Все вже було готове до старту. Трурль ходив по палацу і, згідно з умовою, раз по раз знімав зі стіни якусь прикрасу, милувався трохи нею і кидав у лантух, наче свою. Нарешті бідарка везе хоробрих конструкторів на аеродром, а там уже натовп, дитячий хор, дівчатка в національних костюмах підносять їм букети квітів, діячі зачитують з папірців вдячно-прощальні промови, грає оркестр; дехто, в кого слабкі нерви, — непритомніє, і ось настає мертва тиша. Тоді Кляпавцій виймає з рота зуба, щось у ньому повертає, бо то не звичайний зуб, а приймально-передавальна станційка. Натискає — і на небосхилі з'являється піщана хмаринка. Вона помалу збільшується, залишаючи за собою смугу куряви, і що ближче, то з гучнішим гуркотом приземляється на вільний майданчик між повітряним кораблем і натовпом, загальмувавши так, що аж пісок порснув на всі боки, — і присутні з переляком бачать, що це — потвора. Страх яка бридка! А очі в неї — наче сонця. Шмагає себе по боках зміїним хвостом, аж іскри летять, випалюючи дірки на парадних, а отже — не на панцерних уніформах сановників.
— Випусти короля! — каже Кляпавцій, а потвора на це звичайнісіньким людським голосом відповідає:
— І не подумаю! Тепер моя черга провадити переговори…
— Ти що, з глузду зсунулась? Згідно з матрицею ти повинна слухатися нас! — при загальному остовпінні сердито кричить Кляпавцій.
— А навіщо? Чхала я на вашу матрицю. Я потвора алгоритмічна, антидемократична, із зворотним керуванням, із смертельним поглядом, з поліцією, амуніцією, орнаментацією та самоорганізацією, король сидить в мені без руху, від нього ні слуху, ні духу, візьміться під боки, ступіть чотири кроки, вітайте свого пана, компаніє кохана!
— Ось я тебе привітаю! — кричить розгніваний Кляпавцій, а Трурль питає потвору:
— То що ти хочеш? — і ховається за Кляпавція, виймаючи в себе зуба, але так, щоб потвора не помітила.
— По-перше, хочу взяти за жінку…
Але ніхто так і не довідався, з ким потвора прагнула побратися, бо Трурль натиснув на зуба й промовив:
— Ерем-терем, тринди-радло, згинь, гемонське чуперадло!
Магнітно-динамічне зворотне керування, яке тримало вкупі всі атоми потвори, під дією цих слів вмить розслабилось, а сама вона заблимала сліпаками, залопотіла вухами, ревнула, хвицнула, затіпалась, але це нічого не допомогло — тільки вітром гарячим, залізом припахченим дмухнуло й війнуло, а потвора як стояла, так і розсипалась, як висохла баба з піску, коли її пхнути ногою…
Залишився тільки маленький горбик, а на тому горбику король — живий-здоровий, хоч і знічений, насуплений, невмиваний і дуже лютий, що таке з ним сталося.
— У нього все в голові перемішалося! — сказав Трурль, і ніхто не зрозумів, кого він мав на увазі: короля чи звіра, який силкувався збунтуватися проти своїх творців, котрі, звісно, передбачили й цю небезпечну можливість.
— А тепер, — підсумував Трурль, — прошу посадити церемоніймейстера в клітку, а нам час до ракети…
ПОДОРОЖ ТРЕТЯ, АБО ДРАКОНИ ЙМОВІРНОСТ
І[19]
Трурль і Кляпавцій були учнями великого Кереброна Емтадрати, що у Вищій Неантичній Школі сорок сім років викладав Загальну Теорію Драконів. Відомо, що драконів не існує. Така примітивна констатація могла б задовольнити пересічний інтелект, але не науку, бо Вища Неантична Школа зовсім не цікавиться тим, що існує. Надто давно вже доведено банальність буття, щоб варто було про це обмовитися бодай одним словом. Ось тоді якраз геніальний Кереброн, застосувавши для розв'язання цієї проблеми точні методи, відкрив три різновиди драконів; нейтральний, гаданий і негативний. Жоден із них, як уже сказано, не існує, але кожен — з окремих на те причин. Дракони гадані й нейтральні, знані серед фахівців іще як вигаданці й нейтральники, не існують у не менш цікавий спосіб, аніж негативні. Давно відомий у драконології парадокс, що коли два негативні види гербаризуються (дія в алгебрі драконів, що відповідає множенню в елементарній арифметиці), народжується недодракон, завбільшки близько 0,6. Отже, світ фахівців поділявся на два табори, з яких один дотримувався думки, що йдеться про частину дракона, лічену від голови, а другий — що про частину, лічену від хвоста. І через це великою була заслуга Трурля і Кляпавція, які довели хибність обох поглядів. Вони вперше застосували в цій галузі теорію ймовірності й тим самим створили пробабілістичну драконологію, з якої випливає, що дракон є термодинамічно неможливий тільки в статистичному розумінні, подібно до того, як і ельфи, домовики, гноми, ворожки тощо. Із загальної формули неймовірності обидва теоретики вирахували коефіцієнти гномінізації, розельфування тощо. З тієї ж формули випливає, що стихійного самовиявлення пересічного дракона довелося б чекати близько шістнадцяти квінтоквадрильйони гептильйонів років. Певна річ, ця проблема зосталася б тільки цікавою математичною подробицею, якби не добре відома Трурлева конструкторська жилка; він вирішив розв'язати цю проблему емпіричним шляхом. А оскільки йшлося про неймовірні явища, він винайшов підсилювач імовірності й випробував його спочатку в своєму підвалі, а потім на спеціальному фінансованому академією Драконородному полігоні, чи Драколігоні. Ті, хто не обізнаний із загальною теорією імовірності, й до сьогодні запитують, чому Трурль зробив імовірним саме дракона, а не ельфа чи гнома. І чинять це з невігластва, бо не відають, що порівняно з гномом дракон вірогідніший. Можливо, Трурль мав намір піти далі у своїх дослідах з підсилювачем, але вже перша спроба спричинилася до тяжкої контузії, бо віртуальний дракон хвицнувся. На щастя, присутній при цьому Кляпавцій зменшив імовірність — і дракон щез. Багато вчених потім повторювали досліди з дракотроном, але оскільки їм бракувало вправності та витримки, значна частина драконової малечі, дошкульно потурбувавши винахідників, виривалась на волю. Саме тоді й виявилося, що огидні потвори існують зовсім інакше, ніж якісь там шафи, комоди чи столи; дракони, коли вже вони виникли, відзначаються насамперед імовірністю, і досить значною. Коли влаштовується полювання на такого дракона, та ще з облавою, то мисливці з готовими до стрільби рушницями знаходять лише випалену землю, що має специфічний запах, бо дракон, передчуваючи біду, з реального простору ховається в конфігураційний. Як звір надто тупий і плюгавий, він робить це, очевидно, чисто інстинктивно. Примітивні особи, що не можуть збагнути, як це діється, із запалом вимагають, аби їм показали той конфігураційний простір. Вони ж бо не розуміють, що електрони, існування яких не заперечує жоден здоровий глузд, також рухаються, тільки в конфігураційному просторі, і долі їхні залежать від хвиль імовірності. Впертий швидше визнає неіснування електронів, аніж драконів, бо електрони принаймні не хвицаються.