(Над країною Голубих гір бархатиста ніч. Над великою тисячолітньою країною Конфуція, Лао-цзе, Сун-ят-Сена тривожна тьмяність. По ланах гаоляну, по здимлених узгір’ях, по міських заулках, по різних ущелинах,— причайний, сумішний шурхіт, і журливий худзин, і жагучі прокльони).
В голові юнака знову заюрмились хвилюючі думки, що рясно збуджувались цими днями. В уяві перебігли метушливі постаті товаришів, і особливо яскраво побачив він строге обличчя Ю.
Він згадав уривки останніх розмов з нею. Він ніби почув її голос.
(Чи ж не їхніх прапрадідів, нащадків древніх акадів, після довгої чвари, повстань, убивств прибрав до суворих рук і кріпко загнуздав імператорський конюх Фей-цзи, що сам став імператором?
— Чи ж не з поту їхніх предків живилась пересичена, розпусна династія ворохобника Ченя?
— І коли, мов оскаженілі, в якомусь сласному-звірячому захваті полювали один на одного монахи й полководці, імператорські євнухи й самі імператори,— за що смертельно змагались вони, як не за право на численні жилаві руки, на дармову працю споконвічних кулі ?
— І коли була нагода знищити хапугу Ван-мана, щоб знову встановити давній суспільний поділ всіх добр,— хіба спромоглися кулі? Хіба й тоді не виникли розбрати, не з’явився повсякчасний Фей-хань, десятки запроданців Фей-ханів?).
Юнак поспішав.
Юнак шепотів:
— Так ганебно зрадити, так підло запродатись, ще й кидати плями на таких, як несхибна Ю! Так байдуже ставитись до свого народу, так брутально штовхнути чоботом!
(Не вперше, не вперше. Хіба не прийшов колись з півночі страшний та сміливий Боянь, і не стали всі вони бранцями моголів? Хіба, потавровані образливим прозвищем дикунів "мань", дріб’язково й безглуздо бунтуючи, не вклонились вони потім новому манчжурському владареві? І коли з-поміж інших визвольників знявся одважний "Білий лотос", хіба не зчинились запеклі розбрати між усіма таємними ватажками і не з’явились неминучі повсякчасні зрадники Фей-хані?).
Юнак поспішав. І поспішно, надпоривно в’юнилася думка:
— Проклятий Фей-хань! Що йому до вищих інтересів? Що ііому до крові тих п’яти незабутніх, невинних, які впали цими днями від руки "заморських чортів"? Що йому до чужинних зазіхань і дедалі частіших, згубних пасток вигадливого "чорта"?
(Так плавко, граціозно колись наблизились заморські фрегати до перлистих берегів і хазяйновито спустили вітрила під голубим фарфором китайського неба. А добродушні смаглюни гостинно розступились перед ввічливим усміхом і благословляючою рукою хитрого єзуїта.
— Так, так, це ж їм, добродушним смаглюнам, нащадкам древніх акадів, привезли заморські гості незвичайні дарунки: ніжно-привабливий опій, що дає "небесні сни наяву" і вкорочує віку, та заповіти Христа, що за рабську покору на цьому світі обіцяють всі блага в царстві тіней. Це ж їм за факторії, концесії, за величезні природні й промислові скарби подаровано чужу, жорстоку, вимуштровану цяцьку з карабіном і новий взірець безправного права.
— Але був час, і гнівно замахнувся збуджений смаглюн, і вбив місіонера, і подався береговою піратською ватагою, і зухвало розвантажив лінтінське судно. Скільки лиха, крові й сліз зазнав він за це! Яким добром він мусив поплатитись! Та знову замахнувся і знов убив. Раз у раз платив високою ціною і раз у раз, скривджений, бунтівливий, роз’єднаний, зраджений, підводив мстиву руку.
— І хіба так нікчемно завершилося б діло тайпінґів, хіба так безславно скінчилося б славне І-хе-цю-ань , якби на той час не виникли непомітні, але численні запроданці Фей-хані?) — Проклятий Фей-хань! Що йому до тих п’яти незабутніх, неповинних, що впали цими днями від руки "заморських чортів"? Він поповнить кишені липкими від крові банкнотами і купить ще одну армію. Вчорашній "революціонер" з ласки чужинців посяде місце ду-дзюна, а затуркані, спантеличені, розбратні смаглюни ще й віритимуть, що правда й чесність на його боці.
(Над країною Конфуція, Лao-цзе, Сун-ят-Сена тривожна тьмяність. В країні Голубих гір і Жовтої ріки нескінченний шарварок безладдя, чвар, запроданства й неволі...).
"Чи є де на світі подібна країна?" — це часто повторює Ю.
— Многомовні, многофарбні, многоспритні тебе обплутали й розмежували на власну волю, а ти, бунтівлива, різностайна, так жалюгідно борсаєшся в руках чужих і "своїх" ду-дзюнів.
"Чи є де на світі подібна країна?".
— Чи не твої робітники й власники ще досі перебувають в одних партіях, а твої спілкові оборонці й спілкові представники ще й досі стрижуть купони та заправляють всіляким прибутком?
— Чи не твоїх своєрідних солдатів можна переманити зайвим тунзером , і твої наймані солдати іноді й не підуть у бій, якщо настала година чіфаню , або сну, або неприємного дощовіння?
— І, щоб перемогти одного з твоїх запроданців, треба ось зараз уперто торгуватися з грошолюбними "Великими ножами" й купувати, поки не купив Фей-хань, збурену силу цих напівхунхузів.
О, віковічна, отруйна пошесть зради й розбрату!
— А втім, хай навіть так. Хай поки що ганьба й неволя. Не всі й не скрізь Фей-хані. Є молоді, переконані, чесні, мужні! їх не спокусили сьогодні, їм не перешкодить завтра чіфань.
Ші-ян-лі, завзятий хлопець, з поривчастою думкою, з пломенистим серцем, поспішав.
Це відбувалося в хаті старого Чен-тана, батька Ю.
Двоє сиділо на низеньких стільчиках, двоє просто на долівці, на овальних рогожках. Двоє були солдати з армії сусідньої округи, що її покликав на допомогу комітет, а ті — звичайні собі кулі.
Розмовляли.
Від часу до часу хто-будь із них, сторожко прислухаючись, оглядався на паперові вікна фанзи або повертав голову в бік прозорої бамбукової стінки, де була друга комірчина й другий вихід.
Тоді по вилкастих обличчях перестрибували й на момент завмирали тіні од ліхтарика, що висів обіч, чомусь такий сиротинно-задуманий, як те деревце над урвищем.
Сівши кружка, розмовляючи стриманими, притишеними голосами, вони скидалися на підозрілих змовців. Іноді, схвилювавшись, вони забували за стриманість і починали сповняти фанзу сміливішим гомоном. Але сутулий Чен-тан ніби вибачливо й застережливо підносив д’горі свою коричнево-костисту руку, вони згадували, що в сусідній, за бамбуковою стінкою, комірчині лежить єдине дороге Чен-танове дівча, яке зовсім одбилося од хати, яке через ці події геть стомилося й недавно заскочило трохи перепочити, за яке вони й самі дещо вже чували і яке не слід турбувати — може, засне краплинку.