона вперше на віку опинилась на селі в порожньому житлі, та ще й уночі. Тиша мертва й якась важка, неначе густий туман, обгорнула її з усіх усюдів, неначе оповила її саму душу чимсь мертвим і темним, мов тишею в льоху або в погребі.

Настя довго сиділа й зітхнула. В неї неначе перед очима майнуло батькове житло з віконцями на двір, освітлений світлом з вікон. Вона згадала своїх менших братів та сестер, котрі ввечері ворушились по кімнатах після вечері, неначе почула їх сміх та щебетання та й важко зітхнула. І сльози покотились з її очей. її почутливе серце неначе одразу щось здавило й стисло, ніби жменею.

Несподівано рипнули сінешні двері. Настя аж жахнулась і здригнулась уся, мов перелякана. Вона підвелася з стільця й гукнула на всю кімнату:

— Хто то такий?

Але зопалу й спотання вхопила защіпку й защепнула.

— Це я! Сторож! Це я прийшов до школи ночувать. Може, вам чого треба? — обізвався в сінях сторож.

Настя одщепнула защіпку й одчинила в темні сіни двері. В темряві з'явилась постать високого кандибистого, вже пристаркуватого сторожа Свирида.

— В мене нема ні крапельки води в кімнаті. Може б, ти приніс мені на ніч хоч кухоль води,— сказала Настя.

— Добре! Ось у мене є кухоль. Я побіжу до псаломщика й зараз наберу води з діжки та й принесу вам,— сказав Свирид і зник за дверима. Насті стало якось веселіше на душі, як з'явився живий чоловік у сінях. Стало не так сумно на душі й страшно в порожньому темному житлі сливе серед порожнього вигону. Незабаром Свирид, неповертайливий, мов віл, вернувся, поставив кухлик з водою на столі й поклав два шматочки хліба й шматочки шкуринки й спідушки.

— А це нащо? Я повечеряла в гостях, — сказала Настя.

— А щоб обороняться вночі од собак, як часом вийдете на двір, бо тут у дворі дві люті собаки. Борони боже, ще й покусають.

— Як же я оборонюсь од їх хлібом? Може, в тебе є ломака?

— Та ви киньте їм шматочки, то вони й не кидатимуться на вас, мов ті вовки на вівцю,— осміхнувшись, сказав Свирид.— Тут вони вже раз як обстали одну вчительку, то пошматували спереду сливе усю спідницю, так люто смикали її зубами. А завтра повидному киньте їм по шматочку, то вони оговтаються з вами та вже й не зачіпатимуть. Теперечки я сплю в меншому класі насупроти ваших дверей, ото де стоїть у кутку півкуля. Але цієї ночі я ляжу в сінях під драбиною, щоб ви не боялись спати самі. Розстелю куль соломи та й спатиму. В нас були вже і вчителі, і молоді панни вчительки, і старі, то я вже гаразд знаю їх норови,— сказав Свирид і пішов навпомацки в клас, а потім полапки постелив свою аскетичну постіль і незабаром засопів та захропів на всі сіни й на все забудування.

Настя ще довгенько сиділа й думала, але Свирид так хропів, та цмакав губами, та свистів носом, що не можна було й думать, бо ті музики стали притичиною для її думок. Вона загасила світло, закуталась з головою в укривало й одразу заснула міцним важким сном, трохи здорожившись та натомившись од порання й прибирання в своїй убогій кімнатці. їй вже снились люті собаки та якісь чудернацькі, неначе апокаліпсичні звірі, котрі обставали її з усіх боків та все дивились на неї лютими блискучими здоровецькими очима.

Вранці, як вона тільки що вмилася й зачесалась перед маленьким дзеркальцем, псаломщикова наймичка прибігла в кімнату й сказала, що псаломщик запрошує її на чай. Вона накинула на себе кращеньке убрання, вийшла на ґанок і попростувала до псаломщикового дому. Але вона вгляділа, що між клунею й повіткою стоїть якась звірюка, схожа на апокаліпсичну, і рушила з місця їй назустріч. То була йоркширська свиня, така завбільшки, як

ведмідь, з страшною мордою, кирпата, з рилом, дуже задертим вгору, та з страшними очима. Свиня була зовсім схожа на гієну й ішла просто до Насті, неначе мала на думці кинутись на неї, мов псаломщикова собака. На Настю найшов острах, щоб ця свиня не кинулась на неї; вона вернулась назад і гукнула на Свирида. Свирид зареготавсь і пішов до Насті.

— Проведи мене, Свириде, од цього звіря, бо ця свиня ще й покусає мене, як собака! — казала Настя на ході, втікаючи до Свирида.

— Та не бійтесь! Ця аглицька свиня така страшна, що як іде по вулиці, то малі діти втікають. Але вона не кусається, а йде до вас, мабуть, через те, що голодна; певно, думала, що ви несете для неї помиї абощо. Вона льоха, перестала пороситься, то це дячиха годує її на сало, бо ці свині на сало дуже добрі і вгодовуються швидко.

Настя витягла з кишені шматочок хліба й тикнула свині в рило. Свиня задерла вгору кирпату морду, роззявила страшну пащеку так, що широкі ніздрі зачорніли, неначе друга пара чорних очей. Свирид довів Настю до ґанку. На ґанку стояв псаломщик й осміхався.

— А що? Перелякала вас таки добре ота кирпата морда?

— Я такого ведмедя ще й не бачила нігде, і мене трохи таки взяв острах, бо вона кинулась до мене назустріч,—сказала Настя, вітаючись з хазяїном та з хазяйкою.

— Це в нас у Білій Церкві графи давно розвели ці свині на ввесь. Васильківський повіт, і навіть ця порода пішла й по межуючих з Васильківщиною повітах,— обізвалась псаломщиця.

Настя увійшла в горницю й неначе ожила, опинившись серед людей та невеличких дітей. Але не встигли вони напитись чаю, як матушка прислала наймичку й запросила Настю до себе на чай.

— Потривайте! Я причепурюсь та проведу вас через двір, бо й там у дворі є дві гієни, ще гірші й лютіші од наших,— сказав псаломщик,— ми, як бачите, живемо ок-роме од людей, ніби на бдшибі, неначе в опрічному од села кварталі, а не серед села, то нам треба держати для безпечності багацько лютих гієн.

Настя увійшла в столову, де матушка вже наготувала все для чаю й сніданку. Вона знов опинилась серед людей, серед чималої сім'ї, і їй стало веселіше. За чаєм батюшка попросив її, чи не згодиться вона вчити двох старших дітей, а за це він даватиме обід і посилатиме їй паляниці до чаю, бо на селі нігде не можна достать паляниць тому, хто не пече їх у себе вдома. Настя згодилась з охотою. Матушка, ще молода й жвава, просила вибачати її заздалегідь, як часом обід у їх буде не міський і страва буде не— дуже смачна, бо яловичини можна купити у Білій Церкві тільки вряди-годи. Настя подякувала й за те, що матиме принаймні хоч обід, а за вечерю вона вже дбатиме сама й обійдеться закусками то сим, то тим, чого можна достати й на селі по хатах у багатших і заможніших хазяйок та євреїв і селян, котрі позаводили вже крамниці, або в крамниці, котру завело недавно споживальницьке товариство.