Мессуа ледь не збожеволіла від болю та страху (вранці її побили й закидали камінням), і Мауглі ледве встиг притулити руку до її вуст, щоб стримати крик. Її чоловік, переляканий і злий, сидів і вибирав сміття зі своєї скуйовдженої бороди.
– Я знала, знала, що ти прийдеш! – плакала Мессуа. – Тепер я знаю – це справді мій син! – І вона пригорнула Мауглі до себе.
Досі Мауглі був цілком спокійний, але зараз він затремтів усім тілом і сам здивувався з того.
– Нащо ці ремені? Навіщо вони тебе зв'язали? – спитав він, трохи помовчавши.
– У покару за те, що ми прийняли тебе як сина, а чого ж іще, по твоєму? – розлючено промовив чоловік. – Поглянь, я весь у крові!
Мессуа не сказала нічого, але Мауглі побачив її рани, і обоє почули, як він скреготнув зубами.
– Хто це зробив? – спитав він. – Вони про це пожалкують!
– Завинило все селище. Мене вважали багачем. У мене було багато худоби. А тепер нас називають чаклунами, бо ми дали тобі притулок.
– Я не розумію! Нехай Мессуа пояснить.
– Я годувала тебе молоком, Натху, ти пам'ятаєш? – боязко спитала Мессуа. – Адже ти мій син, якого вкрав тигр, і я тебе дуже люблю. Вони кажуть, що я твоя мати, мати вовкулаки, і за це повинна нести покару.
– А що таке вовкулака? – спитав Мауглі. – Смерть я вже бачив.
Чоловік похмуро зиркнув на нього спідлоба, але Мессуа засміялася.
– Ось бачиш? – мовила вона до чоловіка. – Я ж казала тобі, який він чаклун? Він мій син, мій любий синочок!
– Син чи чаклун – нам що до того? – відказав чоловік. – Нам з тобою вже однаково капець.
– Отам дорога крізь джунглі, – і Мауглі показав на вікно. – Руки й ноги у вас вільні. Біжіть!
– Ми не знаємо джунглів так, як їх знаєш ти, синку, – сказала Мессуа. – Нам далеко не втекти.
– А люди кинуться за нами слідом і знову приведуть сюди, – додав її чоловік.
– Хм! – сказав Мауглі, провівши лезом ножа по своїй долоні. – Досі я нікому в цім селі не бажав лиха. Та не думаю, що вас зупинять… Ще трохи – і їм буде досить клопотів. О! – він підвів голову і прислухався до галасу й тупоту за дверима. – Нарешті вони відпустили Балдео додому!
– Вранці його посилали вбити тебе, – сказала Мессуа. – Хіба ти його не зустрів?
– Так, ми… я його зустрів. Він може про це дещо розповісти. А поки він розказуватиме, ми можемо щось зробити. Та спершу треба довідатись, чого вони хочуть. Подумайте, куди вам краще піти, і скажіть мені, коли я повернуся.
Він вискочив у вікно і знову кинувся бігти, ховаючись під сільською огорожею, поки не почув гомін натовпу, що зібрався під шовковицею. Балдео кректав і стогнав, лежачи на землі, а селяни оточили його юрмою й розпитували. Волосся в нього було скуйовджене, він подряпав собі руки й ноги, коли дерся на дерево, а зараз ледь ворушив язиком, проте чудово розумів своє виняткове становище. Час від часу він белькотів щось про бісівські співи, вовкулак і чари – лише для того, щоб зацікавити людей і натякнути про щось таємне. Потім він попрохав води.
– Отак! – мовив Мауглі. – Слова та слова! Самі пусті балачки! Люди – рідні брати мавп. Спершу ковтне води, потім покурить, а тоді вже почне розповідати. Ох і дурні ці люди! Вони не лишать нікого стерегти Мессуа, поки Балдео буде морочити їх своїми побрехеньками. І я став такий само лінивий!
Він схопився з місця і побіг назад до хатини. Уже стоячи під вікном, він відчув, що хтось лизнув його ногу.
– Мати, – сказав він, упізнавши Вовчицю, – а ти що тут робиш?
– Я почула, як мої діти співають у лісі, і пішла за тим, кого люблю найдужче. Жабеня, я хочу бачити жінку, що годувала тебе молоком, – сказала мати Вовчиця, мокра від роси.
– Її зв'язали й хочуть убити. Я розрізав мотуззя, і вони з чоловіком мають утекти крізь джунглі.
– Я теж їх проведу. Хоч я стара, та ще не зовсім беззуба. – Мати Вовчиця стала на задні лапи і зазирнула у вікно темної хатини. Потім вона безшумно опустилася на землю і сказала лише одне:
– Я теж годувала тебе молоком, але Багіра каже правду: врешті решт людина йде до людини.
– Може, й так, – похмуро відповів Мауглі, – та мені зараз не до цього. Зачекай тут, тільки не показуйся їм на очі.
– Ти ніколи мене не боявся, Жабеня, – сказала мати Вовчиця, відступивши назад, і зникла у високій траві – це вона вміла робити чудово.
– Слухайте, – весело сказав Мауглі, знову стрибнувши у вікно, – усі зібрались довкола Балдео, і він плете їм небилиці. А коли скінчить, вони знову прийдуть сюди… з червоним… з вогнем і спалять вас обох. То що будемо робити?
– Ми з чоловіком порадилися, – сказала Мессуа. – Канхівара за тридцять миль звідси, але там ми, певно, стрінемо англійців…
– А це що за зграя? – спитав Мауглі.
– Не знаю. У них біла шкіра, і кажуть, що вони панують над усім краєм та не дозволяють людям спалювати чи забивати одне одного без свідків. Якщо ми дійдемо туди сьогодні, лишимося живі. А як ні – помремо.
– Ви будете живі. Жодна людина не вийде сьогодні з воріт. А що це він робить?
Чоловік Мессуа, ставши навколішки, рив долівку в кутку хати.
– У нього там гроші, – сказала Мессуа. – Більше нам нема чого взяти з собою.
– Ага, знаю! Це такі кружальця, що переходять з рук у руки, але не нагріваються. Хіба вони можуть знадобитися ще десь? – спитав Мауглі.
Чоловік гнівно блимнув очима.
– Та він дурень, а не чаклун! – буркнув він. – За ці гроші я можу купити коня. Ми такі змучені, що далеко не втечемо, і нас доженуть.
– Кажу вам, ніхто вас не дожене, я цього не дозволю. Але кінь – то добре, бо Мессуа дуже втомилася.
Її чоловік підвівся, ховаючи в пояс останню рупію. Мауглі допоміг Мессуа вилізти у вікно, і на свіжому нічному повітрі вона трохи ожила. Проте ліс при ясних зорях здався їй надто темним і загрозливим.
– Ви знаєте дорогу до Канхівари? – спитав Мауглі.
Вони кивнули.
– Гаразд. Пам'ятайте, що боятись вам нема чого, і квапитись теж не треба. От хіба що… у джунглях ви, можливо, зусібіч почуєте співи.
– Невже ти гадаєш, що ми б наважилися піти у джунглі поночі, якби не боялися, що нас спалять? Краще хай нас розірвуть дикі звірі, аніж уб'ють люди, – сказав чоловік Мессуа.
Але сама Мессуа поглянула на Мауглі і всміхнулася.
– Кажу ж вам, – повторив Мауглі так, наче він був ведмедем Балу і всоте товкмачив неуважному вовченяті давній Закон Джунглів, – кажу вам, жодна пащека у джунглях не вищирить проти вас зуби, жодна лапа не замахнеться на вас. Ні людина, ні звір вас не спинить, поки ви не побачите Канхівару. Вас охоронятимуть. – І він швидко обернувся до Мессуа: – Твій чоловік мені не вірить, але ж ти віриш?