Оскільки цього від мене чекали, я попросив слова. Почав я з нагадування, що через довільну кількість точок на площині можна провести довільну кількість кривих. Я ніколи не вважав своїм завданням створити максимальну кількість різних гіпотез, бо їх можна вигадати безліч. Замість того, щоб допасовувати наш Космос та його першопочатки до сигналу, досить було б, наприклад, визнати, що наша приймальна апаратура примітивна в тому розумінні, в якому примітивним є радіоприймач з низькою селективністю. Він приймає кілька станцій одночасно, через що виникає мішанина; однак той, хто не розуміє жодної з мов, якими ведуться передачі, може просто зареєструвати все підряд і сушити собі над цим голову. Так само й ми могли стати жертвами подібної технічної помилки.
Можливо, так званий "лист" є реєстрацією одразу кількох передач. Якщо виходити з засади, що в Галактиці працюють автоматичні передавачі саме на цій частоті, у пасмі, яке ми вважаємо одним каналом передачі, тоді навіть постійне повторення сигналів можна пояснити. Це можуть бути сигнали, за допомогою яких суспільства, що утворюють "цивілізаційні комплекси", систематично підтримують синхронну роботу якихось своїх технічних пристроїв, наприклад, астроінженерних.
Це пояснювало б циклічність сигналів, але погано узгоджувалося б із Жаб'ячою Ікрою, хоча, з певною натяжкою, і її синтез можна вмістити до цієї схеми, яка принаймні скромніша, отже, й розважливіша за ті гігантські картини, котрі перед нами розгорталися. Є загадка, що її поза сигналом ми не розуміємо, а саме — сигнал самотній. Їх би мало бути дуже багато. Та перекроювати весь Космос, аби розгадати загадку, — це розкіш, якої ми не можемо собі дозволити. Адже сигнал можна було б вважати і "музикою сфер", чимось на кшталт гімну, нейтринних фанфар, якими Високо-розвинена Цивілізація вітає, скажімо, появу супернової зірки. Лист може бути й апостольським: є там Слово, що стає Тілом, є також — на противагу йому — Жаб'яча Ікра, котра у вигляді Пана Мух, або породження темряви, вказує на маніхейську природу сигналу — і світу. Продовження подібних тлумачень ми повинні визнати неприпустимими. А взагалі, обидві гіпотези є консервативними, особливо гіпотеза Лірні, бо вона зводиться до розпачливого захисту існуючого стану речей. Лірні не хоче відійти від традиційної позиції точних наук, які від самого свого виникнення займалися явищами Природи, а не Культури, бо ж немає фізики чи хімії Культури, а тільки — "матеріальних елементів" Всесвіту. Не бажаючи відмовитись від трактування Космосу як суто фізичного об'єкту, позбавленого "значень", Лірні повівся як той, хто ладен написаний від руки лист розглядати як сейсмограму. Зрештою, людський почерк, як і сейсмограма, — то лише певного роду складні криві лінії.
Гіпотезу Сінестера я визначив як спробу відповісти на питання: "Чи успадковує щось новоутворений Космос від свого попередника?" Він дав таку відповідь, в якій наш код, залишаючись штучно утвореним, перестав бути "листом". Скінчив я, перелічивши величезну кількість вихідних принципів, узятих ними обома зі стелі: "мінусовий пухир" матерії, перетворюваний у кінці стиснення на інформацію, випалення на "чолі" хвилі "атомородних" стигматів; перевірити цього не можна буде ніколи, ex definitione,[154] бо це має відбуватися там, де не тільки вже не існуватиме будь-яких істот, а й самої фізики. Все це дискусія про потойбічне життя, замаскована фізичною термінологією. Або якась "Philosophy Fiction", за аналогією до "Science Fiction".[155] Під філософським прикриттям приховується міф, у цьому я вбачаю лише signum temporis, та й годі.
Зрозуміло, що після цього дискусія спалахнула як пожежа. Під кінець Раппопорт несподівано підвівся з "іще однією гіпотезою". Вона була така оригінальна, що хочу її переказати. Раппопорт відстоював тезу, що різниця між "штучним" і "природним" не є цілковито об'єктивною, не є чимось даним як абсолют, — вона відносна і залежить від пізнавально прийнятої системи координат. Скажімо, субстанції, які живі організми видаляють в процесі обміну речовин, вважаються природними продуктами. Якщо я з'їм забагато цукру, його надлишок виводитимуть з організму мої нирки. Чи "штучний", чи "натуральний" цукор у сечі, залежить від моїх намірів. Якщо я навмисне з'їв стільки цукру, щоб потім видаляти його, бо механізм цього явища мені відомий і наслідки таких дій мною передбачені, то його наявність у сечі "штучна", а якщо я наївся цукру тільки тому, що мені закортіло солоденького, його наявність "природна". Це можна довести. Якщо хтось досліджує мою сечу і якщо я відповідним чином домовився з ним, наявність цукру, яку він виявить, може мати значення інформаційного сигналу. Цукор означатиме, наприклад, "так", а брак цукру — "ні". Це буде процес символічної сигналізації, найвищою мірою штучний, але тільки між нами двома. Хто про нашу домовленість не знає, нічого про неї з аналізу сечі не довідається. Це випливає з того, що "насправді" у Природі, як і в Культурі, існують лише "натуральні" явища; "штучними" вони стають тільки тому, що ми своїми діями або домовленістю певним чином поєднуємо їх. "Абсолютно штучними", бо неможливими, бувають лише чудеса.
Після такого вступу Раппопорт завдав головного удару. Припустімо, що біологічна еволюція може йти двома шляхами: або вона створює окремі організми, з яких потім виникають розумні істоти, або, в іншій своїй формі, створює "нерозумні", однак, надзвичайно високоорганізовані біосфери; назвемо їх "лісами живого м'яса" чи вегетацією відмінного від земної типу, яка у процесі довготривалого розвитку опановує навіть ядерну енергетику. Проте еволюція опановує її не так, як ми — технологію побудови ядерних реакторів чи бомб, а так, як наші тіла "опанували" обмін речовин. Тоді продуктами метаболізму стають явища променевого типу, а в подальшому — навіть нейтринні потоки, що становитимуть лише "виділення" таких планет і організмів на них і які ми одержуватимемо власне у вигляді "зоряного коду". В цьому випадку йдеться про цілком природний процес, бо ті організми не мали наміру щось комусь посилати, повідомляти, і струмені випромінювання — лише неминучий наслідок їхнього обміну речовин, "емісія виділень". Але може бути й так, що про їхнє існування інші організми-планети зуміють довідатися завдяки таким, залишеним у просторі, "слідам". Тоді це буде різновид сигналізації між ними.