Еліс розкрила було рота, наче збиралася щось докинути, одначе лише видихнула:
– Зрозуміло.
Я пішов за нею до кухні. Раптом вона спитала:
– Звісно, це мене не стосується, Ніку, але яке до мене ставлення?
– Як і до кожного з нас: одним ти подобаєшся, іншим – ні, ще іншим ти взагалі байдужа.
Вона насупилась:
– Я мала на увазі не зовсім це. Що думають про мене і Гаррісона, який кидається на все жіноче, хоч трохи привабливе і дурне.
– Не знаю, Еліс.
– А ти що думаєш?
– Думаю, ти сама знаєш, що робиш, і як би ти не поводилась – це твоя особиста справа.
Вона незадоволено зиркнула на мене.
– Ти ніколи не бовкнеш зайвого собі на шкоду, еге ж? – гірко посміхнулась Еліс. – Хіба ти не знаєш, що я живу з ним заради грошей? Можливо, тобі це видасться непереконливим, але не мені – завдяки цьому я хоч трохи змогла піднятися.
– Безліч жінок розлучаються і отримують аліменти. Ти б могла…
– Допивай і забирайся геть, – проказала вона втомлено.
21
Нора посунулась, щоб я сів у таксі між нею і Дороті.
– Я хочу кави, – проказала вона. – Їдьмо в "Рюбен"?
– Гаразд, – погодився я і назвав водієві адресу.
Дороті боязко поцікавилась:
– Його дружина нічого не казала?
– Передавала тобі поцілунок.
– Облиш брутальності, – втрутилась Нора.
– Та я зовсім його не кохаю, Ніку, – запевнила Дороті. – І не збираюсь більше з ним зустрічатися, слово честі. – Схоже, вона остаточно протверезіла. – Власне, все це… одне слово, я була самотня, а тут саме нагодився він, кому можна було закрутити голову.
Я зібрався було зауважити, та Нора вчасно стусонула мене ліктем у бік.
– Не переймайся, – промовила вона до Дороті. – Гаррісон ніколи не мав клепки в кебеті.
– Не бажаю втручатись у ваші справі, – зазначив я, – але, на мою думку, він справді закохався.
Нора знову штурхонула мене в бік.
Дороті при тьмяному світлі намагалася роздивитися мої очі.
– Ви… ви не… Ви не кепкуєте з мене, Ніку?
– Бажав би.
– Сьогодні я почула нову плітку про карлицю, – повідомила Нора таким тоном, що виключав будь-яку можливість її урвати. – Йдеться про місіс Едж, – пояснила вона Дороті. – Леві розповів…
Плітка дійсно була цікавою, якщо знати Тіп. Нора не закривала рота до "Рюбена".
В ресторані за столиком з повнявкою в червоному сидів Герберт Маколей. Я вклонився йому і, зробивши замовлення, підійшов поговорити.
– Це Нік Чарлз, а це Луїза Джекобс, – познайомив він мене з жінкою. – Сідай. Що нового?
– Йоргенсен виявився Келтерменом.
– Ото к бісу!
Я кивнув.
– І, схоже, він має дружину в Бостоні.
– Хотів би я з ним зустрітися, – проказав Маколей нешвидко. – Я знав Келтермена. Цікаво було б упевнитись.
– Поліція цілком певна. Тільки не знаю, чи вже його схопили. Як ти думаєш, це не він убив Джулію?
Маколей переконано похитав головою.
– Келтермен і мухи не вб'є, наскільки я його знаю, хоч би як не погрожував. Пригадуєш, я ніколи не сприймав ті погрози всерйоз? А що ще трапилось? – Побачивши, що я завагався, він додав: – Луїза своя людина. Не соромся.
– Та в мене більше нема новин. Просто час повернутися до свого столика. Хотів тільки спитати, чи є відповідь на твоє оголошення в "Таймі"?
– Поки що ні. Присядь, Ніку, в мене до тебе багато запитань. Ти розповів поліції про лист Уайнента, так?..
– Приходь до нас завтра на ленч, і все обговоримо. Я мушу повернутися до своїх.
– А хто ця білявка? – поцікавилась Луїза Джекобс. – Я зустрічала її з Гаррісоном Квіном у багатьох барах.
– Дороті Уайнент.
– Ти знаєш Квіна? – запитав Маколей.
– Десять хвилин тому я вклав його до ліжка.
Маколей посміхнувся:
– Сподіваюсь, твоє знайомство носить суто дружній характер.
– Тобто?
Усмішка Маколея стала кривою.
– Він був моїм маклером, і його поради ледь не довели мене до банкрутства.
– Оце-то весело, – зазначив я, – тепер він мій маклер, і я дотримуюсь його порад.
Маколей з жінкою вибухнули реготом. Я удавано розсміявся І повернувся до свого столика.
– Вже майже опівночі, – зазначила Дороті, – а мати казали, що чекатиме вас. Чому б нам до неї не зазирнути?
Нора зосереджено наливала в чашку каву.
– Навіщо? – здивувався я. – Що це ви удвох надумали?
На жіночих обличчях була сама невинність.
– Нічого, Ніку, – відказала Дороті. – Просто подумали, що було б непогано. Ще рано і…
– І всі ми любимо Мімі.
– Ні-і, але…
– Ще рано повертатися додому, – підказала Нора.
– Є чимало барів, – зауважив я, – нічних ресторанів та інших злачних закладів у Гарлемі.
Нора скривилась:
– У тебе одне на думці.
– А що як податися до Беррі й спробувати щастя в картах?
Дороті було згодилась, аж тут Нора знову пирхнула.
– На Мімі мене просто не вистачить, – пояснив я. – На сьогодні її вже досить.
Нора позіхнула, удаючи, що їй байдуже.
– Що ж, якщо їхати до бару, то краще вже до твого приятеля Стадсі, якщо він не поїтиме нас тим бридким шампанським. Він пусик.
– Все буде гаразд, – запевнив я і спитав Дороті: – То як, Гілберт розповів, що застукав нас з Мімі у пікантних обставинах?
Вона хотіла обмінятися поглядом з Норою, одначе та втупила очі в тарілку.
– Він… він, власне, так не казав.
– А про лист він розповів?
– Від дружини Кріса? Так. – Її блакитні очі спалахнули. – Ото вже мама розлютилась!
– Ти, як бачу, задоволена.
– Думаєте? Ну то й що? Хіба вона мене завжди не…
– Ніку, – втрутилася Нора, – не дратуй дитину!
Я замовк.
22
У "Пігайрен-клабі" йшла жвава торгівля. В ущерть заповненому барі було гамірно й димно, хоч сокиру вішай. З-поза каси нам назустріч поквапився Стадсі.
– Я знав, що ви обов'язково прийдете! – Він потиснув нам з Норою руки й широко усміхнувся до Дороті.
– Якесь свято? – поцікавився я.
Він уклонився.
– З такими жінками завжди свято.
Я представив його Дороті. Він вклонився їй і сказав чергову фразу про друзів Ніка, а тоді зупинив офіціанта.
– Пітере, постав тут стіл для містера Чарлза.
– У тебе завжди так тісно? – спитав я.
– Мене це не обходить, – пояснив він. – Той, хто одного разу завітав сюди, починає вже вчащати. Хай у мене нема плювальниць з чорного мармуру, зате тут не отруюють. Може, ходімо до стойки, поки організують столик?
Ми пристали на пропозицію й замовили напої.
– Ти чув про Нунгейма? – спитав я.