Фон Шварц скептично посміхається. Надто багато ідей для серйозного висновку. Все це лише гра розуму, забавки для дітей.
Найґрунтовнішим був виступ радянського делегата, відомого космолога академіка Куу-на. Він говорив з граничною певністю, як про щось давно відоме, визначене, пережите. Звідки в них ота певність? У їхніх космічних кумирів Ціолковського, Кондратюка, у їхніх дітей, котрі ще до війни спокійно міркували про ці проблеми, у їхніх вчених?
— Зоряний Космос — поле душі, засіяне зернами можливостей, — говорив Куун. — Слід відкинути механістичні моделі, до яких тяжіє традиційна думка. Слід подолати й ідеалістичні спекуляції на парадоксальності фактів, добутих бурхливим розвитком світової науки. Доки зоряний Космос лише образ, ідея, він є потенціально все, що завгодно, — від казки до наукових моделей.
А коли по річищу цих образів спрямовується воля людини, посилена технопотенціалом, обриси ідей наповнюються плоттю, стають реальністю. Людина будує космос., Він стає на-шим, гуманізованим космосом. Чому планети, які ми спостерігаємо, мертві? Може, тому, що ще не введені в алґоритм життя? Може, тим "мертвим" світам потрібна "порція нашої донорської крові" — духотворчої праці? Ми в першу чергу бачимо лише те, що загальновідомо: скелі, вулкани, атмосфери, розжарені гази, тобто праматеріал еволюції. Жит-тя постане перед нами лише тоді, коли утвердимо його пізнаючим розумом, коли розірвемо плівку своєї унікальності, егоїстичної самозакоханості, зарозумілості. Коли збагнемо, що воно всеосяжне.
Чому у всі віки люди прагнули до якихось "вищих" контактів? Спочатку це були душі предків, прабатьків, пращурів. Потім — титани, боги, деви, деміурги світу. Потім незримі диктатори, судді з трансцендентності. Нарешті, в епоху наукової революції, пришельці, могутні розуми з інших світів. Звідки така жадоба контакту з чимось чужим, іншосвітним, небувалим? Тим більше, коли врахувати, що навіть між представниками власного людського роду ще відсутнє взаєморозуміння й добросусідські контакти.
Історія мислі підтверджує нам, що людина прагне до оптимальної самореалізації. Де б ми не опинилися, кого б не зустріли у всеосяжності, в глибинах іншомірностей, ми побачимо лише СЕБЕ. "Чужаки" повинні стати ЛЮДЬМИ в повному розумінні цього слова, а ми — ними, бо інакше жодного контакту не буде.
Життя — не випадкова флуктуація універсуму, як це хоче утвердити песимістичний ро-зум західних (та й деяких вітчизняних) учених. Життя — закономірний розвій космічного древа життя, і ми в ньому — зав’язь плоду. Ще не плід, але вже можливість плоду. Яка вра-жаюча відповідальність! І який привілей!
Те, що біосфера роз’єднана й антагоністична, лише свідчення хвороби. Одужати, вер-нути їй здоров’я, гармонію, силу, єдність — це покликання людини мислячої. Але для цього вона повинна сама зцілитися. Тисячоліттями кликали до цього святі, подвижники, альтруїсти, мудреці. Але їхні заклики були містифіковані псевдознанням і забобонами реліґій. Проповідь даремно потрясала психосферу, вона лише допомагала силам роз’єднання, бо використовувалася ними для прикриття. Благими побажаннями устелялася дорога до пек-ла. Лише соціалістична революція прорвала мур історичної інерції. Може, хтось скаже, що ця трибуна не для апології комуністичних ідей. Даремно заплющувати очі на історичні реалії, щановні колеґи. Роз’єднана планета, планета, над якою занесено кулак з ядерною бомбою, не зможе ввійти в контакт з єдиним життям всесвіту. Наша країна давно пропонує загальний всепланетний мир: це було першим словом революції! Отже, й грядущий контакт — це привілей комуністичного соціуму. Ми певні цього! Зоряні війни — марення історичних монстрів, час яких давно минув, вони ще можуть отруювати психосферу, але даремно мріють про реванш. Усі сили поступу зобов’язані об’єднатися не лише для збереження життя, а й для його величного розвою в прийдешньому. Тоді, лише тоді брама всесвіту розкриється для справдешнього контакту.
Естафету Кууна підхопив український космолінґвіст Діденко — запальний учений з кучмою сивіючого волосся і магнетичними чорними очима. Він впевнено стверджував сумнівну й наївну для західного філософського мислення ідею про необхідність застосувати до вирішення проблеми контакту не лише науковий, технічний чи філософський критерій, а може, насамперед, людський, етичний, моральний.
— Що ми несемо їм — Х-істотам? — запитував Діденко, — і чого очікуємо від них? Грядущий контакт — не теоретична забава, не філософська спекуляція. Якщо говорити серйозно, то від першого контакту залежить і подальша доля Землі і тих, умовно кажучи, Х-істот, цілого космічного регіону, отже — ґалактики, а може, — я не побоюся це сказати — й цілого всесвіту! Бо що ми посіємо в метаґалактичну ниву, те й буде рости.
Запитаємо себе відверто: хіба всякий екіпаж сучасних астронавтів здатен достойно представити Гею? Хіба будь-яка соціальна система має право ввійти в тканину грядущого?
Космос — великий сепаратор, на путі до нього здійснюватиметься великий відбір. Те, що несе в собі бацили ненависті, розбрату й війни, — буде відсіяно. Біосфера і психосфера Землі лише тоді достойна буде мати контакт з інформсферами інших світів, коли вона повністю стане братерською, комуністичною. Хіба цій тезі потрібен доказ? Хіба XX сторіччя не переконало людей, що двонога істота — ще не означає мудра істота, а ті, хто розмовляє одною мовою, — не обов’язково мають контакт.
Расизм або імперіалізм — маски страшніші від будь-якої екзотичної форми чужого ро-зуму. Доки ми не зуміємо пробитися крізь ці маски на лицях людей Землі, чого нам чекати в далеких світах?
Але в нас є віра й певність у грядущий прекрасний синтез розумів безмежності. Та віра утверджується (прошу не усміхатися моїм наївним словам) вражаючою романтикою юного комуністичного покоління, котре загорілося ідеями космічної ери і міцно бере смолоскип естафети У свої руки…
Фон Шварц скептично похитує головою. Що ж, треба віддати належне Куунові та його соратникам, вони вміють використати ситуацію. Симпатії на їхньому боці. Хай же втішаються байками та казочками. Їхня вндючість стане їхньою сліпотою. Скільки разів уже падали світи у безодню? Скільки вибухає наднових зірок у ґалактичному полі? Вибухів дос-татньо для найхимернішої мрії!