– Невже? – перепитав Гілд тим самим чужим голосом.
– Ага. А я десь його бачив раніше. Здається, він зі зграї Великого Коротуна Доулена. Якщо не помиляюсь, я зустрічав його біля…
– Геть звідси! – гарикнув Гілд, і Флінт вискочив за двері. – Мене нудить від цього нетями. Зграя Великого Коротуна Доулена. Боже мій! – Він безнадійно потрусив головою і звернувся до Гілберта: – То що, синку?
– Розумію, мені не варто було цього робити, – відказав Гілберт.
– Це чесно, – доброзичливо погодився Гілд. Його обличчя набуло звичного виразу. – Ніхто не застрахований від помилок. Бери стільця, й помізкуємо, як витягти тебе з цієї халепи. Прикласти щось до ока?
– Ні, спасибі, все гаразд. – Гілберт трохи підсунув стільця до Гілда і сів.
– А що, цей ледацюга просто вгамселив тебе від нема чого робити?
– Ні, ні, – це я винен. Я… опирався.
– Мгу, – кивнув Гілд, – хто ж бо хоче потрапити під арешт? То що трапилось?
Гілберт зиркнув на мене неушкодженим оком.
– Твоя доля зараз повністю в руках лейтенанта Гілда, – пояснив я йому. – Полегшивши йому завдання, полегшиш своє становище.
Гілд переконано кивнув.
– Саме так. – Він зручніше вмостився в кріслі й по-дружньому спитав: – Де ти взяв ключа?
– Мій батько надіслав його разом з листом. – Хлопець витяг з кишені білий конверт і простягнув його Гілду.
Я став за спиною Гілда і зазирнув через плече. Надрукована на машинці адреса: "Готель "Котленд", містеру Гілберту Уайненту", поштової марки нема.
– Коли ти його одержав? – спитав я.
– Він лежав на столику, коли я повернувся вчора близько десятої вечора. Я не питав у службовця, чи давно його принесли, але, певно, після того, як ми з вами вийшли, інакше мені б його вручили.
В конверті були два аркуші паперу з уже знайомим невправним машинописом. Ми з Гілдом стали читати.
"Дорогий Гілберте!
Протягом довгих років я не озивався, виконуючи побажання твоєї матері, і якщо зараз порушую мовчання і звертаюся до тебе по допомогу, діючи всупереч материнській волі, то лише з великої нужди. Окрім того, ти вже дорослий і, гадаю, можеш сам вирішувати, чи нам залишатися чужими, чи Поводитись, як належить кревникам. Я опинився в скрутному становищі через приписуване мені вбивство Джулії Вулф, про яке ти, напевне, знаєш, і, сподіваюсь, ще хоч трохи любиш мене і віриш у мою непричетність, що відповідає істині. Я звертаюся до тебе з проханням довести мою цілковиту невинність поліції й усім решті, розраховуючи як не на твою любов до мене, то на природне. бажання зробити все можливе, аби зберегти незаплямованим власне ім'я, ім'я твоєї сестри і твого батька. Звертаються до тебе ще й тому, що хоча й маю здібного адвоката, який вірить у мою невинність і розіб'ється в порох, аби довести це, хоча й сподіваюсь, що він умовить містера Ніка Чарлза допомогти мені, а проте не можу попросити жодного з них здійснити відверто незаконний вчинок і не маю нікого іншого, окрім тебе, кому б міг довіритись. Моє прохання таке: піди завтра на П'ятдесят четверту Східну стріт, 411, відкрий квартиру Джулії Вулф ключем, що я його тобі надсилаю, і там між сторінками книжки "Правила поведінки" знайдеш аркушик із свідченнями, які прочитай і негайно знищи. Переконайся, що від аркушика лишилася лише грудка попелу, бо коли прочитаєш написане, зрозумієш, чому так треба було зробити, як і те, чому я звернувся саме до тебе. Якщо виникнуть якісь зміни в наміченому плані, я зателефоную тобі сьогодні пізно ввечері. В іншому випадку я подзвоню завтра ввечері, щоб дізнатися, як ти виконав мої інструкції, й домовитись про зустріч. Певен, що ти усвідомлюєш усю міру відповідальності, яку я на тебе покладаю, і не обманеш моєї довіри.
З любов'ю,
твій батько".
Ручкою під словами "твій батько" був поставлений розгонистий підпис Уайнента.
Гілд чекав, що скажу я, а я – що він. Зрештою він запитав у Гілберта:
– То він подзвонив?
– Ні сер.
– Звідкіля ти знаєш? – поцікавився я. – Хіба ти не попросив телефоністку відключити ваш телефон?
– Я… так, справді. Боявся, що ви впізнаєте; його, якщо він дзвонитиме при вас, але він міг лишити записку телефоністці, проте нічого не було.
– То ти з ним не бачився?
– Ні.
– І він не сказав тобі, хто вбив Джулію Вулф?
– Ні.
– Значить, ти збрехав Дороті?
Він похнюпив голову і кивнув.
– Я… теє… певно, просто з ревнощів. – Звівши на мене очі, він почервонів. – Розумієте, Дорі завжди мене шанувала, гадаючи, що я знаю геть про все на світі більше за будь-кого, зверталася до мене, коли хотіла про щось дізнатися, й робила те, що я їй радив, а коли зустріла вас, відразу змінилась. Стала шукати допомоги у вас і шанувати більше… Звичайно, так і мало статися – дурна була б Дорі, якби повелась інакше, бо про яке порівняння може йтися, одначе я… напевно, приревнував і образився… ні, не те, щоб образився, адже також відчував до вас Пошану… але схотів знову якось її вразити… півнем покозиритись, як би ви сказали… і коли одержав цього листа, то вирішив удати, ніби бачився з батьком, який розповів мені, хто вбивця, щоб вона подумала, наче мені відомо навіть більше за вас. – Він замовк, відсапуючись, і витерся носовичком.
Я знову почекав, коли першим озветься Гілд.
– Думаю, нічого страшного в цьому нема, синку, якщо ти певен, що не чиниш гірше, приховуючи від нас ще дещо.
Хлопець затрусив головою.
– Ні, сер, я більше нічого не приховую.
– То тобі невідомо про ножик і ланцюжок, які твоя мати нам передала?
– Ні, сер, я не знав про них, доки вона їх вам передала.
– Як вона себе почуває? – поцікавився я.
– Все гаразд, здається, хоч вона і сказала, що пролежить цілий день у ліжку.
Гілд примружив очі.
– А що з нею сталося?
– Істерія, – пояснив я йому. – Вона посварилася з дочкою вчора і втратила контроль над собою.
– Чому вони посварились?
– А біс його знає – Жіночі чвари.
– Гм, – гмукнув Гілд і поскріб підборіддя.
– Флінт каже правду, що ти не встиг узяти папірець? – спитав я хлопця.
– Так. Я навіть не встиг зачинити двері, як він на мене накинувся.
– О, я працюю з великими сищиками! – прогарчав Гілд. – Чи не заверещав він при цьому: "Не можна!", коли вистрибнув? А-а, дурниці! Гаразд, синку, в тебе є дві можливості – на вибір. Або я тебе затримаю на якийсь час, або ж відпущу, взявши обіцянку, що ти даси мені знати, коли озветься твій батько, і розповіси, що він тобі сказав і де ви, можливо, домовились пре зустріч.