Голос Блада, коли він відповідав на це, був м'який, чемний, однак у капітана Істерлінга це лише збільшило зневагу до співрозмовника. Істерлінг чув: його запевняють, що він помиляється, що втікачі з Барбадоса, можливо, використають корабель, щоб повернутися в Європу, дістатись до Франції або Голландії.
— Ми, може бути, не зовсім такі, як ви гадаєте, капітане,— казав Блад.— Один з моїх супутників досвідчений шкіпер, троє інших, кожний по-своєму, служили в королівському флоті.
— Тю! — голосно висловив свою зневагу Істерлінг.— Ви що, подуріли? Плавати по морю — небезпечна річ, чоловіче! А що коли на вас нападуть? Який опір ви зможете [295] вчинити із своєю мізерною командою? Ви про це подумали?
Проте капітан Блад поводився, як і перше, люб'язно.
— Брак людей ми врівноважимо гарматами,— відказав він.— Хоч я, можливо, й не зумію провести корабель через океан, але в разі потреби зможу, звичайно, дати бій. Цього я навчився під командуванням де Ріттера.
Це славетне ім'я припинило Істерлінгове глузування.
— Під командуванням де Ріттера? — перепитав він.
— Кілька років тому я служив у нього офіцером.
— А я думав, що ви лікар,— промовив явно ошелешений Істерлінг.
— Я також і лікар,— просто зауважив ірландець. Щедро пересипаючи свою мову лайкою, пірат визнав,
що він неабияк здивований, після чого мосьє д'Ожерон поклав розмові край.
— Отже, як ви бачите, капітане Істерлінг, про цю справу немає більше чого говорити.
Це було, очевидно, саме так, і капітан Істерлінг пішов. Та, сердито ідучи до молу, він думав, що хоч говорити більше й нічого, проте можна багато й багато чого зробити. Глянувши один раз на величний "Сінко Лья-гас" як на свою власність, він уже не міг відмовитись від планів заволодіти ним.
Мосьє д'Ожерон, як виявилось, також вважав, що до сказаного можна додати кілька слів, і він зробив це, коли Істерлінг їх залишив.
— Це,— спокійно мовив він,— лихий і небезпечний чоловік. Ви зробите добре, якщо пам'ятатимете мої слова, мосьє Блад.
— Навряд чи потрібна ця пересторога,— легковажно відповів Блад.— Навіть не знаючи, що Істерлінг пірат, я й так зрозумів би, що він мерзотник.
Легенька тінь невдоволення затьмарила тонкі риси обличчя губернатора Тортуги.
— Але ж пірат не обов'язково мерзотник,— заперечив він,— і не вам їх зневажати, мосьє Блад. Серед них є чимало й таких, хто добре прислужується вашій і моїй країнам, стримуючи ненажерливість Іспанії, ненажерливість, через яку взагалі існує піратство. Якби не пірати, то іспанці,— а ми бачимо, які вони жорстокі,— зовсім запанували б у цих водах, де ні Франція, ні Англія не мають змоги утримувати флот. Згадайте, що ваша країна вшанувала Генрі Моргана званням рицаря і посадою заступника губернатора Ямайки. А він був іще гіршим піратом, ніж [296] ваш сер Френсіс Дрейк, Хокінс, Фробішер чи деякі інші, кого я можу назвати і кому ваша країна також віддає шану.
Слідом за цим мосьє д'Ожерон, який мав неабиякі прибутки у вигляді морського мита, що його пірати платили йому за всі захоплені трофеї, заходився поважно радити містеру Бладу стати послідовником тих героїв. Пітер Блад перебував поза законом, мав чудовий корабель та діяльних, хоч і нечисленних однодумців і вже довів свою надзвичайну винахідливість, тому мосьє "д'Ожерон не сумнівався, що як флібустьєр Блад процвітатиме.
У цьому не мав сумнівів і сам містер Блад. У собі він ніколи не сумнівався. І все ж тоді він не погодився із своїм співрозмовником. Якби не подальші події, він, можливо, ніколи не пристав би на пропозицію стати піратом, хоч би яких зусиль докладала більшість його товаришів, схиляючи його на це.
Серед останніх найупертішими були, мабуть, Хагторп, Піт і велетень Волверстон, який втратив око під Седжму-ром. Бладові дуже добре будувати плани повернення в Європу, казали вони. Він володіє мирним мистецтвом лікування і може заробити собі на прожиття у Франції чи Фландрії. А вони — люди моря і нічого більше не вміють. Та й Дайк, що служив молодшим офіцером у королівському флоті до того, як прилучився до політики й повстання, поділяв такі ж погляди, а гармаш Огл вимагав, щоби бог, чорт чи Блад сказали йому, які гармати може довірити Британське військово-морське міністерство людині, що приєдналась до Монмута.
Становище складалось таке, коли Пітерові Бладу не лишалось іншого виходу, як розлучитися з людьми, що через спільне нещастя стали йому дорогими. Саме за таких критичних обставин доля обрала своїм знаряддям капітана Істерлінга і поставила його на шляху Пітера Блада.
Одного ранку через три дні після розмови з містером Бладом у губернаторському домі Істерлінг підійшов у шлюпці зі своєї шхуни до борту "Сінко Льягаса". Випхавши важке тіло на шкафут, він зразу ж почав роздивлятись на всі боки своїми гострими чорними очима й побачив, що "Сінко Льягас" був не лише добре обладнаний, але й бездоганно доглянутий. Палуби надраєно, снасті згорнуто, все — на своєму місці. Мушкети стояли в козлах біля грот-щогли, мідь на бачках з питною водою сяяла, наче золото під яскравим сонцем. Кінець кінцем не [297] такі вже недотепи були ці каторжники, з яких складалася Бладова команда.
На шкафуті капітана Істерлінґа зустрів сам містер Блад — у своєму чорному, вишитому сріблом убранні він мав вигляд іспанського гранда. Він скинув капелюха з темно-червоним страусовим пером і змахнув ним, схиляючись у глибокому поклоні, аж пасма перуки звісились у нього перед обличчям, наче м'які вуха мисливського собаки. Біля нього стояли Натаніел Хагторп — приємний на вигляд джентльмен такого ж віку, як і містер Блад: його спокійний погляд і чисто виголене обличчя свідчили про гарне виховання; Джеремі Піт — молодий біляво-чубий корабельний майстер з Сомерсета, та невисокий на зріст кремезний Ніколас Дайк, який колись був молодшим офіцером і служив під рукою короля Якова, коли той був ще герцогом Йоркським. Жоден ,3 них не скидався на голодранця, хоч цього хотів Істерлінг. Навіть великий, дужий і хрипкоголосий Волверстон задля такого випадку втиснув свої м'язи в іспанське манаття.
Відрекомендувавши своїх товаришів, містер Блад запросив капітана "Бонавентури" до великої каюти на кормі, що своїми розмірами та багатим умеблюванням перевершувала всі, до яких капітанові Істерлінгу траплялося заходити.