Що ж до Клементини Шавень, то вона назавжди втратила свій' авторитет, бо її лютий ворог, Жюстина Пюте, одним тільки словом, що нашептав їй лихий геній, увіко-вічнила прикрий спогад про ту безславну ніч. Жюстину вже не вдовольняли наклепи позаочі на нотерпілу суперницю: вона хотіла заявити тій у вічі своє презирство. І вона при кожній нагоді зачіпала Клементину, щоб почати суперечку, якої та все уникала. Але врешті Клементи-ні Шавень терпець увірвався. Вона не змовчала. А Жюстина Пюте, цього тільки й чекала.
— Я дивуюся,—сказала вона,—з вашої гордості, потому як ви дозволили з собою таке зробити.
— Що саме я дозволила з собою зробити? — спитала Шавень, стаючи в оборону.
І тоді Пюте привселюдно мовила це жахливе слово:
— Таж усі добре знають, бідна дівчинко, що ви дозволили себе ПУАЛЬФАРУВАТИ!
Від того часу слівце "пуальфарувати" назавжди ввійшло в клошмерльську говірку.
✓
ВІТЕР ШАЛУ (Продовження)
Поки стільки подій ішло своїм швидким плином, небезпечно переплітаючись між собою, вибиваючи із звичної колії родини та ламаючи добрі давні звичаї, які ось уже три чверті сторіччя створювали щастя Клошмерля, кохання плюндрувало нове серце, і то серце особи визначної з огляду на її соціальний стан. Люди високого походження не можуть кохати так просто й природно, як це заведено серед плебеїв, де кохання не спричинює ні переміщення капіталів, ані нерівного шлюбу.
Схилімося ж на мить над ніжною постаттю дівчини, свіжої й цнотливої, яка переживає то радість, то смуток, то велике захоплення, то глибоке пригнічення, що беруться їй просто з душі. Завжди й попри все вона чарівна, і ніколи глибоко не відчуває ні болю, ні сподівань, що в неї легко змінюються, як от небо міняється, — характерна прикмета істот, народжених для беззастережного кохання, на голос якого вони вирушають, тільки-но їм у поле зору потрапляє об'єкт пристрасті. Така була в свої двадцять років Ортанс Жіродо — закохана по вуха. Ще ж і те слід сказати, що вона була гарна собою, та й серце мала палке.
Коли взяти до уваги Іасента Жіродо і його жіпку_— подружжя, яке, з огляду на власний досвід, вважало дії, пов'язані з зачаттям,, ганебними для всього людського роду,— то воно дивно, як це така, замріяна врода, таке трепетне серце могли з'явитися в іц>ому середовищі. Нотари-ха (пихата, обличчя червоне від невиліковного нетравлення десь від тридцяти років, волосся" рідке й сухе, очі невиразні, уста принадні, як ото вічко в тюремній камері, у дівоцтві Філіппіна Тапак, з роду Тапаків-Донделів, багатих діжонських бакалійників, украй засліплена своїми привілеями й переконаннями, своїм походженням і посагом, портретами своєї родини у себе в вітальні, своїм талантом гри на піаніно та хистом до пірогравюри) була здорова, сухоребра жінка, яка своєю худорбою охолоджувала будь-які любовні: зазіхання і відбивала охоту навіть у власного чоловіка.
Вона була вища на цілу голову за нотаря, тонконогого, клишавого та. вузькогрудого, що був жалюгідним спільником по "ліжку,— уся його велич містилася в поважному животі, такому дивовижному, що він нагадував скорше великий гнійник, аніж мішок з нутрощами. Довгий і загострений ніс ніби вистромлявся назустріч усім запахам. Сіре солодкаве обличчя було наче виліплене з— м'якої глини, що втікала під накладний комірець брезклими зморшками, як у товстошкірої тварини. Але нещирі, жорстокі й жовтаві очі, зволожувані білуватою рідиною, бігали з крижаною жвавістю, що виказувала в усій його істоті, як і в усіх його вчинках, прагнення витягти з усього якомога більшу грошову вигоду. Ця панівна пристрасть уособлювала вдачу пана Жіродо й визначала його поведінку. Є закони, які дозволяють грабувати вільно й почесно,— ними й послуговуються хитрі вельмишановні мерзотники. Він ці закони знав як свої п'ять пальців, вміючи обійти кожен і так заплутати суперечності, якими вони аж кишіли, що жоден експерт не міг ні до. чого докопатись в його оборудках.
Тож як від цих двох потворних прояв, обтяжених одна претензійною буржуазною глупотою, а другий законним шахрайством, та народилась чиста чарівна донька — годі й пояснити. Безперечно, доведеться звернути все на духовні* примхи атомів, на відродження клітин, які, стомившись бути жертвами повсякчасних неморальних потягів у тілах огидних Жіродо, розцвіли одного чудового ранку в прекрасній Ортанс. Ці загадкові чергування репрезентують закон рівноваги, що дозволяє світові існувати, не лриходячи до повного занепаду, .Часом на гноївках потворності, скупості та ницих нахилів пускають коріння рідкісні квіти. Не усвідомлюючи цього сама,— та й ніхто круг неї цього не усвідомлював,— Ортанс Жіродо втілювала ту тендітну довершеність, яку природа часом пускає поміж страхітливий люд, так, як ото вона простягає веселки в небі на знак своєї химерної приязні до нашої злиденної раси.
Щодо вроди, то Ортанс Жіродо було далеко до Жюді Туміньйон. Та й ніхто їх не вважав суперницями, бо ж їхні поля дії були зовсім різні і гучна слава однієї не применшувала слави другої. Кожна уособлювала жінку в одній з двох стадій життя: перша вродилась, щоб у своєму розквіті побути в ролі молодої дівчини й нареченої, тим часом як друга колись перескочила, не віддівувавши, в заміжнє життя, завдяки чому набула сталої незалежної вроди, що так полонила чоловіків. Яскрава тілиста краса Жюді неминуче викликала плотські почуття без усяких сентиментальних двозначностей, тоді як стримана врода Ортанс вимагала терпіння й потребувала співпраці душі. Одна поставала в звабливій цинічній голизні, а в натурі іншої розкривалось таке, що присоромлювало зухвалу уяву.
Ортанс Жіродо найкраще описати тільки через порівняння. Але хай читач спробує уявити її собі так: вона гнучка, тендітна, хоч і з округлими свіжими формами; має довірливу усмішку, темно-русяве волосся, яке забирає в неї надмірну лагідність блондинок, водночас рятуючи її від гордої суворості брюнеток. І вона кохала.
Кохала вона юного поета-неробу, такого собі Дені Пом'є, хлопця, щоправда, завзятого й веселого, дарма що мрійника, який доводив до розпачу батьків, як то звичайно молоді поети й художники, навіть найгеніальніші, оскільки їхні таланти визнаються тільки з часом. В тоненьких часописах за підписом цього хлопчини зрідка з'являлися дуже дивні вірші, прикметні головно тим, що їх друковано найвигадливішими шрифтами. Він цього й не заперечував, казав, що пише "для очей", і мріяв заснувати так звану СУГЕСТИВНУ школу. Однак, пересвідчившись, що поезія в наш вік — кепський засіб будити маси, Пом'є змінив зброю. Він відзначався честолюбством, запалом, великим хистом переконувати, самовпевненістю, а також тим, що вмів зацікавлювати жінок. Ще зовсім молодим він поклав собі за мету прославитись і визначив для цього термін — до двадцяти п'яти років; але почавши без-