Тим часом відстань між кораблями швидко зменшувалась, і Чард раптом зрозумів, що коли він не діятиме швидко, то опиниться в зоні вогню, підставивши ядрам борт. Не маючи змоги поставити корабель ближче до вітру, він зробив поворот оверштаг і взяв курс на південний схід з наміром зробити широке коло і в такий спосіб зайняти позицію з навітряного боку "Сінко Льягаса".
Істерлінг, спостерігаючи цей маневр з палуби "Санта-Барбари" і не розуміючи його мети, лаяв Чарда на всі заставки. Лайка його зробилася ще лютішою, коли він побачив, як "Сінко Льягас" раптом зробив поворот ліворуч і пішов слідом за "Бонавентурою", ніби переслідуючи її. Чард, навпаки, зрадів цьому і, зменшивши вітрила, дозволив Бладові підійти ближче. Потім, знову поставивши [318] всі вітрила, "Бонавентура" швидко полинула вперед, намагаючись описати задумане коло.
Блад усе зрозумів. Він також зменшив вітрила і пішов так, що "Бонавентура", повертаючи на північ, мусила підставити свій борт під вогонь його важких гармат. Аби уникнути цього, Чард змушений був знову йти на південь.
Істерлінг дивився, як віддаляються кораблі, маневруючи в пошуках позиції, і, червоний від люті, згадував бога і диявола, запитуючи, чи може він вірити своїм очам, які кажуть йому, що Чард тікає від якогось там недотепи-лікарчука. Проте в Чарда й на думці не було тікати. Надзвичайно терпляче, з великою витримкою він чекав можливості зчепитись із "Сінко Льягасом" бортами й розпочати рукопашний бій. І не менш терпляче й уперто Блад дбав про те, щоб такої можливості йому не дати.
Зрештою постало питання, хто перший допуститься помилки, і першим допустився її саме Чард. В надмірній турботі уникнути бортового залпу "Сінко Льягаса" він зовсім забув про його носові гармати і кінець кінцем, маневруючи, дозволив йому підійти надто близько. Чард усвідомив свою помилку лише тоді, коли ті дві гармати зненацька ревнули позад нього і крізь вітрила, рвучи ванти, пролетіли ядра. Це вивело його з рівноваги, і він спересердя відповів з кормових гармат, та калібр їх був малий, і Бладові вони не заподіяли ніякої шкоди. Потім, вкрай розлючений, він повернув "Бонавентуру" бортом до "Сінко Льягаса", щоб залпом бортових гармат знести йому вітрила і, позбавивши в такий спосіб ходу, взяти на абордаж.
Проте велика мертва хвиля й недостатня далекобійність гармат призвели до того, що бортовий залп прогримів дарма, він тільки утворив хмару диму між "Бонавентурою" і "Сінко Льягасом". Блад також миттю повернувся бортом до супротивника і розрядив двадцять гармат лівого борту в цю хмару, сподіваючись поцілити у підставлений бік "Бонавентури". Ця спроба успіху не мала, але вона показала Чардові, що він розпочав бій з хороброю людиною і що з нею небезпечно йти на ризик. Та, незважаючи на це, він ризикнув ще раз — швидко зробив поворот оверштаг, щоб вийти з хмари диму і кинутись на Блада, перш ніж той розгадає його задум. Але цей маневр вимагав багато часу. Коли "Бонавентура" лягла на новий курс, дим майже розвіявся, виказавши Бладові тактику його супротивника, і "Сінко Льягас", дуже нахилившись на [319] лівий борт, почав розтинати воду вдвічі швидше, ніж "Бо-навентура", якій вітер тепер служив погано.
Знову Чард поклав стерно ліворуч і помчав уперед, щоб перехопити "Сінко Льягас" і опинитися з навітряного боку. Та Блад, перебуваючи тепер на відстані доброї милі від свого переслідувача й маючи в запасі трохи часу, також зробив поворот оверштаг і ліг на зворотний курс, наче збирався слушної хвилини дати залп правим бортом. Аби уникнути цього, Чард ще раз повернув на південь, підставляючи під вогонь Бладових гармат всього-на-всього лише корму.
В такий спосіб обидва кораблі поступово настільки віддалились від "Санта-Барбари" з розлюченим Істерлін-гом, який сипав прокльонами, що вона вже здавалась на північному обрії маленькою цяточкою, а до справжнього бою було ще далеко.
Чард проклинав вітер, який служив капітанові Бладу, проклинав капітана Блада, який так добре вмів зайняти крашу позицію і користатися з її переваг. Нетяма-лікарчук, як виявилось, чудово розумів становище і незбагненним чином передбачав кожний рух свого противника. Поодинокі постріли з носових і кормових гармат, що ними час від часу обмінювались супротивники, цілячись якомо-, га вище, щоб збити вітрила, не досягали мети через далеку відстань.
Пітер Блад, стоячи біля, поруччя на юті в гарному панцері з чорної дамаської сталі, що належав раніше іспанському капітанові "Сінко Льягаса", почував утому й занепокоєння. І Хагторп, який стояв біля нього в такому.самому обладунку, і Волверстон, на якого не наліз жодний панцер із захоплених на кораблі, і Піт за штурвалом унизу,— всі вловили це в його голосі, коли він спитав:
— Скільки може тривати ця гра в квача? Та й скільки б не тривала, чим вона закінчиться? Раніше чи пізніше вітер або вщухне, або змінить напрямок; або ми самі попадаємо від звичайнісінького виснаження, і тоді наше життя залежатиме від ласки негідника, що женеться за нами.
— Але завжди трапляються й несподіванки,— докинув юний Піт.
— Так, трапляються, і я вдячний тобі, що ти мені нагадав про це, Джеррі. Тож покладемо свої надії на яку-небудь несподіванку, хоч я просто не бачу, звідки вона може тут з'явитись.
Проте ця несподіванка вже наближалась до них, і наближалась [320] досить швидко, хоч з усіх них лише Блад розпізнав її, коли побачив. Йдучи галсом на захід, вони наблизились до берега, і тут з-за мису Еспада, менш як за милю від них, раптом з'явився величезний, озброєний важкими гарматами корабель, який ішов, наскільки було можливо, проти вітру. Гарматні порти на кораблі було відкрито, по лівому борту з них визирало десятків зо два гармат, а вгорі на вітрі маяв прапор Кастілії.
Побачивши нового ворога, хоча й іншого гатунку, Волверстон процідив крізь зуби круте слівце, більше схоже на стогін.
— От нам і кінець! — вигукнув він.
— А я певен, що це тільки початок,— відповів йому Блад, і в його голосі, ще недавно такому змученому й смутному, почувся сміх. Накази, які він швидко віддав, ясно показали, що саме він замислив.