Признаюся, що я ставився до нього з певним упередженням, бо не вірю в людську досконалість, а людей, позбавлених дивацтв, нав'язливих ідей, комплексів, нальоту якоїсь нешкідливої манії чи фанатичної віри в щось, завжди підозрюю в систематичному удаванні (кожний-бо судить по собі) чи у безликості. Звичайно, багато залежить і від того, в яких її виявах ми людину пізнаємо. Коли я знайомився з кимось через його праці, в нашій професії украй абстрактні, — а переважно бувало саме так, — я пізнавав людину у вияві її найбільшої духовності, тому зіткнення з її, сказати б, тілесною оболонкою, котру я інстинктивно уявляв собі як платонівську еманацію, природно, часто викликало шок.
Втіхою, присмаченою злостивим іконоборчим сарказмом, для мене завжди було споглядання того, як сама думка, сама висока абстракція — кліпає, обливається потом, длубається у вусі, краще чи гірше керуючи своєю тілесною організацією, котра, як носій духу, так часто йому заважає. Пригадую, колись мене віз у своїй машині славетний філософ, який сповідував соліпсизм, і раптом спустила камера. Урвавши монолог на тему феєрії ілюзій, якою є все наше життя, він, стиха чортихаючись, звично заходився піднімати машину домкратом, діставати запасне колесо, а я дивився на це з дитинним задоволенням, немов уздрів застудженого Христа з нежиттю. Користуючись ілюзорною викруткою, він закручував по черзі фантасмагоричні гайки, потім у розпачі глянув на руки, заляпані брудом, який, власне, за його теорією, був лише сном, — але чомусь тоді це йому не спало на думку.
Малим я щиро вірив, що існує категорія досконалих людей, до якої належать передусім учені, а найсвятіші серед них — професори університету; сувора дійсність змусила мене відмовитися від цих ідеальних уявлень.
Але я нічого не міг вдіяти з тим, що Дональд, котрого я знав уже двадцять років, і справді був таким ученим, в існування яких схильні вірити лише старомодні екзальтовані особи. Белойн, також світла голова, але ж і грішник, пригадую, колись настійливо просив Дональда, щоб той, аби зрівнятися з нами, принаймні один-єдиний раз виказав би якийсь свій бридкий секрет чи вчинив щось погане, що зробило б його в наших очах більш людяним. Та Дональд лише всміхався із своєю незмінною люлькою в зубах!
Того вечора, коли ми йшли улоговиною поміж дюнами, освітленими червоним промінням сонця, що вже стояло на вечірньому прузі, і я спостерігав наші тіні на піску, зернятка якого — немов на картинах імпресіоністів — відсвічували ліловим, ніби охоплені мікроскопічними язичками полум'я, Протеро почав говорити про свою працю над "холодними" ядерними реакціями Жаб'ячої Ікри. Я із ввічливості слухав і здивувався, коли він сказав, що наша ситуація нагадує йому ту, яка свого часу склалася у Манхеттенському проекті.
— Якщо навіть в Жаб'ячій Ікрі вдасться викликати ланцюгову реакцію у значному масштабі, — зауважив я, — то й так потужність водневих бомб технічно необмежена, отже, здається, з цього боку нам нічого не загрожує.
Тоді він сховав люльку. То була важлива ознака. Дональд понишпорив у кишені й дав мені розгорнуту котушку з плівкою; джерелом світла послужив набряклий червоний сонячний диск. Я настільки орієнтуюся в мікрофізиці, що зумів розпізнати серію знімків, зроблених з допомогою малої пухирцевої камери. Дональд, стоячи біля мене, неквапом показав мені кілька особливо цікавих кадрів. Малесенька, як головка шпильки, грудочка Жаб'ячої Ікри була в самому центрі камери, а зірочка, створена траєкторіями уламків розірваного ядра, виднілася поруч — за якийсь міліметр від краплини слизу. Я не вбачав у цьому нічого особливого, але Протеро, показуючи наступні знімки, почав пояснювати. Відбувалося неможливе — навіть коли краплину з усіх боків оточили олов'яною захисною оболонкою, зірочки розірваних атомів з'являлися у камері, поза цим панциром.
— Реакція керована на відстані, — підсумував Протеро. — Енергія зникає в одному місці, разом з атомом, що розлітається, і з'являється в іншому місці. Ти бачив коли-небудь, як фокусник ховає яйце в кишеню, а потім виймає його з рота? Це те саме.
— Ну й трюк! — Я все ще не міг, не хотів зрозуміти. — Атоми у процесі розпаду перестрибують через перешкоду?
— Ні. Просто зникають в одному місці і з'являються в іншому.
— Але ж це суперечить закону збереження енергії!
— Не зовсім, бо атоми роблять це дуже швидко, — бачиш, сюди влітає, звідти вилітає. Баланс не порушується. А знаєш, що їх переносить у цей чудодійний спосіб? Нейтринне поле. Причому модульоване специфічним випромінюванням, — я б назвав його "божим вітром".
Я знав, що подібний ефект — неможливий, але й Дональдові вірив. Коли хтось на нашій півкулі знається на ядерних реакціях, то це саме він. Я запитав у нього, яка сфера дії цього ефекту, мабуть, підсвідомо вже відчуваючи щось лихе.
— Не знаю, якою вона може бути. Принаймні не менша, ніж діаметр моєї камери, — два з половиною дюйми. Я робив це ще й у камері Вільсона — відстань десять дюймів.
— Ти можеш контролювати реакцію? Тобто визначати певне місце цього "переносу"?
— З якнайбільшою точністю. Місце обумовлюється фазою — ціль там, де поле досягає максимуму.
Я силкувався зрозуміти, який це різновид дії. Ядра розпадались у Жаб'ячій Ікрі, а траєкторії розпаду тої ж миті з'являлися поза нею. Дональд твердив, що це явище перебуває поза межами уявлень сучасної фізики — з її точки зору воно неможливе. У наших теоріях квантові ефекти заборонені у такій макроскопічній шкалі. Помалу в Дональда розв'язався язик. На слід відкриття він із своїм співробітником Макхіллом натрапив випадково, коли спробував, — власне, наосліп, — повторити досліди Ромні, але у фізичному варіанті. Він піддав Жаб'ячу Ікру дії космічної "передачі", не маючи уявлення, чи щось із цього вийде. Проте вийшло. Це сталося якраз напередодні його від'їзду до Вашінгтона. Протягом його тижневої відсутності Макхілл згідно з їхнім спільним планом конструював потужнішу апаратуру, яка давала змогу переносити й концентрувати реакцію на відстані кількох метрів.
Кількох метрів?.. Я подумав, що недочув. Дональд, з таким виразом обличчя, як у людини, котра довідалася, що в неї рак, але феноменально володіє собою, зауважив — у принципі нічого не стоїть на заваді створенню апаратури, яка дозволить у мільйони разів посилити потужність і збільшити сферу дії ефекту.