"Авенджер" Істерлінга першим увійшов у цю крихітну круглу бухточку і став на якір найближче до берега. Другим увійшов "Гермес". "Веліент", який тепер замикав тил, через брак місця в бухточці змушений був стати на якір у вузькій протоці. Таким чином у разі нападу Пайку знову відводилася найнебезпечніша позиція, бо його корабель мав правити за щит для інших.
Помічник Пайка Тренем,— молодий здоровань з Кор-нуелла, який від самого початку був проти спілки з Істер-лінгом,— зрозумівши мету такої диспозиції, не посоромився настійно запропонувати Пайку підняти вночі якір і, покинувши Істерлінга разом з його скарбом, втекти, поки з ними не трапилось нічого гіршого. Але Пайк, такий же впертий, як і безстрашний, не прийняв цієї, як він вважав, боягузливої поради.
— Хай тобі чорт! — лайнувся він.— Та Істерлінгу тільки цього й треба. Але ми заробили свою частку здобичі й нікуди без неї не підемо!
Практичний Тренем похитав своєю білявою головою.
— Ну, це як вирішить Істерлінг. Зараз він має достатню силу, щоб накинути нам свою волю, і не від того, щоб заподіяти нам лиха, або я дурний і нічого не розумію.
Але Пайк змусив Тренема замовкнути, заприсягшись, що не побоїться й двадцяти Істерлінгів.
Наступного ранку, одержавши сигнал з флагманського корабля, Пайк з таким самим задерикуватим виглядом піднявся на борт "Авенджера".
В капітанській каюті Пайка чекав не лише пишно, але без смаку вбраний Істерлінг, а й Геллоуей, який віддав перевагу широким шкіряним штаням і бавовняній сорочці — звичайному мисливському одягу. Істерлінг, великий, важкий і засмаглий, був ще нестарим чоловіком, з гарними очима й міцними білими зубами, що сліпуче виблискували в густій чорній бороді, коли він сміявся. Геллоуей, приземкуватий, кремезний, дуже скидався на мавпу, і не тільки будовою тіла, бо мав довжелезні ручиська й короткі могутні ноги, а й обличчям, на якому з-під низенького зморшкуватого лоба лютими вогниками спалахували маленькі очиці.
Вони прийняли Пайка дуже приязно, посадовили за заляпаний жиром стіл, налили йому рому, самі випили за [471] його здоров'я, після чого Істерлінг швидко перейшов до діла.
— Ми послали по тебе, капітане Пайк, тому що, як то кажуть, зв'язані однією вервечкою. Цей скарб,— він показав рукою на скрині, в яких лежало золото й коштовне каміння,— найкраще поділити без зайвої тяганини, щоб кожен з нас міг зайнятися своїми справами.
Почувши такий приємний початок, Пайк підбадьорився.
— То ви що, збираєтесь розпустити флотилію? — байдужим тоном спитав він.
— А чом би й ні, коли діло зроблено? Ми з Родже-ром вирішили облишити піратство. Подамся з цим золотом додому. Я не від того, щоб стати фермером десь у Девоні.— Істерлінг засміявся.
Пайк у відповідь посміхнувся, але промовчав. Він ніколи не відрізнявся балакучістю, про що красномовно свідчило його довге суворе обвітрене обличчя.
Істерлінг відкашлявся й заговорив знову:
— Я й Роджер, ми вважаємо, що треба внести зміни в нашу угоду, і це буде тільки справедливо. У нас домовлено, що я беру п'яту частину всієї здобичі, а те, що залишиться, ділиться на три рівних частини — по третині на кожен корабель.
— Еге ж, так було умовлено і, як на мене, це справедливо,— промовив Пайк.
— А ми, Роджер і я, добре поміркувавши, дійшли тепер іншої думки.
Пайк відкрив був рота, щоб відповісти, але Істерлінг, не чекаючи, вів далі:
— Ми з Роджером не розуміємо, чому ти маєш одержати одну третину здобичі на тридцятеро чоловік, тим часом як ми маємо одержати по стільки ж, хоч у нас по сто п'ятдесят чоловік.
Капітан Пайк раптом вибухнув:
— То ти через це так дбав, щоб мої хлопці завжди були там, де іспанці їх могли вбивати? Адже нас лишилося менше чверті тієї кількості, що вирушила в похід!
Чорні брови Істерлінга зійшлися над переніссям, очі лиховісно блиснули.
— Що, з біса, ти хочеш цим сказати, капітане Пайк? Ану поясни, будь ласка.
— Це наклеп,— сухо мовив Геллоуей.— Брудний наклеп.
— Ні, зовсім не наклеп. Це правда.
— Кажеш, правда? [472]
Істерлінг посміхнувся, і від цієї посмішки худий, жилавий, рішучий Пайк відчув у душі тривогу. Блискучі мавпячі очиці Геллоуея якось дивно розглядали його. В самому повітрі цієї неохайної, смердючої каюти відчувалася загроза. Перед Пайком промайнули видіння жор-стокостей, свідком яких він був, поки плавав з Істерлін-гом — жорстокостей безглуздих, непотрібних, вчинених з самого бажання заподіяти зло. Йому згадалися слова капітана Блада, який застерігав його від спілки з цією зрадливою і підлою людиною. І якщо раніше він ще сумнівався в існуванні свідомого розрахунку, за яким його людей було принесено під Дарієном у жертву, то зараз ці сумніви розвіялись.
Пайк почувався мов сновида, який, раптом прокинувшись, бачить, що перебуває на краю безодні і що коли він зробить ще один крок, то впаде в неї. Інстинкт самозбереження змусив його відмовитись від різкого тону, який міг призвести до того, що вони застрелили б його на місці. Відкинувши з мокрого лоба волосся, він опанував себе й спокійно відповів:
— Я хочу сказати тільки одне: якщо людей у мене поменшало, то загинули вони за спільну справу. Живі вважатимуть несправедливістю порушувати через це угоду.
Пайк навів також інші докази. Він нагадав Істерлінгу про поширений серед піратів звичай побратимства, згідно з яким кожен пірат вступає в спілку з іншим, після чого обидва діють спільно і є спадкоємцями один одного. Отже, навіть тільки через це багато членів його команди, які мали успадкувати частки своїх товаришів, у разі зміни умов угоди, почуватимуть себе обдуреними.
Лиховісна посмішка на обличчі Істерлінга зникла, пірат спохмурнів.
— А яке мені діло до того, що почуватиме хтось із твоїх шолудивих задрипанців? Я адмірал цієї флотилії, і слово моє — закон. .
— Це так,— погодився Пайк.— І твоїм словом схвалено угоду, відповідно до якої ми з тобою плаваємо.
— Під три чорти з цією угодою! — заревів капітан Істерлінг.
Він підвівся, загрозливо ступив до Пайка, майже торкаючи головою стелі каюти, й з притиском мовив:
— Я тобі ще раз скажу: після того, як ми підписали цю угоду, дещо змінилось. І те, що я кажу, важить більше, ніж угода, а я кажу: "Веліент" може одержати тільки десяту частку здобичі. З твого боку буде найрозумніше взяти те, [473] що дають, пам'ятаючи приказку, що той, хто хоче вхопити якнайбільше, не дістає нічого.