Хрестоносці

Страница 140 из 214

Генрик Сенкевич

А князь Вітольд?

Князь довго закривав очі на жмудські кривди і дружив з хрестоносцями. Ще недавно княгиня, його дружина, їздила в гості в Пруссію, до самого Мальборга. Там її приймали, немов саму польську королеву, І це ж недавно, зовсім недавно! Хрестоносці закидали її подарунками, а скільки влаштовували на її честь у кожному місті турнірів, бенкетів та всякого дива, того й не злічити. Всі вже думали, що між хрестоносцями і князем Вітольдом запанувала вічна дружба, коли раптом серце його змінилося...

Коли зважити на те, що не раз про нього розказували покійні тато й Мацько, то серце його часто мінялося...

До чесних ні, а до хрестоносців часто, і то через те, що вони самі ніколи не додержують слова. Тепер вони, вимагали від нього, щоб він їм видав втікачів, а він їм одказав, що людей низького стану видасть,

а вільних і не подумає, бо вільні мають право жити, де хочуть. І вони почали один на одного поглядати скоса, писати скарги та один одному погрожувати. Почувши про це, жмудини давай бити німців! Залоги їхні винищили, замки поруйнували, а тепер уже в саму Пруссію вдираються, і князь уже їх не тільки не стримує, а ще й насміхається з німців та нишком посилає жмудинам допомогу.

Розумію,— сказала Ягенка.— Але якщо він допомагає їм нишком, то війни ще немає.

Є з жмудинами, а насправді і з Вітольдом. Німці звідусіль сходяться боронити приграничні замки і хотіли б іти на Жмудь великим походом, та мусять чекати з ним аж до зими, бо то болотистий край і рицарям там воювати ніяк. Де жмудин пройде, там німець застрягне, через те зима — друг німця. Але як настануть морози, хрестоносці рушать цілим військом, а князь

Вітольд піде на допомогу Жмуді, і піде з дозволу польського короля, бо він же верховний государ і над великим князем, і над усією Литвою.

— То, може, і з королем буде війна?

— Кажуть люди і там, у німців, і тут, у нас, що буде. Хрестоносці вже при всіх дворах благають допомоги, і каптури на їхніх головах горять, як на злодіях, бо королівське ж військо — то не жарти, та й рицарство польське, тільки хто згадає про хрестоносця, одразу в долоні плює.

Ягенка зітхнула і сказала:

Хлопцеві таки веселіше жити на світі, ніж дівчині, бо от, наприклад, ти поїдеш собі на війну, як поїхали Збишко й Мацько, а ми залишимось тут, у Спихові.

А як же інакше, панянко? Залишитесь, але в цілковитій безпеці. Юрандове ім'я ще й тепер страшне для німців, це я сам бачив у Щитні: як довідались, що він у Спихові, то відразу полякалися.

Ми знаємо, що вони сюди не прийдуть, бо й багна боронять нас, і старий Толіма, але тяжко сидіти й нічого не знати.

Коли щось станеться, я пришлю звістку. Я знаю, що ще перед нашим від'їздом до Щитна звідси збиралися на війну добровільно два хоробрі хлопці, яким Толіма не може цього заборонити, бо вони шляхтичі з Ленкавиці. Тепер вони поїдуть разом зі мною, і в разі чого я пришлю котрого-небудь з них із звісткою.

Бог віддячить тобі. Я завжди знала, що ти зарадиш собі у всякому випадку, але за твоє серце й за твою доброзичливість до мене буду тобі вдячна до смерті.

Чех приклякнув на одне коліно і сказав:

Від вас я ніколи не зазнав ніякої кривди, а тільки добродійство. Рицар Зих узяв мене в неволю хлопчаком під Болеславцем і без викупу відпустив на волю, але служба у вас була мені миліша за волю. Дай же мені боже пролити за вас кров, моя панянко!

Хай тебе бог береже і збереже,—відповіла Ягенка, простягаючи йому руку.

Але він вклонився їй до ніг і поцілував стопи, щоб якнайбільше її вшанувати, а потім підвів голову і, не встаючи з колін, несміливо й покірно заговорив:

Я простий чоловік, але шляхтич і ваш вірний слуга. Дайте мені що-небудь на згадку в дорогу. Не відмовте мені в цьому! Наближається гаряча пора війни, і святий Георгій свідок, я там буду серед передніх, а не ззаду.

Що ж тобі дати? — спитала трохи здивована Ягенка.

Перев'яжіть мене якою-небудь крайкою на дорогу: якщо мені доведеться загинути, то з вашою перев'яззю мені буде легше вмирати.

Він знову схилився до її ніг, а потім склав руки і став благально дивитися їй в очі. Але на обличчі Ягенки позначився тяжкий смуток, і вона, трохи помовчавши, з мимовільною гіркотою відповіла:

— Хороший мій! Не проси мене про це, бо моя пов'язка нічого тобі не поможе. Нехай тебе перев'яже той, хто сам щасливий, тоді й тобі це принесе щастя. А що у мене є? Нічого, тільки смуток! І що у мене попереду? Нічого, тільки недоля! Не принесу я щастя ні тобі, ні кому-небудь іншому, бо чого не маю, того й дати не можу. Так мені, Главо, зараз сумно, що... що...

Вона раптом замовкла, бо відчула, що коли скаже ще хоч слово, то розплачеться,— на очі їй уже набігли сльози. Чех був глибоко зворушений, він зрозумів, що Ягенці тяжко було й повертатись до Згожелиць та жити поблизу озлоблених суперників Чтана й Вілька, але ще тяжче залишатися в Спихові, куди рано чи пізно могли приїхати Збишко з Данусею. Глава прекрасно розумів, що діялося в серці дівчини, але нічим не міг зарадити їй у нещасті, він тільки знову обняв її ноги, повторюючи:

— Ой, загинути б заради вас! Загинути! А вона сказала:

— Встань. А на війну тебе нехай перев'яже Сецехівна або нехай дасть що-небудь на згадку. Я бачу, що вона давно на тебе поглядає.

І Ягенка стала кликати Сецехівну, яка незабаром увійшла з сусідньої кімнати, де вона підслухувала під дверима і не показувалась тільки тому, що не сміла, хоч аж палала бажанням попрощатися з вродливим зброєносцем. Вона увійшла збентежена, розчервоніла й, опустивши повіки, стала перед ним, мов яблуневий цвіт, не мігши вимовити й слова.

Ставлячись з глибокою прихильністю до Ягенки і обожнюючи її, Глава не смів навіть мріяти про неї, зате частенько мріяв про Сецехівну, яка збурювала в ньому гарячу кров, і не міг встояти проти її чарів. Тепер вона ще більше вразила його своєю вродою, а особливо збентеженням і слізьми, крізь які прозирало кохання, як прозирає золоте дно крізь прозору воду струмка.

Він звернувся до неї і сказав:

— Я їду на війну і можу загинути. Вам не жаль мене?

— Жаль! — тонким голоском відповіла дівчина.

І вона залилася слізьми, які у неї завжди були напоготові. Чех остаточно розчулився й почав цілувати її в руки, стримуючись через присутність Ягенки від палкіших поцілунків.