ГІРСЬКА ІДИЛІЯ
І
На горі стоїть хатина,
В ній живе гірник старий.
Там шумить ялина тихо,
Світить місяць золотий.
Є в отій хатині крісло
В дивних різьбах — аж сія;
Хто сидить в нім — той щасливець,
І отой щасливець — я.
Біля ніг моїх дівчатко —
Чарівний, щасливий вид,
Очі — дві зорі блакитні,
Губки — наче рожі цвіт.
Сяють ті блакитні очі,
Мов безмежний небовид.
Ось вона кладе лукаво %
Пальчик свій на рожі цвіт.
Ні, пряде ретельно мати,
їй не чути наших слів,
Приграє на цитрі батько
Пісні давньої мотив.
І дівчатко шепотіти
Починає в тишині,—
Не одну вже таємницю
Звірило воно мені:
"З дня, як тітка наша вмерла,.
Не з ру-Ш ходити нам
На стрілецький двір у Гослар,
Хоч жрасиво йтарно,тамі
Тут, у горах(, так самотньо,,
Стужа, тиша навкруги.
А зимою наче в гробі,
Засипають нас сніги.
Я — дівчисько полохливе,
Мов дитя, боюсь весь час
Тих гірських недобрих духів,
Що вночі лякають нас".
Ці слова сказала мила
І, злакавшись їх сама,
Рученятками обличчя
Затулила обома.
Дужче шурхає ялина,
Прядка крутиться й хурчить,
І дзвенить тихенько цитра,
І старий мотив звучите:
"Злої влади темних духів
Ти не бійсь, моє дитя!
Добрі ангели на варті
Біля тебе все життях
II
Віттям-пальцями ялина
Нишком торгає вікно,
Місяць тихо підглядає,
Підслухає нас давни.
За стіною © комірчині
Батько спитывже, й мата спить,
Нам не спиться — ми з тобою
Будем тихо гомоніть.
"В те, що молишся та, милий,
Щось не віриться мені.
Уст твоїх лихе тремтіння —
Не молитва це, о ні!
Раз у раз мене лякає
Лють у тебе на устажг
Та очей твш:х прюмівня
Розганяє темвгаж стр*аж.
Маю сумнів ж,, що) віру
Міг правдиву зберегти
В бога-батька, бдаа-сина
І святого духа ти".
"Ох, ще в неньетв на мшіваж
Сидячи, мшшт. жлтш'ят"
Вірив я у бога-6аітька"
Що добро дарує ввам.
Він створив чудову зешгш
І на ній людей свшх,
Сонцю, Місяцю і зорям
Наперед призначив біг.,
Старший я робивсь, дитино,
І далеко більш почав
Розуміти, і нарешті?
В бога-сина вірить став.
В бога-сина, що любов!
Зміст одкрив нам у житті,
І за це у нагороду
Був розп'ятий на хресті.
А тепер, коли я виріс,
Все читав і скрізь бував,
Чистим серцем, щирим серцем
Віру в духа я сприйняв.
Він творив великі й зараз
Більші здійснює дива:.
Трощить замки злих тиранів,
Рабські ярма розбива.
Гоїть рани й поновляє
Людське право давніх літ,;
За яким всі люди рівні,
Всі — один шляхетний рід.
Він розвіює тумани,
Вимітає, мов сміття,
Гніт химер, що труять щастя
І гноблять нас все життя.
Безліч рицарів відважних
В світі дух святий обрав,—-
Щоб свою здійснити волю,
Він їм мужності надав.
Прапори палають, іскри
На мечах горять дзвінких!
Хочеш бачити, дитино,
Гордих рицарів таких?
Глянь на мене і не бійся,—
Поцілуй мене, дитя!
Я — святого духа рицар,
І його обранець я".
III
Тихо місяць за ялину
Заховався — зник на мить.
А у нас в кімнаті лампа
Кволо світить, ледь мигтить.
Та мої блакитні зорі
Не згасають ні на мить,
Уст рожевий цвіт палає,
І дівчатко шепотить:
"Тягнуть в нас маленькі гноми
Хліб і сало крадькома,
Покладем надвечір в скриню,
А надранок вже й нема.
Тії гноми позбирають
З молока вночі вершки,
Не прикриють глечик — кицька
Решту вип'є залюбки.
Наша кицька — справжня відьма.
Вітер свище, грім гримить,
А вона вночі на гору
До старих руїн біжить.
В давнину стояв там замок,
В. замку блискали мечі,
Рицарі, пажі і дами
Танцювали там вночі.
Закляла лиха чаклунка
Люд і замок цей колись.
Зникло все — в німих руїнах
Хижі сови завелись.
Наша тітка говорила,
Якщо певне слово знать,
В слушний час і в слушнім місці
Уночі його сказать,—
Знов з руїн постане замок
В сяйві, світлий, як вінець,
Рицарі, пажі і дами
Знову підуть у танець.
Хто прокаже теє слово —
Буде замком володіть,
Юну честь його прославлять
Барабани й трубна;мідь!"
Так казками розцвітає
Уст її рожевий цвіт,
А в очах її для мене
Небо й зорі — цілий світ.
Обвива своїм волоссям
Пальці дівчинка мені,
І цілує, і сміється,
І змовкає в тишині.
Речі в цю кімнату тиху
Мов з минулого зійшлись,
Стіл і скриня ^— я, здається,
Бачив їх уже колись.
Мирно цокає годинник.
Чую — цитра на стіні
Почина сама бриніти,
І сиджу, як уві сні.
Саме тут те слушне місце.
Саме зараз — слушна мить;
Почуваю — зараз певне
Слово з уст моїх злетить.
Бачиш, мила, просвітліла
Темна ніч, глуха пора;
Зашумів струмок у лісі,
Прокидається гора.
Вже в ущелині лунають
Звуки цитри, гномів спів,
І, немов весна, безумний
Раптом ліс квіток розцвів.
Квіти, мудрі, ДИВНІ КВІТИ,:
Весь казковий ряст і цвіт
Сходить пахощами, наче
Подолавши муки гніт.
Диким полум'ям тройнди
В тісноті навкруг звелись;
Мов шлонй кришталеві,
Пнуться лілії увись.
Зорі, мов сонї^я великі,
Тужно сяють з вишини,
В чаші лілій велетенських
Тихе світло ллють вони.
Але ми — найбільш, дитино,
Ми за цей змінились час,—
Смолоскипи, шовк і злото
Сяють весело круг нас.
Ти — принцеса; ця хатина —
Замок світлий, мов вінець.
Рицарі, иажі і дами
Ось ідуть уже в танець.
Буду я тобою, замком —
Цілим світом — володіть.
Юну честь мою вславляють
Барабани й трубна мідь!
ПАСТУШОК
Ти король, пастуше любий*
Кожен пагорок — твій трон,
Над тобою світить сонце
Яскравіше всіх корон.
Вівці — фрейліни нідлесні —
Туляться тобі до ніг"
А телята — камергери —
Ген пощипують моріг.
Бистрі й жваві цапенята —
То артисти-штукарі,
А дзвіночки, флейти пташок —
То музика при дворі.
Як же любо все співає!
Ліс зашелестів, загув,
Чути рокіт водоспаду,
І король наш, ба", заснув.
В ці хвилинн тимчасово
Пес всю владу перейма,
Люто гавкає, сердитий,
Що порядку тут нема.
А король вві сні бурмоче:
"Бути королем — біда!
Я додому швидше хочу"
Королева дожида.
Лиш у подруги в обіймах
Від турбот спочину я,
Ув очах її глибоких
Вся монархія моя!"