Клали на землю плач і лягали спати.
Брали під голови сонця нестерпний скарб.
Кожен в дорозі знав, хоч не мусів знати,
Тепле й холодне, взяте йому на карб.
Бджоли і люди, зерна і дереворити
Довго вростали в довгі сліди коліс,
Глухо мовчали, щоби змогти дожити,
Сльози без сліз — як істини, теж без сліз.
Клали на землю плач і лягали спати...
Марианна Кияновская
Другие произведения Марианны Кияновской
- Адаме ти що вкусив від істини...
- В борделях снiв обвуглена iнфанта...
- Є сокровенні ми — між снами і неснами...
- Іноді довідуюся передостанні новини...
- Камінь, тяжкий від води, піднімаю із дна...
- Любити тебе...
- Ми пристрастей чаші…
- Нагота твого дому, в якому усього по парі...
- Поетові…
- Ріка, до якої говорить мудрець, засинає...
- Все произведения Марианны Кияновской (19)