Він перестрибнув мур і швидко подався по дорозі до моря.
На молу байдикували англійські матроси, які доставили майора з "Роял Дачіс" на шлюпці й тепер чекали на його повернення. Трохи далі кілька місцевих мешканців вивантажували з човнів рибу. І ніхто не звертав на Блада ніякої уваги, коли він простував у кінець молу, де вранці пришвартував пінассу. В рундуці, куди він поклав торбини з золотом, ще залишилося трохи харчів, які він прихопив минулої ночі на "Естремадурі". Поповнити їх запас він не наважився, тільки набрав з джерела два барильця води.
Після цього він ступив у пінассу, відштовхнувся й схопився за весла. Попереду була ще одна ніч у відкритому морі. Проте вітер не змінився, він був попутним, як і минулої ночі, й мав дробре прислужитись Бладу дістатись до Гваделупи, куди він вирішив спрямувати своє суденце.
Вийшовши з бухти, Блад підняв вітрило і поплив на північ вздовж берега, де скелі, що стояли у воді, кидали чорнильно-чорні тіні на залиту білим місячним сяйвом поверхню '[ 462] моря. Човен неквапливо просувався вперед, розрізаючи схожу на збрижену ртуть воду, й нарешті острів залишився позаду. Тепер перед капітаном Бладом лежала десятимильна смуга відкритого моря.
Неподалік від Гранд-Тер, східного з двох головних островів Гваделупи, Блад ненадовго зупинився почекати сходу сонця. Коли зайнялося на світ і вітер посвіжішав, він пройшов упритул біля Сент-Енн, де не зустрів жодного корабля, обігнув цей острів і попрямував на північний схід. Через дві години він був біля Порт дю Муль.
В гавані стояло з півдесятка кораблів, і Блад довго й з тривогою розглядав їх, поки його погляд не зупинився на чорній бригантині, череватій, як фламандський олдермен. Така форма корпусу досить красномовно свідчила, що судно голландське. І капітан Блад, підійшовши до нього, впевнено піднявся на палубу.
— Мені треба якнайшвидше дістатись до північного узбережжя Французької Еспаньйоли,— звернувся він до кремезного шкіпера,— і я вам добре заплачу, якщо ви доставите мене туди.
Голландець подивився на нього не дуже прихильно.
— Якщо ви так поспішаєте, то вам треба пошукати того, що вам потрібно, десь-інде. Я йду в Кюрасао.
— Я ж сказав, що добре заплачу. П'ять тисяч золотих цілком компенсують вашу затримку.
— П'ять тисяч? — Голландець недовірливо витріщився на Блада. Такої суми він не сподівався заробити за цілий рейс.— Хто ви такий, сер?
— Яке це має значення. Я той, хто готовий заплатити п'ять тисяч золотих.
Шкіпер бригантини примружив свої маленькі сині очі.
— Заплатите наперед?
— Наперед заплачу половину. Другу половину я маю одержати там, куди хочу дістатись. Але ви можете затримати мене на борту свого корабля доти, доки я з вами не розплачусь.
Щоб голландець не схитрував, Блад вирішив не говорити, що він має при собі всю цю суму.
— Ну що ж, я міг би вийти в море й сьогодні вночі,— повільно мовив шкіпер.
Блад зразу ж витягнув одну із своїх торбинок. Другу він засунув у барильце з водою, що стояло в рундуці пі-насси, і вона спокійно пролежала там ще чотири дні, поки бригантина не ввійшла у протоку між Еспаньйолок) й Тортугою. [463]
Тут капітан Блад оголосив, що бажав би зійти на берег, заплатив решту грошей і спустився в свою пінассу. І коли голландець побачив, що Блад спрямував її не на Ес-паньйолу, а на північ, до Тортуги, цієї піратської фортеці, то його невиразні підозри цілком підтвердились. Проте це його нітрохи не схвилювало. Крім Блада, він був єдиною людиною, яка мала зиск від угоди, укладеної на острові Марі-Галанте.
Таким чином капітан Блад повернувся нарешті на Тор-тугу до своєї флотилії, яка вже оплакувала його як покійника. З цією флотилією, що складалася з п'яти великих кораблів, він через місяць з'явився в бастерській гавані з наміром поквитатися з полковником де Кулевеном, якому, на думку Блада, він дещо заборгував.
Його прибуття на чолі такої могутньої сили викликало переполох не тільки серед населення, але й у гарнізоні. Проте він з'явився надто пізно. Полковника де Кулевена там уже не було, і поява капітана Блада не могла його злякати, бо полковника на той час заарештували й відправили до Франції.
Про це капітана Блада повідомив новий військовий комендант острова Марі-Галанте полковник Сансер, що прийняв Блада з усією люб'язністю, на яку тільки може заслуговувати флібустьєр, що поставив на рейді могутню флотилію.
Капітан Блад розчаровано зітхнув, почувши цю новину.
— Який жаль! — вигукнув він.— А мені треба було сказати йому кілька слів. Заплатити невеличкий борг.
— Невеличкий борг в п'ять тисяч золотих, наскільки я здогадуюсь,— зауважив француз.
— Слово честі, ви непогано поінформовані.
— Коли головнокомандуючий французької армії в Америці прибув сюди, щоб з'ясувати обставини нападу іспанців на Марі-Галанте,— пояснив Сансер,— він виявив", що полковник де Кулевен пограбував французьку колоніальну скарбницю саме на таку суму. Доказом цього була розписка, знайдена в паперах мосьє де Кулевена.
— То ось де він узяв ці гроші!
— Я бачу, ви все зрозуміли.— Обличчя коменданта було серйозне.— Грабунок — це тяжкий гріх і ганьба, капітане Блад.
— Цілком з вами згоден. Я сам чимало цим займався.
— І немає ніякого сумніву, що бідолашного де Кулевена повісять. [464]
Капітан Блад кивнув.
— Авжеж повісять. Але ми побережемо свої сльози, полковнику, щоб пролити їх над чиїмось більш гідним цього прахом.
Розділ X
РИФ ПОВІШЕНИКІВ
Тепер уже немає можливості з'ясувати, ^т дістав Риф Повішеників свою назву після тих подій, про які я збираюсь тут розповісти, чи він ще раніше називався так серед мореплавців. Джеремі Піт у своєму корабельному журналі також не каже про це ні слова, і тепер надзвичайно важко визначити, на якому саме з численних мініатюрних острівців відбулися ті події. Все, що ми знаємо напевне, бо ці відомості взято з корабельного журналу, який Піт вів на борту "Арабелли", це те, що згаданий острівець належить до групи Альбукеркських островів; розташованих між 12° північної широти й 85° західної довготи, приблизно за шістдесят миль від Порто-Белло.
Це всього-на-всього гола скеля, яку відвідують тільки морські птахи та черепахи, що відкладають свої яйця в золотому піску оточеної підводними рифами лагуни. Тут смуга піщаного берега стрімко опускається під воду на глибину близько шістдесяти морських сажнів, і потрапити до лагуни, оточеної амфітеатром підводних скель, можна лише через вузький, схожий на щілину канал, завширшки не більше дванадцяти ярдів.