— Хто у Нарнії коронований на короля чи королеву, той завжди буде тут правити. Достойно розпоряджайтеся покладеною на вас владою, сини Адамові! Володарюйте гідно, доньки Євині! — промовив Аслан.
Східні двері були широко відчинені і з них до зали долинали голоси сирен і тритонів, що припливли до берега співати хвалу новим королям та королевам.
Посівши трони, взявши у руки скіпетри, діти роздавали винагороди та почесті всім своїм друзям: фавну Тамнасу, бобрам, велетню Гатилобафіну, леопардам, добрим кентаврам і добрим гномам, левові. Цілу ніч у Кеа-Перевел тривало величне свято: спершу була пишна учта, потім розпочалися танці. Скрізь поблискувало золото, вино лилося рікою, а до музики, що звучала у замку, долучалися дивовижні солодкі й сумовиті співи жителів моря.
Та ось коли веселощі сягли апогею, Аслан непомітно вислизнув із замку. Діти помітили його відсутність, але не ставили жодних питань, бо пан Бобер устиг був їх попередити:
— Він приходитиме і йтиме. Якогось дня ви бачитимете його, а іншого не зможете. Він не любить бути до чогось прив'язаний, та й, зрештою, має інші країни, що потребують його присутності. Отож не турбуйтеся: він буде навідуватись до нас. Лиш не чиніть на нього тиск. Знаєте-бо: він дикий і вільний. Не те що приручений лев.
Ось тепер, як бачите, наша історія добігає кінця — але не так одразу, звісно. Королі й королеви славно правили Нарнією і їхнє правління було тривалим та щасливим. Спершу їм довелося витратити багато часу на розшуки решток війська Чаклунки, аби їх усіх знешкодити. І справді, злі сили, що ото поховались у диких лісових нетрях, ще довго давалися чути: то тут нашкодять, то там щось ізнищать, то вовкулака об'явиться, то з'являться чутки про якусь ярижницю. Та настав час, коли увесь той набрід було прогнано дорешти. А наші друзі творили справедливі закони, берегли мир, охороняли добрі дерева від непотрібного вирубування, дозволяли молодим гномам та сатирам не ходити до школи, й узагалі поставили на місце всіх пройдисвітів та хитрунів, натомість підтримували тих, які жили чесно і вміли шанувати інших. А ще вони прогнали геть із Нарнії недобрих велетнів (які були зовсім не такі, як велет Гатилобафін), коли ті наважились перетнути її північний кордон. Крім того, уклали дружні угоди із заморськими країнами, нанесли їм дружні візити і, в свою чергу, приймали їхні державні делегації.
А самі володарі з роками виросли і змінилися. Пітер став високим кремезним чоловіком, відважним воїном і його звали король Пітер Чудовий. Сюзан виросла і перетворилась у гінку ставну граціозну жінку. Чорне як смоль волосся спадало їй майже до ніг. Багацько королів із заморських країн надсилали своїх послів і прохали її руки і серця. А називали її Сюзан Лагідна. Едмунд з роками зробився серйозним чоловіком. Тепер він навіть володів більшою розважливістю, ніж Пітер, і до нього усі зверталися за доброю порадою. Його прозвали король Едмунд Справедливий. А от золотоволоса Люсі так і залишилась милою веселункою-щебетушкою, і принци з усіх королівств жадали, щоб вона стала їхньою королевою. Народ Нарнії звав її королева Люсі Доброчесна.
Так вони собі жили-поживали — радісно і щасливо. Коли ж часом і згадували про своє колишнє життя у нашому світі, то радше як згадують сон. Та ось якось Тамнас (тепер уже літній і дещо огрядний фавн) спустився вниз по ріці і приніс усім звістку, що в його стороні знову з'явився Білий Олень — той самий, який здатний виконати будь-яке ваше бажання, якщо його спіймати. Отож королі й королеви, осідлавши коней, у супроводі найближчих із почту, під звуки мисливських рогів та гавкіт гончаків, рушили у Західний Ліс за Білим Оленем. Невдовзі побачили його і щосили помчали за ним. А він прудко утікав од них, перелітаючи через яруги, продираючись крізь лісові хащі. Мисливці гнали і гнали, аж коні потомилися, аж почт геть відстав, аж залишилось тільки їх четверо: королі й королеви. І тут Олень пірнув у гущавину. Було очевидно, що коні в жодному разі не зможуть туди пробратися. Відтак король Пітер промовив (а тепер вони розмовляли між собою зовсім в інший спосіб, так довго вже будучи королями та королевами):
— Висока родино, маю для вас пропозицію залишити тут наших коней і далі пішо іти за ним у чагарник. Слово честі: за всі свої роки я ніколи не полював на такого шляхетного звіра.
— Сір, — погодилися решта, — ми поділяємо Вашу думку.
Отож вони спішилися, прив'язали коней до дерев і рушили у гущавину. Невдовзі королева Сюзан мовила:
— Високе товариство, що за чудасія? Здається, я побачила залізне дерево.
— Мадам, — звернувся до неї король Едмунд, — якщо Ви приглянетеся ліпше, то побачите, що це залізний стовп із ліхтарем угорі.
— Присягаюсь Лев'ячою Гривою, дивна вигадка — поставити ліхтар отут, серед густих височенних дерев. Навіть якби він і світився, хто б його побачив? — сказав король Пітер.
— Сір, — озвалась королева Люсі, — напевно, коли цей стовп із лампою тут ставили, дерева були меншими, або їх було мало, або взагалі не було. Адже цей ліс молодий, а залізний стовп — старий.
Вони стояли й розглядали його зусібіч. Згодом король Едмунд зауважив:
— Я не знаю, у чому справа, але ця лампа на стовпі якось дивно впливає на мене. Мені здається, що я бачив її раніше. Мовби це було у сні, або у сні, який наснився у сні.
— Сір, — загомоніли всі разом, — з нами теж таке діється.
— І це ще не все, — промовила королева Люсі. — Бо мені не дає спокою думка, що за цим ліхтарем з нами або розпочнуться якісь дивовижні пригоди, або щось серйозно зміниться у нашому житті.
— Мадам, — погодився з нею король Едмунд, — я теж маю таке передчуття.
— І я, високий брате, — кивнув головою король Пітер.
— І я також, — сказала королева Сюзан. — Тому, гадаю, нам треба повернутися до наших коней і більше не полювати на Білого Оленя.
— Мадам, — відповів король Пітер, — уклінно прошу вибачити мене, проте відколи учотирьох правимо у Нарнії, узявшись за якусь важливу справу — хай це були битви, рицарські турніри, акти правосуддя чи інші подібні речі, — ми ніколи не кидали її напівдорозі. Навпаки, все, чим ми займались, завжди доводилося до кінця.