– Гаразд, продовжимо, коли ми повернемось. Так чи так, можеш у нас заночувати. Влаштовуйся і замов у ресторані вечерю в помер. Краще буде, якщо не потикатимеш звідси носа.
Вона мовчки подивилась на мене жалісливими очима. Нора поплескала її по плечу.
– Не знаю, що він надумав, Дороті, та коли вважає, що ми мусимо йти на обід, значить, бачить у цьому сенс. Він не став би…
Дороті посміхнулась і скочила на ноги.
– Я вам вірю. І не буду більше дурненькою.
Я подзвонив черговому адміністратору і попросив принести нашу пошту. Том було два листи для Нори, один для мене, кілька запізнілих різдвяних поздоровлень (одне від Ларрі Кроулі – примірник "Кишенькової блакитної книжечки номер 1534" Гельдемена-Джуліуса, під назвою якої – "Як перевірити свою сечу в домашніх умовах" – було додруковане червоним "і веселого різдва!" та ім'я Ларрі в обрамленні тернового вінчика), численні телефонограми й одна телеграма з Філадельфії:
"Нью-Йорк, готель "Номенді", Ніку Чарлзу.
Прошу Вас зв'язатися з Гербертом Маколеєм і обговорити Вашу участь у розслідуванні вбивства Вулф крп Я дав йому необхідні інструкції крп З найкращими побажаннями
Клайд Міллер Уайнент".
Я поклав телеграму в конверт, написавши, що щойно її отримав, і передав посильним до поліцейського управління у відділ карного розшуку.
10
У таксі Нора спитала:
– Ти справді почуваєш себе добре?
– Цілком.
– Чи не буде ця поїздка важкою для тебе?
– Я нормально почуваюсь. Як тобі розповідь дівчиська?
Нора завагалась:
– А ти їй знову не віриш?
– Боронь боже – принаймні доки сам не пересвідчусь.
– Ти на цьому тямишся краще, – зазначила Нора, – але мені здалося, що дівчина спробувала розповісти правду.
– Такі спроби і породжують якнайхимерніші вигадки. Казати правду без звички дуже важко.
– Та ви бачите людей наскрізь, містере Чарлз! – уїла вона. – Я не помиляюсь? Якось ви обов'язково поділитесь своїм досвідом сищика.
– Купити пістолет за дванадцять доларів у барі? – пробуркотів я. – Звичайно, все може бути, але…
Кілька кварталів ми їхали мовчки. Потім Нора спитала:
– А що з нею насправді?
– Божевілля її батька – вона гадає, що їй передалось.
– Звідкіля ти знаєш?
– Ти запитала. Я відповів.
– Тобто це твоє припущення?
– Тобто це те, що з нею відбувається. Не знаю, чи дійсно Уайнент схибнутий і чи успадкувала його дочка хоча б частково хворобу, але вона вважає, що і перше, і друге має місце, тому й взяла за звичку крутити.
– Але ж це жахливо, Ніку! Хтось-то мусить… – почала було Нора, коли ми зупинилися біля готелю "Котленд".
Я урвав її, сказавши, що, можливо, помиляюсь і з Дороті все гаразд.
– Якщо ж ні, то зараз вона майструє сукню для Асти.
Ми передали наші візитки Йоргеисенам і після короткого чекання отримали запрошення піднятися до їхнього помешкання. Щойно ми вийшли з ліфта, як у коридорі нас перестріла з розкритими обіймами Мімі й заторохтіла:
– От вже ця негідна преса! Я була в розпачі, дізнавшись, що ти лежиш при смерті. Двічі тобі дзвонила, але мене не з'єднали і не повідомили про твоє самопочуття. – Вона схопила мене за руки. – Дуже рада, що то все брехня, хоча тепер вам доведеться пообідати з нами тим, що бог дав. Адже я й не чекала, що ви з… Та ти таки блідий! Тебе справді поранили!
– Дрібниці. Куля лише подряпала бік. Пусте.
– І попри все ти прийшов на обід? Дуже утішно, але й безглуздо воднораз. – Вона обернулася до Нори: – Ви певні, що вчинили правильно, дозволивши йому?..
– Ні, зовсім не певна, – заперечила Нора, – але він зажадав прийти.
– Чоловіки таки без клепки в голові, – зазначила Мімі, обіймаючи мене однією рукою. – То роблять з мухи слона, а то зовсім нехтують речами, які… Втім, чого ми стоїмо? Заходьте! Давай-но я тобі допоможу.
– Та все гаразд, – запевнив я, одначе вона довела мене до крісла і всадовила, обклавши півдесятком диванних подушок.
З'явився Йоргенсен, потис мені руку і пожартував, що радий мене бачити живішим, ніж про те повідомили газети.
– Даруйте, ще хвилина, і будуть готові коктейлі, – він знову вийшов.
– Не знаю, куди заподілась Дороті, – промовила Мімі. – Певно, десь дметься на мене. У вас нема дітей?
– Ні, – відказала Нора.
– То ви багато втрачаєте, хоч іноді це справжнє лихо. – Мімі зітхнула. – Я, здається, не надто вже й сувора з ними. Та коли змушена висварити Дороті, вона бачить у мені чудисько. – Її обличчя просвітлішало: – А ось і мій другий паросток. Ти не забув містера Чарлза, Гілберте? А це місіс Чарлз.
Гілберт Уайнент, на два роки молодший за сестру, був довготелесий білявий вісімнадцятирічний парубок з маленьким підборіддям і невиразним ротиком. Великі, ясні, блакитні очі з довгими віями робили його схожим на дівчину. Я подумав, що вік, мабуть, вже не такий скиглій, яким був у дитинстві.
Йоргенсен приніс коктейлі, і Мімі напосіла, щоб я розповів про збройний напад. Я переказав їй той випадок, змалювавши його ще безглуздішим, ніж насправді.
– Але чому він удерся до вас? – здивувалася Мімі.
– А біс його знає! Мені б кортіло про це дізнатися, так само, як і поліції.
– Я десь читав, – устряв у розмову Гілберт, – що коли злочинців звинувачують у нескоєних ними злочинах – хай найдрібніших, – вони дратуються як ніхто. Ви вважаєте це правдою, містере Чарлз?
– Схоже на те.
– За винятком тих випадків, – не вгавав Гілберт, – коли йдеться про щось надзвичайне, таке, що б його вони мріяли здійснити.
Я знову погодився. – Та облиш ти свою ввічливість, – порадила Мімі, – бо Гіл верзтиме дурниці. В нього голова набита книжками. Змішай нам ще по коктейлю, сонечко.
Гілберт пішов за шейкером. Нора з Йоргенсеном у протилежному кутку вибирали платівки для патефона.
– Я одержав сьогодні телеграму від Уайнента, – повідомив я.
Мімі неуважно роззирнулася по кімнаті, нахилилася до мене.
– Що він написав? – спитала майже пошепки.
– Хоче, щоб я розшукав убивцю. Телеграму послано сьогодні з Філадельфії.
– І ти збираєшся це робити? – Вона важко зітхнула.
– Телеграму я передав поліції, – стенув я плечима.
Гілберт приніс шейкер. Йоргенсен з Норою поставили "Маленьку фугу" Баха. Мімі вихилила одним духом коктейль і попросила Гілберта налити їй ще.