А коли чоловік повернувся з ловів і запитав, що робить тут дика корова, жінка сказала:
— Тепер її імя не дика корова, а годувальниця. І буде вона завжди давати тепле біле молоко, а я буду піклуватися про неї , коли ти, твій перший друг і перший помічник будете на ловах.
Наступного дня кіт чекав, чи піде до печери ще – якесь дике створіння з дикого первісного лісу. Але ніхто не йшов і тоді він пішов сам. Підкравшись до печери, кіт побачив як жінка доїть корову, як полумя багаття освітлює печеру, почув пахощі парного молока і сказав:
— О ворог мій дружина мого ворога, куди поділася корова?
Жінка розміялася і сказала:
— О дике своріння з дикого лісу, повертайся назад, я вже заплела косу і викинула магічну кістку. Ми не потребуєм більше ні друзів, ні помічників.
— Я — не товариш і не помічник, Я — кіт, котрий гуляє сам по собі, ніде надовго не затримуючись, я хочу зайти до твоєї печери.
— Чому ти не прийшов першого разу з першим товаришем?
Кіт пирхнув і сказав:
— Це пес розповів про мене?
Жінка кивнула, сміючись:
— Ти — кіт, котрий гуляє сам по собі, ніде надовго не затримуючись. Ти ні товариш, ні помічник, як ти сам сказав. Тоді забирайся геть і гуляй в якомусь іншому місці.
Тоді кіт, ніби жалкуючи, промовив:
— І що я ніколи не зайду до печери, ніколи не буду грітися біля багаття і ніколи не питиму теплого молока? Ти така мудра і така прекрасна не можеш бути такою жорстокою.
— Я знаю, що мудра, але ніхто не казав, що я прекрасна! Гаразд, давай укладем договір: якщо я похвалю тебе, то ти зможеш заходити до печери.
— А якщо ти похвалиш мене двічі?
— Цього я ніколи не зроблю, — відмовила жінка, — Але якщо я похвалю тебе двічі, то ти зможеш грітися біля багаття.
— А якщо ти похвалиш мене тричі?
— Це неймовірно. Але якщо я тричі похвалю тебе, то ти будеш пити тепле молоко тричі на день.
Кіт вигнув спину від задоволення і промовив:
— Шкіра, що закриває вхід до печери, багаття, що палає в глибині печери, горнятко з молоком, що стоїть долу, запамятайте слова мого ворога, дружини мого ворога.
І він подався геть, у дикий первісний ліс, вимахуючи хвостом, мандруючи на самоті.
Увечері чоловік, пес і кінь повернулися з ловів, але жінка нічого не розповіла про договір укладений з котом, знаючи, що вони будуть проти.
А кіт пішов у самі нетрі дикого первісного лісу і мандрував там довго довго, аж поки жінка не забула про їх договір. І лише невеликий кажан, що жив у печері, знав, де мандрує кіт, бо кожного вечіра літав до нього, щоб розповісти новини.
Одног вечора кажан сказав:
— У печері з'явився малюк. Він рожевий, товстий і жінка дуже любить його.
— Так, — промовив кіт, слухаючи останні новини, — А що ж йому подобається?
— Йому подобаються мякі, пухнасті речі. Він любитьїх тримати, коли засипає, подобається гратися з ними.
— Так, — промовив кіт, — Здається мій час настав.
Наступної ночі кіт вийшов з дикого первісного лісу і сховався біля печери. Вранці чоловік, пес і кінь пішли на лови, жінка заходилася готувати сніданок, а малюк почав плакати і вередувати. Мати винесла його з печери, дала жменю маленьких камінців, щоб дитина забавлялася з ними і пішла працювати, але плач не припинявся.
Тут кіт виліз із своєї схованки, грайливо доторкнувся своєю мякою лапою, замуркотів, потерся об товсті дитячі колінця, полоскотав хвостом підпоріддя. І малюк засміявся, мати почувши його, посміхнулая і собі.
А маленький кажан, що висів біля входу до печери, сказав:
— О хазяйко, дружина мого хазяїна, мати сина мого хазяїна дике створіння з дикого первісного лісу грається з твоїм сином.
— Хай щастить цьому дикому створінню, — промовила жінка, розплямляючи спину, — Я дуже зайнята цього ранку і він зробив мені велику послугу.
І в туж саму мить, о вельмишановні, величезна, виченена шкіра, що висіла на вході, пуух!, впала до долу, бо пам'ятала про договір і коли жінка повісила її на місце, то кіт вже сидів у печері.
— О мій ворог, дружина мого ворога, мати мого ворога, — сказав кіт, — я тут. Ти похвалила мене і я можу сидіти та гуляти по печері завжди, але я — кіт, що гуляє сам по собі, ніде надовго не затримуючись.
Жінка дуже розсердилася і міцно стиснувши губи, взяла веретено і почала прясти. А тим часом дитинча знову розплакалось і що тільки не робила мати, але заспокоїти дитину не зуміла. Малюк лише борсався, кричав і плакав і так, що аж почервонів.
— О мій ворог, дружина мого ворога, мати мого ворога, — сказав кіт, — візьми клубок ниток, що ти вже напряла, примотай нитку з клубка до прядильного колеса, а сам клубок кинь до долу і я покажу магію, що змусить малюка сміятися так же сильно, як зараз він плаче.
Вона привязала нитку до невеликого глиняного веретена й кинула клубок до долу. Кіт кинувся за ним, догнав, підкинув, сам перекивувся догори дригом, знову ловив, закидав собі на спину, робив вигляд, що загубив клубок і знову знаходив і так довгий час. Нарешті малюк так же голосно почав смітися, як до цього плакав, потім схопився і давай носитися з котом по печері. Скоро дитина стомилася і почала вкладуватися спати з котом в руках.
— Тепер, — сказав кіт, — Я заспіваю йому пісню від якої він засне ще міцніше.
І почав муркотіти, то голосніше, то тихіше, то голосніше, то тихіше, аж поки малюк не міцно заснув. Жінка посміхнулася, дивлячись на дитину з котом і сказала:
— Чудово зроблено. Без сумніву, ти, кіт, дуже розумне створіння.
І в ту хвилину, о найшанованіші, ф –у – у — ух, закоптіло і спалахнуло багаття, що горіло в печері. Воно памятало угоду, котра була укладена з котом і коли дим розвіявся і полумя пригасло, кіт вже сидів, зручно вмостившись, біля вогнища.
— О мій ворог, дружина мого ворога, мати мого ворога, — сказав Кіт, — Ось і я, ти двічі похвалила мене, тепер я завжди можу грітися біля вогнища. Але я — кіт, що гуляє сам по собі, ніде на довго не затримуючись.
Жінка дуже сильно розсердилася, підкинула хмизу до багаття, розпустила коси, взяла широку пласку кістку і почала творити магію, для того щоб дізнатися, як не похвалити кота третій раз. Це були не співочі, а тихі чари. Потроху в печері стало так тихо, що маленька сіренька миша вибігла із своєї нірки.