— Ти далеко зайшов, Променю, — зітхнула Марія. — Твій світогляд цікавий, але він для мене, наприклад, лише абстракція. Піднесена, але абстракція. Що дасть такий світогляд Землі? Чим допоможе людям? Як ти зв’яжеш воєдино об’єднане буття і багатостраждальну нашу планету?
Стан всерозуміння і наші пошуки істини? Адже чужої формули не нав’яжеш? Ти сам кажеш, що треба дорости до певного розкриття, сформувати пуповину контакту з новими ідеями, відчуттями, сферами буття.
— Я чекав цього запитання, — зрадів Промінь. — Сідай сюди, Маріє. Бачиш оцю квіточку?
— Бачу. То й що?
— Тобі подобається вона?
— Вона прекрасна.
— О, чуєш? Прекрасна. Ти промовила слово: краса. Що воно означає?
— Що означає? — розгубилася Марія. — Як тобі сказати… Ну, гарний, позитивний, приємний…
— Не повна відповідь, — зауважив Промінь, торкаючись пальцем пелюсток. — У са-мому слові закладено зміст: краса… красний… червоний… гарячий… активний… енерґійний, такий, що найактивніше виявляє свою суть у завершенні.
— Найактивніше виявляє свою суть і негативне, огидне, — заперечила Марія.
— Так, — підхопив Промінь. — Але огидне, негативне падає, розкладається. Воно не дає парості чи зерна для всебуття, воно засуджене на загибель, воно не еволюційне, бо не вирощує пуповини для єднання з життям, а руйнує всі інші пуповини, виснажує їх, паразитує на них. А прекрасне — це те, що на своєму рівні, навіть найменшому, повністю виявляє свою життєтворчу суть, розкриває всі еволюційні можливості спів’єдності, гармонії, співпраці, віддавання. Рослини, квіти — найкращий приклад ідеального співжиття з природою; сонце, дощі, земля, зерно, руки садівника-творця дають чудовий синтез, який ми й оцінюємо словом — краса.
— Зажди, — перебила Марія, — ти забув про моє запитання.
— Чому забув? Ти хотіла знати, як Земля чи планети, подібні до неї, можуть поєднатися із всебуттям, з цілістю? Ти не можеш злити в своїй уяві таку багатоликість форм воєдино?
— Не можу, Променю.
— Справа не в заміні форм, не в знищенні одних і плеканні інших, а в зведенні всіх проявів буття до єдності через красу, через гармонію. Там, де є співпраця, взаєморозуміння, взаємочутливість, солідарність, там панує радість і краса. Там — лад. Як уособлення пісенності, мелодійності. Навіть ваше слово влада — означає силу, котра ладує, гармонізує суспільні явища. Справжня влада — це композитор суспільної пісні буття. Ваша країна по-чала творити таку пісню, таку симфонію, котра має об’єднати всі буттєві прояви і вийти у великий космос. Та чи всі у світі розуміють вас, підтримують? Скільки ще в ньому крові, стогону, страждання, дисгармонії, потворності. Руїни прекрасного — майже щоденна реальність вашого світу. Лише окремі оази, окремі джерела краси. І океан дисгармонії. Ноо-сфера клекоче ненавистю, ваше братерство під загрозою війни.
— Це так, Променю. Я згодна з тобою. Велетенська частка творчих сил відтягується для створення засобів агресії і захисту від неї. Це страшна необхідність нашої реальності. Тому я й дивуюся твоєму оптимізму: в чому ти бачиш запоруку гармонізації світу? Де ті си-ли, котрі об’єднають" світ краси, наш світ, кращі вияви світової творчості і гримлячий зло-бою світ антагоністів?
— А навіщо поєднувати чужорідне? — здивувався Промінь. — Ви ж давно вибрали шлях революційного самооновлення. Ви, мов казкова птиця, що самонароджується в огні. Те, що вічне, воскресає ще сильнішим, життєдайнішим, а тлінне, сміттєве, вчорашнє, по-творне спопеляється. Тяжкий цей бій, але це єдиний шлях до об’єднаного буття. Ви ведете поєдинок космічний, його результат матиме вплив на безмежність. Ви пробиваєтесь із яйця темряви, забобонів, ворожнечі, стиснутості, самозакоханості у світ розкованості й всеможливості. А пробившись, ви відчуєте присутність, наявність космічного братерства, котре теж воліє допомогти вам, але не втручається у тонкий процес вашого самоформування.
— Ти сказав, — яйце темряви, стиснутості, — задумливо озвалася Марія. — Це дуже образно. Десь я читала про це. З яйця зароджується світ… Навіть сучасна космогонія виво-дить все проявлене буття від своєрідного яйця-зерна, котре колись розпалося і донині розширюється.
— То — механістичні уявлення, — заперечив хлопець. — Я маю на увазі якісний ас-пект. Коли вам удасться згармонізувати світ і вийти на вищу орбіту світосприймання, це бу-де подібно до вибухового народження. І ось цей світ, у якому ми зараз перебуваємо, розкриє дивні глибини краси й можливостей. І не лише у зоряну глибінь відкриються шляхи. Ще всеосяжніші світи відкриються у надрах вашого духу, в безодні кожної частки матерії. Лю-дина дасть розум і серце безмежності. Це й буде перехід до об’єднаного буття, до всебуття. Ви вже на цьому шляху, хоч і довга й важка ваша дорога. Ой, яка довга! Правда, можуть бу-ти й могутні стрибки, котрі долають одразу віки, епохи. Та чи знайдете ви таку потужність, таку певність у собі?
— Досить, Променю… Досить, — попросила Марія.
Вона охопила долонями своє обличчя, завмерла. Промінь мовчав. Тихо плюскалась во-да в берег озера, шуміли смереки. Десь у дворищі гомоніли хворі. Вона підвела обличчя, ніжно й сумно глянула на хлопця.
— Я майже вірю тобі, — сказала вона. — Але моя свідомість не сприймає всього. Я са-ма собі здаватимуся божевільною, якщо прийму на віру такий світогляд.
— Пусті поняття, — втомлено озвався Промінь. — Косність думки, традиції. Тобі хо-четься підтвердження, тобі хочеться чуда.
— Так, — згодилася вона. — Не чуда, а надземного явища. Яке б переконало мене.
— Смішні люди, — підсумував Промінь. — Чудо довкола вас. Оця квітка чудо. Навіть я з моїм знанням не можу пояснити це чудо, тайну квітки. Сонце над нами чудо. Ваші пояс-нення — лише школярські схеми, щоб зняти комплекс неуцтва. Тайна сонця — його життєдайність. Хіба ви задумувалися над цим? Адже воно породило вас, воно джерело навіть вашої свідомості, то хіба ж його тайна в схемі ядерних реакцій? І ви самі вражаюче чудо. Ваш шлях від мінералу, від амеби до мислячої істоти — чудо з чудес. І в той же час нема чуда. Бо все закономірно. Просто є звичні явища і поки що незвичні… Тобі треба щось таке, щоб вразило тебе?