Оскільки тепер на сцену знов виходить Жюстина Пюте, поговррімо про неї. Уявіть собі жовчну, висхлу брюпетку з поганим кольором лиця, з поганим оком, з поганим язиком та поганою статурою, і все це під прикриттям агресивної побожності та вкрадливої лагідності. Взірець відразливої — бо втіленої в таїрй гидкій подобі — доброчесності, вона з усіма своїми ічеснотами радше скидалася на людиноненависницю. Без угаву перебираючи чотки, Жюстина Пюте палко проказувала молитви й водночас сіяла потаємні наклепи та страхітливі чутки. Одно слово, то був скорпіоп Клошмерля, але скорпіон в образі божого теляти.
Про її вік не питайте: цього питання не ставив ніхто й ніколи. Досить того, що з вигляду їй було десь таки років сорок з гаком. ТілесноҐ принадності Жюстина Пюте була позбавлена ще змалку. Як не мала вона віку, так не мала й біографії. Від померлих батька-матері їй припало в спадок тисячу сто франків ренти й у двадцять сім років вона розпочала кар'єру старої одинокої панни у глибині завулка Ченців. Звідти вона й удень і вночі наглядала за містечком і розголошувала всі його неподобства та ниці пристрасті в ім'я чосноти, яку клошмерляни дуже старанно обминали.
Ось уже два місяці, як Жюстина Пюте спостерігала за прощею до вбиральні, і лють її зростала день у день. Усе чоловіче викликало у неї саму зненависть і відразу. Вона бачила, як хлопці незграбно чіпляються до дівчаток, як дівчатка ніби в жарт під'юджують хлопців, як поволі встановлюється згода між ними, і думала, що такі загравання страшенно розбещують молодь. Як ніколи доти, вона бачила моральність у великій небезпеці — і все через убиральню. До того ж завулок Ченців у спеку почав сильно смердіти.
По довгих роздумах та молитвах стара панна вирішила піти в хрестовий похід і завдати першого удару по цитаделі найбезсоромнішого гріха. Вирядившись у свою чорну одіж з усіма святими медалями та обміркувавши свої облудні речі, вона подалась одного ранку до одержимої дияволом безсоромниці Жюді Туміньйон, своєї сусідки, до якої не озивалася вже шість років.
Переговори скінчилися невдало з провини самої Жюстини Пюте, чий апостольський запал швидко звів нанівець добрі наміри. Досить навести лише кінець цієї жвавої розмови. Вислухавши нарікання старої доброчесниці, Жюді Туміньйон відповіла:
— Бігме, панно, я не бачу потреби розвалювати вбиральню. Мене вона не турбує.
— А запах-, парі,— його ви не чуєте?
— Зовсім ні, панно.
— Тоді дозвольте зауважити вам, що у вас не гострий нюх, пані Туміньйон!
— І слух, панно. Через це мене не бентежить, що про мене плещуть язиками...
Жюстина Пюте потупила очі долі.
— А те, що коїться в проході, теж вас не бентежить, пані?
— Оскільки мені відомо, там не буває нічого непристойного. Чоловіки йдуть туди, як ви знаєте, у своїй потребі. Треба ж їм це робити там чи десь-інде. Що ж у цім поганого?
— Поганого, пані? А погане те, що є мерзотники, які показують жахливі речі.
Жюді всміхнулася. "
— Справді такі вже жахливі? Ви перебільшуєте, панно.
Психічний стан Жюстини Пюте завжди спонукав її вважати себе страшенно скривдженою особою, Д вона гостро відповіла:
— О! Я знаю, пані, є такі,.що їх ці речі не лякають. Що більше вони на них дивляться, то більше мають задоволення!
Певна свого чудового тіла, вдоволена собою, своєю незрівнянною перевагою над оцією заздрісницею, вродлива крамарка лагідно відповіла:
— Здається, панно, що й ви дивитесь на ці жахи, коли тільки нагода...
— Але я до них не торкаюсь, пані, як дехто, кого просто не хочу називати!
— Хто-хто, панно, а я вам ніколи не заважатиму торкатись до них. Адже я вас не питаю, як ви проводите ночі.
— Дай бог усім, пані, проводити ночі так, як я! Я вам пе дозволю казати...
— Таж я нічого й не кажу, панно. Ви вільні робити що завгодно. Всяк вільний.
— Я чесна дівчина, пані!
— А хто ж каже, що нечесна? . .
— Я не з тих безеоромниць, що завжди, готові переспати з першим-ліпшим чоловіком... Бо та, що готова жити з Двома, житиме й з десятьма! Це я вам кажу просто в вічі, пані! і
— Щоб бути готовою, люба {моя панно, то треба зачекати, поки хтось у вас чогось Допросить. Ви говорите про речі, на яких погано розумієтесь.
— Зате я без них чудово (обходжуся. І навіть дуже рада, що можу обійтись, пані, коли бачу, до чого інших доводить розбещеність.
/ — Дай боже, панно, якщо ви й справді доброхіть без них обходитесь. Проте це вам не дає ні здорового вигля-ду>.ні доброго настрою. /
— А мені не потрібен добрий настрій, пані, щоб говорити з розпусницями, які ганьблять Клошмерль. Я багато чого знаю, пані! У мене добрі очі! Я знаю, хто кудою входить і кудою виходить і,о котрій годині. І можу сказати, хто наставляє роги своєму чоловікові. Можу сказати, пані! ,
— Можете й не казати, панно. Мене це не цікавить.
— А може, мені приємно про це розповісти?
— Ну то зачекайте, панно. 6 тут один, що його це, можливо, й зацікавить...
Повернувшись до дверей у комірчину, Жюді крикнула:
— Франсуа!
Туміньйон відразу став у дверях.
— Що тут таке? — спитав він.
Дружила кивнула головою на Жюстину Пюте.
— Ось ця панна хоче поговорити з тобою. Вона каже, що я роблю тебе рогоносцем. Це все через твого Фонсіма-ня, що раз у раз тут стирчить. Нарешті ти став рогоносцем, бідний мій Франсуа! Я ж тобі казала...
Туміньйон належав до людей, які бліднуть від найменшого хвилювання і в яких ця блідість гарячкова й мав недобрий зеленавий відтінок. Він підступив до старої панни.
— Спершу я хотів би знати, якого дідька ця шкапа сюди забралася?
Гнівно випроставшись, Жюстина Пюте хотіла запротестувати, але Туміньйон не дав їй і слова мовити.
— І оця блощиця ще тиче свого носа в чужу сім'ю! Встроми його собі під спідницю! Сама нюхай свій сморід! І вшивайся звідси по-доброму, падлюко!
Стара панна аж пожовкла, вражена.
— Бігме, панно, я не бачу потреби розвалювати вбиральню. Мене вона не турбує.
— А запах; пані,— його ви не чуєте?
— Зовсім ні, панно.
— Тоді дозвольте зауважити вам, що у вас не гострий нюх, пані Туміньйон!
— І слух, панно. Через це мене не бентежить, що про мене плещуть язиками...
Жюстина Пюте потупила очі долі.
— А те, що коїться в проході, теж вас не бентежить, пані?