Редедя — князь касогів, що жили на Північному Кавказі. Поєдинок між Редедею та братом Ярослава Мудрого Мстиславом відбувся в 1022 році. Переміг Мстислав.
Руська земля — первісно це Київська земля. Згодом — уся імперія Рюриковичів. Латинізована назва "Росія" була введена Петром Першим, коли у 1721 році ним була створена Російська імперія замість Великого князівства Московського, мешканців якого сусіди називали по-різному: мошковами (татари), москалями (поляки, українці), московитами (західні європейці).
Троян — не до кінця прояснене ім’я. У "Слові" воно згадується чотири рази (стежка Троянова, земля Троянова, віки Троянові, на сьомому віці Трояновім). Учені вважають, що йдеться про римського імператора Траяна (I-II ст. н. е.), завойовника Дакії (суч. Румунії). Чомусь ніхто не згадав, що українці Трояном колись називали батька трьох синів-близнюків. Може, так прозивався у свій час відомий, а згодом забутий сіверський князь? Бо як пояснити "на сьомому віці Трояна"? Полоцький князь Всеслав жив не на сьомому, а на десятому віці Трояна.
Тул — торба для стріл, сагайдак.
Велес — слов’янський бог пастухів та поетів-співців.
Див — половецький розвідник-дозорець, що сидів на вершині дерева. Походить від слова "дивитися".
Тмуторокань — давньогрецьке місто на Таманському півострові. Ним колись володів Ігорів дід Олег. Бовван — грецька статуя, що збереглася в цьому місті від прадавніх часів.
Знамення — сонячне затемнення, що сталося 1 травня 1185 року, коли Ігор з військом підійшов до р. Малий Донець в районі теп. Харкова.
О Руська земле, уже за горою єси! — Цю гору (шелом’я) знайшов відомий дослідник "Слова" проф. М.Ф. Гетьманець. Вона знаходиться на правому березі С. Дінця в м. Ізюмі. Висота її 260 м, довжина — 3 км.
Стрибог — слов’янський бог вітрів.
Глаголять — говорять.
Харалуг, харалужні мечі — міцна сталь, яку привозили з Франкської держави, де правила династія Каролінгів.
Шоломи оварські — шоломи мадярські. Територію сучасної Угорщини поперемінно займали різні народи: слов’яни, гунни, авари або овари (літописні обри). Угорців, що прийшли сюди з Південного Уралу і закріпилися тут, сусіди часто по старій пам’яті називали то хиновами (гуннами), то оварами. Так називає їх і автор-галичанин.
Канина — невелика річка в Сіверській землі, де лютувала міжусобна битва.
Олег Гориславич — Ігорів дід, найбільший заводіяка міжусобиць.
Паполома (гр.) — саван, поховальний траурний одяг.
Іноходець — дресирований кінь, що одночасно переставляє обидві праві та обидві ліві ноги. Інохідцями перевозили поранених.
Каяла — невеличка скеляста річка (кая — скеля, каяла — скеляста) західніше від м. Слов’янська. Тепер — р. Макатиха. Впадала у велике солоне озеро ("море"), що нині майже висохло. Тут відбулася люта битва десятитисячного війська сіверських князів проти всього половецького степу (30—40 тисяч вершників). Урятувалося лише 15 сіверян, решта — або полягли в бою, або, поранені, потрапили в полон.
Діва Обида — цей неясний образ Діви, що ступила на землю Троянову, свідчить про те, що Троян — не римський імператор Траян, який не мав ніяких стосунків з Сіверською землею, а хтось інший.
Карна, Жля та полум’яний ріг — перші два слова розшифровувались, як кара та желя (печаль). Однак, на мій погляд, це суперечить логіці: як може кара та печаль нести людям смерть у полум’яному розі? Карна — явний тюркізм. У словниках: обкарнати — обрізати, карнавух — безвухий, карна — мішок, гузир невода. То чи не була це назва бойового строю половців? Як, наприклад, тевтонська "свиня", козацька "лава", фашистський танковий "клин" і т. д. Ідучи "карною", половці охоплювали наші села, мов неводом, і підпалювали їх "вогненним рогом", тобто світильником з бичачого рога, наповненого лоєм, а полонених в’язали "желями". По-староказахськи "жель" — волосяний аркан, що висів у кожного вершника на правій луці сідла. Половці, родичі казахів, можливо, вимовляли це слово, як жля. Отож треба визнати — це ще одна блискуча метафора автора безсмертного "Слова о полку Ігоревім".
Ногата, різаня — дрібні тогочасні грошові одиниці.
Кніс — центральний стовп або труба князівського теремаротонди, на якому тримався дах та перекриття між поверхами. І досі видно контури фундаменту ротонди Святослава в одному з дворів по вул. Володимирській біля Андріївського узвозу. В тому теремі вперше пролунало "Слово".
Готські красні діви — нащадки розгромлених гуннами кримських готів, що дожили під зверхністю половців до часів "Слова".
Римів — город на нижній Сулі, знищений Кончаком.
Шерешири — важкі грецькі списи, якими стріляли з катапульт по кораблях противника. З ними автор порівнює "відважних синів Глібових".
Золоте ожерелля — золота князівська прикраса, яку носили на шиї.
Білгород — город на Ірпені за 20 км від Києва. Тепер село Білогородка.
Толковини — перекладачі.
Дерево... листву обронило — літо 1185 року було дуже жарке, посушливе.
Немига — річечка, на берегах якої відбулася міжусобна битва. Тепер — вулиця у Мінську.
Хорос (Хорс) — бог Сонця у слов’ян-язичників. Звідси слово "хороший".
Володимир Глібович — переяславський князь. Улітку 1185 року героїчно захищав Переяслав від Кончака, був тяжко поранений, але місто захистив. Наприкінці зими 1187 року, не зовсім видужавши від ран, пішов у похід, з якого повернувся тяжко хворим і в середині квітня помер на 28-му році життя. В літописному повідомленні про його смерть уперше згадується назва — Україна: "За ним вже Україна много постона..." Отже, виявляється, що здавна існувало дві паралельні назви нашої землі — Русь та Україна, аж поки остаточно утвердилася народна назва — Україна, що означає країна, вітчизна, батьківщина, рідний край.
Лада — муж, жона.
Дажбог — головний бог Сонця, жнив, достатку у слов’янязичників. Вважався покровителем русів-українців.
Татрани... ольбери — тюрксько-половецькі племена, що осіли по Сожу та нижній Десні і збройно служили чернігівським князям. Їхніх воїнів прозивали ковуями.
Ізяслав — син Васильків, молодший брат великої княгині київської Марії Васильківни, тещі Володимира Галицького. Ім’я Ізяслава в жодному літописі не зафіксоване. Це ще одне свідчення авторства князя Галицького, який міг чути про нього від тещі і на догоду їй так поетично зобразив юного князя-витязя в "Слові".