— Пора, — почув я глухі його слова. — Ти бачив досить Тепер я піду.
Я застогнав, простягнув до нього руку.
— Зажди. Не кидай мене. Я загину без тебе…
— Ти не загинеш. Іди в життя… Борися і перемагай, здобувай право на прийдешнє…
Він поволі одступав. Я з останніх сил рвонувся за ним. Вихор налетів на мене з-за кущів лози, осліпив хмарою піску. Коли ж я зовсім розкрив очі, то побачив, що я один на березі, і крім мене ніде й нікого не було.
НОВІ НАДІЇ
Микола замовк. Мовчали й партизани. Навіть офіцер не морщився іронічно, задумався про щось.
З отвору проникало світанкове проміння. Каркали ворони над лісом. Почулися радісні крики. Марія отямилася перша, вискочила надвір, потім гукнула в двері:
— Сергійко повернувся. І з ним ще хтось.
Микола вийшов. За ним висипали партизани. Між березами, мов вирізьблена, постать Сергія — в теплому бушлаті, з німецьким автоматом на грудях. Його прозорі очі сяяли радістю. Поруч з ним крокував присадкуватий чорнявий чоловік, сторожко оглядаючи не-знайомих партизанів.
Микола обняв Сергія, схвильовано запитав:
— Ну як?
— Знайшов. З самим "Агрономом" говорив. Ось їхній представник. Розвідник Сашко.
Микола потиснув руку Сашкові:
— Тоді не варто довго чекати. Веди нас до своїх.
— Ні, — похитав головою Сашко. — Ситуація змінилася. Ми перебазовуємось на інше місце. Карателі заворушилися. Як тільки влаштуємося, пришлемо зв’язківця. А поки що я заберу вашого полоненого. Одправимо його на Велику землю. Може, знадобиться. Незаба-ром має прибути літак. Ви ж перебирайтеся в інше місце, безпечніше.
Микола писав листа "Агрономові", передавав деякі захоплені документи. З землянки вивели офіцера. Він мружив очі на сонце, горнувся в брудну шинелю, дрижав. Спідлоба ди-вився на партизанів.
— Що ви хочете робити зі мною? — запитав Горенка.
— Відправимо в тил, — відповів той.
Офіцер отетеріло поглянув на бородатого командира, на бійців. Ті зловтішно посміхалися.
— Який тил?
— Радянський, — твердо відповів Микола. — Той, якого вам не досягнути ніякою си-лою. Прийдете туди не завойовником, а полоненим. А тепер — ідіть. Зв’яжіть йому руки, хлопці. На всякий випадок.
Офіцер, блідий від непевності й хвилювання, рушив лісовою стежиною. Сашко за ним. Ось вони вже ховаються за стовбурами дерев. І раптом Микола не витерпів, гукнув:
— Хвилиночку, Сашко, зачекайте…
Партизан з офіцером зупинилися. Микола, розбризкуючи калюжі, наблизився до них, зустрівся поглядом з офіцером. Важко дихаючи, сказав:
— Гер офіцер, ви вже кілька тижнів живете з нами. Ви говорили зі мною, і… Придивіться гарненько. Може, хоч тепер впізнаєте?
Офіцер здивовано глянув на бородате худе обличчя, на глибокі пронизливі очі коман-дира, пересмикнув плечима.
— Не розумію вас…
— Згадайте Зеленьки. Осінь сорок першого. Маґістр астрономії фон Шварц, ваш на-чальник… Солдат-кобзар…
Офіцер здригнувся. Ще раз поглянув у очі партизана. Зіщулився, ніби побачив щось потойбічне, жахливе, неймовірне. Пробурмотів:
— Не може бути! Ви ж… розстріляні.
Сашко здивовано підняв брови:
— Ви знаєте його, товаришу "Артист"?
— Ще й як, — насмішкувато відповів Микола. — Ну, як, упізнали? — до офіцера.
— Не вірю, — прошепотів німець. — Ви мертвий.
— Ні, не мертвий! — Голос Горенка задзвенів крицею, — Як і моя країна, я живий і житиму. І прийдешній світ, про який ви чули, побудую. Як не я, то наші діти, котрих жодна злоба, жодна лють не знищать. Чуєте?
— Чому ж ви мене не розстріляли? — прозвучало ледве чутне запитання. — Я не розумію вас. Ви ніби з іншої планети.
— Чому я не вбив вас? — перепитав Микола, дивно всміхаючись. — Ех ви, творці "но-вого порядку"! Ви так нічого й не збагнули, бо дивитесь на нас очима старого світу, лютого й звірячого. І в цьому ваша смерть. Запам’ятайте, що наш народ — месник, а не кат. Ми сол-дати, а не м’ясники. І насамперед — творці. В цьому наша перемога!
І Микола, різко повернувшись, важко пішов до землянок.
БАГАТТЯ
Пилип Рябченко вломився до землянки Сміяна з двома поліцаями, уздрів, як від столу в куток метнулася молода жіноча постать. Василь глянув на коменданта, відчув щось недобре в його злобному погляді, в настороженості поліцаїв.
— Що, перевертню, злякався? — засичав Рябченко. — Ми тебе вислідили. У ліс ходиш, циганську суку приютив, хоч знаєш, що цигани підлягають знищенню, людей попереджував про облави. І нашим, і вашим? Ні, голубчику, не вийде! Хана тобі! З Рябченком не вийде но-мера. Фокус-покус не вдався. Збирайся на побачення до фон Шварца. Там тобі ребра по-рахують!
— Вийди геть! — тихо сказав дід Василь. — Не провокуй, телепню! Який ідіот напра-вив тебе сюди? Я сам тебе арештую!
— Ти мене? Ах ти, пес шолудивий!
Пилип люто розмахнувся, вдарив старого прикладом. Дід похитнувся, сперся об стіну. Біля вуст показалася ціпочка крові. Він, сплюнувши криваву слину, мовчав, палючим погля-дом свердлив "коменданта". Поліцаї стояли обабіч, ховали блудливі очі. Циганка, загорнув-шись у рядно, тремтіла, витирала сльози на очах. А Пилип хрипів ненависно:
— Овечкою прикидався? А сам Совєтам служив? Паразит старий!
— Бий, нелюде! — тихо промовив дід Василь. — Бий. Тільки страшну долю собі готуєш ти. Не хотів би я народитись тобою.
Пилип брудно вилаявся, зареготав.
— Мораль читаєш? Я тобі прочитаю! Думаєш, діждешся большевиків? Кулі в лоба діждешся! Ану, збирайся! І сука оця з тобою.
У двері застукали. Поліцаї насторожилися. Пилип хутко відчинив двері. В сінях стояла Оленка. Вона ще не бачила діда Василя, усміхнулася "коменданту".
— Можна бачити старосту?
Пилип оскальнувся.
— Можна, можна, дівко, проходь.
Він схопив її за руку, смикнув до хати. Вона вирвалась, різко крикнула:
— Що це за хамство?
І осіклась, уздрівши закривавленого діда Василя. Кинулась до нього.
— За що ви його, катюги?
Поліцаї заступили дорогу. Пилип приглянувся до неї, вилицювате лице його розплив-лося від задоволення.
— Ге! Що я бачу? Це ж невісточка його. Звідки, яким вітром? Драстуй, голубонько. Те-плесенька кумпанія. Буде для гестапо робота.
— Дочко, дочко, — застогнав дід Василь. — Навіщо прийшла? Я згубив тебе.
Оленчині очі потемніли. Рука її шаснула в кишеню. Не встигли поліцаї схопитись за зброю, як хряснули постріли. Пилип, захарчавши, мішком упав на долівку, поліцаїв кулі на-гнали в сінях.