Протягом майже двохсот років зусиллями багатьох учених були розкриті й інші загадки, але не всі. Серед нерозкритих найголовнішою до останнього часу залишалася одна — хто був автором "Слова"?
Називалося багато імен — і самого князя Ігоря, і "премудрого книжника" Тимофія, і тисяцького Рагуїла, і ковуя Біловолода Просовича, і великого князя київського Святослава Всеволодовича, і чернігівського воєводу Ольстина Олексича, і київського боярина Петра Бориславича, і Ярославни, і дев’ятнадцятирічного Ігоревого племінника Святослава Олеговича, і навіть міфічного Ходини.
Та всі ці гіпотези розсипалися при першій серйозній критиці. Деякі вчені взагалі відмовлялися вірити у можливість знайти автора (наприклад, М.К. Гудзій).
Тоді почали визначати гіпотетичного, уявного, гаданого автора — з якої місцевості він родом, яке його суспільне становище, в яких стосунках був він з Ігорем, зі Святославом київським, з іншими князями, скільки йому було років у час написання
"Слова" тощо. Всі дані для такої характеристики вчені черпали з самої поеми, — інших джерел просто не було. Найвідомішою гіпотезою цього типу була гіпотеза професора Сумського педінституту П.П. Охріменка, який вважав, що автором міг бути освічений і талановитий сіверянин, учитель-наставник Ігоря, людина в літах, але не стара. Він добре знав історію, географію, рідну природу, був у дружніх стосунках зі Святославом київським та багатьма іншими князями.
Вагомий внесок у "Слово"-знавство вніс проф. Охріменко своєю статтею "Якому народові належить "Слово о полку Ігоревім" (Березіль, 1996, № 7, 8, 9). Користуючись тим фактом, що "Слово" було знайдене в Росії, російські вчені стали вважати його набутком лише російської літератури. Не відцуралися цієї хибної тези і радянські "Слово"-знавці, хоча всім було ясно, що в першу чергу цей твір належить українському народові. В ньому йдеться про події нашої історії, в ньому ми знаходимо цілий пласт української мови, та й автор був не з чужих країв, хоча довгий час його вважали Великим Анонімом.
А тим часом автор був у всіх на виду. Про нього писали літописи, про нього писали історики.
Хто ж він?
Хто і як знайшов його?
У 1985 році була завершена, а в 1989-му у видавництві при Київському університеті вийшла фундаментальна монографія українського вченого — філолога-поліглота, історика і археолога — проф. Леоніда Єфремовича Махновця "Про автора "Слова о полку Ігоревім". Саме цією людиною і в цьому творі остаточно розв’язана загадка славнозвісної поеми.
Л. Махновець — не новачок в історії літератури і культури Київської Русі. Йому належить грандіозна праця — переклад на сучасну українську мову "Літопису руського" ("Літописець руський") та коментарі до нього. За неї учений був удостоєний Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. Відомі й інші його серйозні праці з історії та літератури.
Народився він 31 травня 1919 року в селі Озера Бородянського району на Київщині. До війни закінчив 4 курси філологічного факультету Київського університету. З війни повернувся з десятьма бойовими нагородами і, успішно закінчивши університет, у 1947 році поступив в аспірантуру при Інституті літератури АН України. Його керівником став відомий учений М. К. Гудзій. Захистивши кандидатську, а потім докторську дисертації, Л. Махновець плідно працює в Інституті літератури та Інституті археології, написав понад 400 наукових праць. Був винятково працьовитою і талановитою людиною, досконало знав 16 мов, а на багатьох читав зі словником, добре знав мистецтво, грав на скрипці та фортепіано, був теслею, слюсарем, годинникарем, палітурником, невтомним мандрівником.
Помер у Києві 19 січня 1993 року.
Отже, який був шлях його пошуків автора "Слова"?
Як мені здається, вибір претендента на автора "Слова" у багатьох попередніх учених був стихійний — наперед вибиралася певна особа, що могла знати князя Ігоря, і об’являлася автором поеми. Часто-густо без будь-яких серйозних мотивів чи доводів, що та особа м о г л а бути автором. До прикладу, Овлур знав Ігоря, допоміг йому втекти з полону, пізніше став боярином. Чим не претендент на автора? І всерйоз доводили, що дев’ятнадцятилітній напівполовець Овлур створив "Слово". Або — хай автором буде теж юнак, князь Святослав Олегович, Ігорів небіж. І висувалася гіпотеза про його авторство, хоча контраргументи лежали на поверхні в тому ж таки "Слові". Ясно, що Святослав загинув у половецькому полоні.
Проф. Л. Махновець пішов зовсім іншим шляхом. Він у своїй монографії пише: "Наперед я автора не визначав. Наперед виробив лише конкретний м е т о д дослідження... Без будь-якої заданості об’єктивно вивчав факти, документальні дані, аналізував їх..."
І далі: ""Слово" напресоване величезною інформацією — іменами, подіями, географічними назвами і т. д., такою, що вона просто вражає. Протягом майже двох століть сотні людей трудилися, щоб усе це зрозуміти і прокоментувати. Автор, ясна річ, бездоганно знав усе, про що говорив. У творі не виявлено жодної авторської неточності будь-якого характеру. Кожному зрозуміло: щоб створити "Слово", треба було насамперед володіти всією інформацією, яка закладена в ньому. Інакше "Слово" як таке просто не могло з’явитися. Це о с н о в о п о л о ж н а а к с і о м а. Вона й лягла в основу пошуку в цій розвідці особи (імені) автора твору".
Отже, як бачимо, учений обрав суворий науковий шлях пошуку. Жодного домислу, жодної натяжки! Все має бути підтверджено і обґрунтовано фактами з літописів та інших джерел!
Відправною точкою пошуку було обрано визнаний майже всіма дослідниками постулат, що автором "Слова" міг бути т і л ь к и к н я з ь, оскільки лише князь мав право, звертаючись до інших князів, називати їх "братами", "братією". Саме таким звертанням і починається поема: "А чи не ліпше було б нам, братіє..." "Ніхто інший — ні боярин, ні дружинник, ні купець чи монах, а тим більше смерд — і помислити не міг назвати князів "братами".
А чи міг князь до князя звертатися словом "княже"? Бо в "Слові" є таке звертання: "Великий княже Всеволоде!" Л.Махновець передбачив і подібне запитання від опонентів і, переглянувши літописи, переконався, що у розмові поміж князями подібна форма звертання ("княже") зафіксована в джерелах.