ЕПІЗОД З ДОБИ РЕЛІГІЙНИХ ВОЄН
ОБУРЛИВИЙ НАПАД У ЦЕРКВІ
ЦЕРКОВНИЙ СТОРОЖ НАПІДПИТКУ НАПАДАЄ
НА МИРНОГО ГРОМАДЯНИНА
КЮРЕ НАДАЄ ПІДТРИМКУ ЦЬОМУ ГАНЕБНОМУ
ПОЧИНОВІ
І далі в тому самому дусі. Сповнений законної гордості, Тафардель походжав по містечку, приказуючи:
— Це добрий лящ взуїтам, Жіродо і колишнім аристократам!
Бідолашний учитель ніяк не міг забути баронесиного "карапуза". 1
Ця гучна проза відразу знайшла відгук у "Великій Ліонській газеті", головному органі лівих. Редактор "Вісника виноградаря" був кореспондентом цієї газети. Клош-мерльська справа дала йому матеріал для багатослівної копії, оплаченої від рядка,— де він понаставляв своїх підзаголовків, що силою не поступались перед Тафарделе-вими. В Ліоні охоче її видрукували: саме йшла підготовка до муніципальних виборів, і з цієї нагоди дві газети — "Велика Ліонська" та "Традиційна"4 — обмінювались незвично підступними ударами. Клошмерльські чвари, подані за версією Тафарделя, ставили "Велику Ліонську газету" у вигідне становище. Але й "Традиційна" чудово зреагувала, "опублікувавши через сорок вісім годин ще тенденційнішу версію, вигадану в кабінеті головного редактора, з такими підзаголовками:
' НОВЕ НЕПОДОБСТВО!
МЕРЗЕННИЙ ВЧИНОК П'ЯНИЧКИ,
ПІДКУПЛЕНОГО ВІДСТУПНИЦЬКИМ МУНІЦИПАЛІТЕТОМ НІКЧЕМА ОСКВЕРНЯЄ СВЯТЕ МІСЦЕ
ОБУРЕНІ ПАРАФІЯНИ ВИКИДАЮТЬ ЙОГО НА ВУЛИЦЮ —
Подана в такому світлі новина потребувала додаткової інформації} яка й не забарилась у наступні дні. Редактори з одного й з другого боку, до того ж за куцу платню, заходились завзято вигадувати огидні факти та ганьбити людей, яких вони й у вічі не бачили, згадуючи лихим словом Бартелемі П'.єшю, Тафарделя, баронесу, Жіродо, кюре Поносса, Жюстину Пюте та інших. Безстороння людина, перечитуючи по черзі газети обох таборів, дійшла б висновку, що божолейське містечко Клошмерль населяє всуціль ниций набрід.
На прості уми преса, як це не дивно, впливає з надзвичайною силою. Запекло відкидаючи очевидне, відмовляючись від одвічного братерства и терпимості, клошмерляни стали оцінювати один одного тільки за одкровеннями численних газет, Що їх вони читали однаково ретельно, одні радіючи, інші обурюючись. За таких умов гнів брав їх чимраз дужче й незабаром опанував геть усіх. Справи Марії Фульяве, Клементини Шавень, зникнення Ортанс Жіродо та наскоки монтежурців кінець кінцем зовсім засліпили громадську думку, створивши передумову до неабияких катастроф. Від образливих слів перейшли до дій. У церкві розбито ще одну шибу, цього разу навмисне. Каменюки побували у вікнах Жюстини Пюте, П'єшю, Жіродо, Тафарделя і впали в садок біля церковного будинку, мало не проваливши Онорині голову. Почастішали написи на дверях. Жюстина Пюте назвала брехуном і почастувала ляпасом Тафарделя за те, що той згадав її у своїй статті. Від сильного удару йому з голови злетіла дорогоцінна панама, і стара панна потоптала її ногами. Хтось розбив удрузки скло в лімузині, коли в ньому їхала баронеса. Блазо розіслав кілька анонімних листів. І нарешті зла пригода завдала великої шкоди честі Оскара де Сен-Шуля.
Цей відважний дворянин хвалився тим, що мирить Клошмерль, спираючись на свій авторитет та красномовство, які у сполученні з вишуканими вбраннями світлих барв були просто невідпорні. Якогось вечора він хвацько приїхав на поганому мерині, що вже не слухався підбадьорливих острогів, але ще затаїв якісь норовисті примхи в своєму конячому мозку. Цього кандибу хазяїн називав просто Парадним. Отож він їхав верхи на Парадному, що виказував лихий гумор, смішно дрібцюючи, від чого вершника здорово било в поперек і вся естетика верхової їзди зводилася нанівець. Щоб урвати цей алюр, Ос-кар де Сен-Шуль скористався з першого приводу зробити зупинку, і цим приводом невідомо чому . стала пральня. Вершник привітався до праль, невимушеним красивим жестом руки піднісши пужално до капелюха.
— Ну то як переться, мої добрі жіночки? — мовив він з протекційним панібратством знатної людини.
Було там п'ятнадцять праль, п'ятнадцять язикатих кумась, непереможних у суперечці, а серед них і Бабетта Манапу, дуже схвильована подіями того "дня. Вона підвела голову трохи вище від сідниць.
— Ти диви! — мовила ця козир-молодиця.— Так це ж наш Тютюпан! То що, мій жевжику, можна й позалицятись, як нема жінки близько?
П'ятнадцять голосів озвались дзвінким сміхом, зчинивши під дахом пральні веселий гамір. Дворянин розраховував на легко завойовувану поштивість, а не на кривдні глузи, і такий прийом збив його з пантелику. А Парадний, зачувши плюскіт води, зробив порух, щоб підійти й напитися. Сен-Шуль вдав, ніби хоче щось спитати.
— Скажіть-но мені, мої сланні жіночки...— почав він, але не зміг відразу придумати продовження. Бабетта Ма-напу заходилась його підбадьорювати:
— Кажи, кажи, мій жевжику! Кажи все, що маєш на думці. Не бійся нас, моя ти морквинко!
Нарешті одчайдушним зусиллям волі дворянин спромігся пробелькотати:
— Скажіть-но мені, славні мої жіночки, чи вам не дуже жарко? /
Мовивши ці слова, він подумав, що папірець у двадцять франків почесно прикрив би його відступ. Та Парадний не дав йому часу перейти до дії. Цей примхливий скакун раптом пойнявся таким завзяттям, що Сен-Шулеві треба було докладати всіх сил, щоб усидіти верхи. Впасти до ніг оцих дам з пральні було б найгіршим нещастям, і вершникові судомні вихиляси, аби втриматись у сідлі, були такі незвичайні, що веселий галас розважних кумась привернув увагу й інших клошмерлянок до особи бідолашного Оскара, котрий уже чимдуж мчав у напрямку свого маєтку, мов той кавалерист, що відстав від ескадрону, якиц по невдалій атаці повернув коней назад. Він мав такий наляканий вигляд, що в серцях жінок зародилась велика відвага, і злива перестиглих помідорів супроводила баронесиного зятя аж до межі долішнього містечка; троє з цих набоїв таки влучили в бежевий костюм.
Ця образа дійшла до баронесиних вух. Вона, як ми вже казали, вважала свого зятя довершеним йолопом геть в усіх відношеннях. "Я б померла голодною смертю з цим хлопцем! — признавалась вона маркізі д'Обена-Тезе.— Я себе питаю, як може— Естелла... Тільки ж я думаю, що в Естелли зовсім нема темпераменту. Вона якась сукровата, інертна жінка. Милий боже! В мій час у нас був вогонь! "