Одним із головних парадоксів роботи КВІП полягає в тому, що дуже небагато жінок розповідали про насилля вчинене над ними, а не про злочини, свідками яких вони були. Тож для того, щоб заохотити жінок до розповідей про себе, була створена спеціальна Ґендерна комісія, проте результати її роботи неоднозначні. Антьє Кроґ, поетка і авторка видатного твору "Країна в моїй голові" (Antjie Krog. Country of my Skull) ставить діагноз цій проблемі в розділі, що має назву "Правда, це жінка" (Truth is the Woman). Проблема рухається по колу: ґвалтівник не підпадає під умови амністії, тому що цей вид злочину не розглядався як політичний. Тож ґвалтівники не могли зізнаватися безкарно. Але в кожній новій болісній розповіді політичні злочини проти жінок-активісток майже незмінно супроводжуються ґвалтуванням або іншою жорстокістю сексуального характеру. І жертви таких злочинів не бажали їх обговорювати. Отже для потерпілих жінок не були створені особливі умови для подолання людиною, що страждає, сором'язливості. Чи швидше вони були створені, але коли жінки прийняли їх, вони не мали в своєму розпорядженні таких владних повноважень, можливостей для полегшення або відшкодування, як чоловіки. Джиліан Слово вибралась з цього глухого кута, написавши "Червоний пил", де відмовилась від емоцій, плачу, сповіді та автобіографічності; її alter ego це адвокат з прав людини з конторою на Мангетені — розумна, кмітлива, одинока, бездітна жінка.
Щотижня приходять повідомлення про нові вибачення, деякі намагаються виправити зовсім дрібні помилки, в інших йдеться про катастрофи. Вибачення тепер також більше впадають в око ніж будь-коли за їхньої відсутності. Вибачення стало дуже могутнім інструментом офіційного визнання, і затримка або відмова вибачитися додає особливої гостроти такому невизнанню. Вибачення стало необхідною підґрунтям в якому можуть вкоренитися нові цінності, щоб вирости в соціальні права та права людини для груп, котрі вважають себе скривдженими. Але це також може бути спробою бути доброчесним і навіть може стати приводом, щоб більше нічого не робити щодо несправедливості про яку йдеться. У звуженому розумінні воно може означати "виправдання". До того ж лицеміри можуть використати вибачення з корисливою метою. Воно може також допомогти деяким політичним лідерам, котрі примірюються до священицького статусу, наполягати на приналежності до якоїсь духовної законної влади.
Сьогодні акти вибачення підтверджують історії, що їх розповіли скривджені жертви, і сприяють перегляду національної історії та вироблення групових ідентичностей. Але тоді, як письменники змагаються із заплутаним змістом, ці "погоджені сюжети" часто посилюють недоброзичливість і невдоволення. Коли така скривджена громада прагне і отримує вибачення, через визнання почуття власної гідності цих пригноблених, воно, подібно ubuntu, може поширити прощення. Проте і це не дає можливість відшкодувати неприємності, поліпшити ситуацію. Це швидше спрямована у минуле відплата, аніж майбутня діяльність. В найгіршому випадку, це може призвести до порушення рівноваги у стосунках сторін: граф виходить сухим з води, графиня залишається скривдженою. За виняткових умов в Південній Африці КВІП запропонувала винятковий лікувальний засіб, але її релігійні, ритуальні, сповідальні і спокутувальні процедури не можуть бути зразком для інших контекстів, наприклад, для Балкан. Звичайно, Слободан Милошевич бажав би щиро признатися у скоєному на слуханнях КВІП в обмін на амністію, аніж співпрацювати з Гаазьким трибуналом. Але чи можна в такій справі думати про прийнятність вибачення?
Далі, інший вузол цієї болючої проблеми: чи обов'язково вибачитися, визнати гріх, перш ніж починати відшкодування і спокутування? Чи потребують вони цього? Тут знову перед нами недолугість права, яке мало би забезпечити дотримання прав людини в принципі, а не лише у відповідь на чиюсь особисту розповідь. Не кажучи про майже непереборні труднощі у пошуках прямих нащадків жертв, скажімо, голоду, або рабства, справедливість через економічну компенсацію відволікає матеріальні ресурси від заходів, що мали б зміцнити права людини саме тепер. Чим ближче в часі знаходяться обидві сторони до подій, що є предметом обговорення, тим щирішим — і навіть дієвішим — може стати вибачення, якщо за ним слідує поліпшення обставин в яких ці події відбулися. В той же час, чим далі вибачальник і той, хто приймає вибачення знаходяться від питання, що є предметом обговорення, тим більш символічним, удаваним, шкідливим і навіть нещирим може здаватися цей обмін. Письменники і досі можуть казати слідом за Іо:
Та в біді жаліючи,
Мене словами не втішай облудними, —
Нещиру мову слухать — то найгірший біль.
--------------------------
Marina Warner. Who's Sorry Now? Стаття є скороченим варіантом лекції з прав людини, котра була виголошена 2002-го року в Оксфорді. Англійська письменниця і фахівець з міфології, 1946 р.н.
1 Seamus Heaney, Нобелівський лауреат в галузі літератури 1995 р. (Тут і далі примітки перекладача.)
2 Створена в 1994 р. з ініціативи уряду ПАР для розгляду політичних злочинів, скоєних усіма політичними партіями країни за період 1960-1993 рр.
3 "Disgrace" — Букерівська премія 1999 р. Джон Максвел Кутзее (John Maxwell Coetzee) Нобелівський лауреат в галузі літератури за 2003 р.
4 В 1994 р., через вето США, 5500 миротворців ООН не прибули вчасно до Руанди, через що кількість людських жертв громадянської війни в цій країні значно збільшилось.
5 В 1995 році королева Єлизавета під час візиту до Нової Зеландії висловила "жаль та вибачення" за шкоду, спричинену маорі — корінному населенню країни — за період з 1840 р.
6 13 квітня 1919 р. біля міста Амрісатр, штат Пенджаб, британські війська розстріляли 10-ти тисячну мирну демонстрацію.
7 Ірландський "Картопляний голод" (1845-49)
8 "the talking cure"
9 Пр., 15:1.
10 Нобелівський лауреат в галузі літератури за 1986 р.
11 Починаючи з 1993 р. уряд Японії впроваджує заходи для виплати компенсацій "жінкам для затишку" — жінкам, мобілізованим японським окупаційним військом під час Другої світової війни для фронтових публічних домів.