— Не лише я. Багато мислителів думали про це, мріяли. Наприклад, Ціолковський, Ку-превич, Вернадський, Чижевський.
— Не нагромаджуй імен, — засміявся Н. — Не лякай мене авторитетами. Всі ті вчені, окрім того, що були прекрасними фахівцями в тій чи іншій галузі, мали ще й здатність до безконтрольного фантазування, таку собі рожеву мрійливість. Хто з нас не розчулюється, читаючи казку або дивлячись талановитий мультфільм? Усі ми — діти. Але, Євгене, протри очі розуму. Порівняй себе… і всесвіт. Безмірність — не жарти. Ми ніщо в океані безмірності. Ефемери. Наш вік, сімдесят чи навіть сто років, мить. Були — нема. Згадай минулі імперії, царства, цивілізації. Де вони? Де їхні картини, храми, будівлі, походи, знання, реліґії, де їхня пиха і велич? Розвіяне вітрами історії, засипане землею, забуте. Так буде й з нами. Не треба ілюзій.
— Для чого ж ти живеш? — запитав я, холонучи від дивного почуття жалю до нього.
— Як то для чого? — здивувався Н. — Мене хіба питали — народити чи ні? Оскільки ж я все-таки з’явився по невблаганному закону необхідності, то тепер повинен жити і діяти, пливти в інформаційному потоці. І оскільки мій струмінь перебуває в певному поєднанні явищ, істот, які називаються суспільством, тобто складають якийсь соціальний орґанізм, я повинен виконувати веління цього орґанізму. Мені приємно жити.
— Для чого?
— Просто так. Приємно вудити рибу. Приємно складати прилади, розгадувати загадки природи. Приємно цілувати дівчат, кататись на лижах, дивитися на зорі в небі, купатися в Дніпрі чи в морі, приємно відчувати силу, міць, енерґію, приємно бути.
Що ж, в його словах є маленька правда. Але ж це проживання, а не життя. І всі його "наукові" ідеї лише переспів прадавнього механіцизму, котрий проповідували ще Епікур, Лукрецій та їхні послідовники. Науці вже давно подаровано діалектику, цей крилатий погляд на антагоністичні складнощі світу. Чому ж такі здібні мислячі вчені ніяк не можуть подолати реліктової очевидності, ринутися у вільний політ мислі, щоб синтезувати інформаційну гору, сотворити з неї тонку, чутливу споруду нового розуміння, безстрашного, революційного? Адже саме життя, виникнувши, було незміряно сміливішим, ніж теперішній його "вінець" — людина. Життя легко долало бар’єри табу і заборон, мужньо самозаперечувалось, щоб сягну-ти небувалого вияву, а ми тепер дрижимо, самозберігаємося, боїмося пірнути в глибини власної тайни. Невже не розуміє він, що життя щось ЗОВСІМ ІНШЕ?
— Усе те, що тобі подобається, скоро й закінчується, — сказав я.
— Ну то й що? — легковажно перепитав він. — Інші продовжать моє відчуття.
— Але ж мільярди людей не т а к відчувають. Є й голодні, ненавчені, нещасні, покриті брудом…
Н. розсердився.
— Для цього ми й творимо революцію. Спочатку в суспільстві, а потім у науці, в техніці, в біології, в сільському господарстві. Щоб дати радість життя всім. Щоб не було ні холоду, ні голоду.
— Цього мало, — сумно заперечив я. — Це лише зовнішнє. Коли людина добуває собі харчі й притулок, вона починає мислить вищими катеґоріями. Про це говорили й утопісти, і класики наукового комунізму.
— От коли нагодуємо всю Землю, — засміявся Н., — тоді й почнемо думати "вищими катеґоріями".
— Ситість не відкриває двері мудрості, — зітхнув я. — Треба вже тепер заохочувати дітей до тайни. Щоб тайна стала для них такою ж потребою, як хліб, повітря, більше, ніж повітря.
— Ти невиправний мрійник, — поплескав мене по плечу Н. — У мене є для тебе цікава пропозиція. Чому б тобі не піти до нас працювати? Га?
— Топити груби? Чи розважати вас грою на бандурі?
— Та ні. Музично-фантастичним каталізатором. Щоб руйнувати, перемішувати нашу проґраму. А то ми, справді, не можемо інколи вискочити з колії, проробленої попередника-ми. Треба ж частіше вискакувати з цієї колії, шукати нових.
— Щоб знову вскочити в іншу колію? — пожартував я. — Що ж, твоя пропозиція за-манлива. Подумаю. Тільки тоді в інституті фізики треба створювати ще один відділ.
— Відділ безвідповідальних експериментів, — підхопив Н.
Так, жартуючи, ми й розійшлися.
Сиджу самотній у своїй "келії". Всі вже сплять. Тільки Клава ще порається на кухні. Я чую, як вона шарудить за стіною. По-моєму, найчуліша людина в нашій сім’ї. Я помічаю, що вона завжди стає на бік скривдженого. Мама на неї кричить, а вона не звертає на те уваги. Принципова і щира.
У вікні блимають зірки. Небо глибоке, таємниче. Між дахами будинків воно особливо кличне, захоплююче. В ці хвилини відчуваєш убогість таких поглядів, як у Романа або навіть у Н.
Ні, ні, не лише очевидністю пізнається світобудова, наше материнське лоно. Воно гли-бинне, багатовимірне, всеосяжне. Космос — мов безмежний діамант з безліччю граней. Міниться, переливається, манить, обіцяє. Але здобуде його таємниці лише той, хто сміливо заглядає очима розуму у прірву незвичайного, небувалого, хто визнає поза всякою мірністю велику надмірність. І не лише пізнає, а й прийме її в серце, в чуття.
Я заплющую очі. Намагаюся охопити свідомістю безмежний простір.
…Поміж зірок, ґалактик, поміж грандіозних меґасистем безкінечності пливе наша Зем-ля. Наша домівка-планета. Мініатюрний кораблик, що обдувається сонячним вітром та ґалактичними ураганами, пробирається між рифами астероїдів та комет, долає міжзоряні ту-мани і гравітаційні прірви.
Куди пливе цей кораблик? Хто відрядив його в плавання, де його чекають? Звідки взя-лися на ньому бунтівливі моряки — люди? Яка закономірність зачала їх серед вулканічних громів, грозових розрядів, у киплячих океанах планети? Хто скаже про це?
Поки що відсутня відповідь. Тисячі припущень, гіпотез, переконань. Але навіть все-сильна математика розводить руками перед загадкою виникнення життя: ймовірність випадкової появи, виникнення біосфери на планеті не ли ще мізерна, вона відсутня. Панспермія, ідея занесення життя з інших світів не розв’язує загадки, а лише відсуває відповідь у далечінь часу й простору. Те ж саме з ідеями "творення" життя деміургами інших сфер, ким би вони не виявилися, могутніми людьми, девами, богами чи навіть Абсо-лютом. Усі ці тисячолітні духовні спекуляції лише свідоцтво безсилля незрілого розуму лю-дини, котрий жахається безмірності завдання і затуляє пробоїни запитань фіговими листками наївних відповідей.