— Що з вами? — вигукнула злякана Ягенка.
Але чех, котрий уже над'їхав з Сецехівною і деякий час пильно придивлявся до старика, раптом змінився на обличчі й заговорив до Мацька якимось дивним голосом:
— Клянусь ранами Христовими! Дозвольте мені, пане, поговорити з ним, бо ви навіть подумати не можете, хто це може бути!
І, не чекаючи дозволу, підскочив до старика, поклав йому руки на плечі й запитав: — Із Щитна йдете?
Старик, немов вражений звуком його голосу, заспокоївся й кивнув головою.
— Чи не шукали ви там дочки?
Відповіддю на це запитання був лише глухий стогін.
Глава трохи зблід, ще якийсь час розглядав обличчя старика своїм гострим поглядом, потім повільно й виразно сказав:
Значить, ви Юранд із Спихова!
Юранд! — крикнув Мацько.
Але Юранд в цю мить захитався і знепритомнів. Пережиті муки, голод, тяжка подорож звалили його з ніг. Минав уже десятий день, як він ішов помацки, блукаючи й шукаючи палицею дороги, голодний, знесилений і непевний, куди йде. Не маючи змоги спитати дороги, він удень керувався теплом сонячного проміння, а ночі проводив у канавах при дорозі. Коли йому траплялось переходити через село чи якесь сельбище, або коли йому траплялись зустрічні люди, він простягав руку за милостинею, та рідко яка жаліслива рука допомагала йому, бо всі вважали його за злочинця, якого покарала законна і справедлива відплата. Вже два дні він живився тільки корою та листям і втратив надію, коли-небудь дістатися до Мазовії, І от раптом його оточили рідні жалісливі серця, рідні голоси, один з яких нагадав йому ніжний голос дочки. А коли, нарешті, вимовлено було і його ім'я, міра страждань Юранда переповнилась, серце Стиснулося йому в грудях, думки завихрилися в голові, і він був би впав у порох на дорогу, якби його по підтримали дужі чехові руки.
Мацько зіскочив з коня, вони з чехом взяли Юранда, віднесли до валки й поклали на вимощеному сіном. возі. Коли він опритомнів, Ягенка з Ганнулькою нагодували його й напоїли вином, причому Ягенка, бачачи, що він не може одержати кубка, сама подавала йому напій. Після цього він одразу заснув непробудним сном і прокинувся аж на третій день.
Тимчасом подорожани стали нашвидку радитись.
— Скажу коротко,— озвалася Ягенка.— Тепер нам треба їхати не до Щитна, а до Спихова, щоб залишити Юранда в безпечному місці серед своїх людей і забезпечити йому добрий догляд.
— Дивіться, як вона порядкує! — відповів. Мацько.— До Спихова його одвезти треба, але їхати нам усім не обов'язково, досить послати з ним одного воза.
Я не порядкую, тільки думаю, що ми можемо від нього багато чого дізнатися про Збишка й Данусю. Як же ти з ним говоритимеш, коли у нього нема язика?
А хто ж, як не він, дав вам зрозуміти, що його нема? Як бачите, ми й без розмови дізналися про все,
про що нам треба було, а як призвичаїмось до його знаків, то дізнаємось й більше. Спитайте його, наприклад, чи приїжджав Збишко з Мальборга до Щитна, і він або кивне головою, або заперечить. Так само й про інші речі.
Це правильно! — вигукнув чех.
Я також не заперечую, що правильно,— сказав Мацько,— і сам так думаю, але я спершу думаю, а потім уже говорю.
Після цього він наказав завертати до мазовецької границі. В дорозі Ягенка раз у раз під'їжджала до воза, на якому лежав Юранд, боячись, щоб він не вмер увісні.
Я не впізнав його, — казав Мацько, — та воно й не дивно. Він же був здоровий, як тур! Мазури розказували, що з-поміж них усіх він один спроможний був помірятись силою з самим Завішею, а тепер — справжній кістяк.
Була чутка,— сказав чех, — що його замучили до смерті, але дехто навіть не хотів вірити, щоб християни могли таке вчинити з пасованим рицарем, який має своїм заступником святого Георгія.
Бог дав, що Збишко хоч частково помстився за нього. Але дивіться, яка між нами й ними різниця. Правда, з чотирьох псявір три вже загинули,— але загинули в бою, і жодному з них ніхто ні язика в неволі не вирізав, ні очей не виколов.
Господь їх покарає,—сказала Ягенка. Мацько звернувся до чеха:
А як ти його впізнав?
— Я не одразу впізнав його, хоч побачив пізніше за вас, пане. Але щось мені в ньому здалося знайомим, і чим довше я до нього придивлявся, тим більше здавалося... Ага! Тоді ж у нього не було ні бороди, ні білого волосся, був він могутній і хоробрий рицар: як його було впізнати! Але коли панянка сказала, що їдемо до Щитна, а він почав вити, я одразу все згадав. Мацько замислився.
Із Спихова треба б його повезти до князя, який не зможе безкарно залишити такого знущання над значною людиною.
Викрутяться, пане. Підступом викрали його дочку і викрутились, а про пана із Спихова скажуть, що він у бійці втратив і язика, і руку, і очі.
Це правильно,— сказав Мацько.— Адже вони свого часу самого князя були схопили. Він не може воювати з ними, бо не подолає, хіба король наш поможе йому. Говорять та й говорять люди про велику війну, а воно й малої нема.
— Є з князем Вітольдом.
— Хвалити бога, що хоч той з ними не панькається... Ех, князь Вітольд, то справжній князь! І хитрістю вони його не подолають, бо він один хитріший за них усіх. Бувало притиснуть його, псяюхи, так, що загибель висить над ним, як меч над головою, а він, як той вуж, вислизне й зараз же їх укусить... Стережись його, коли він б'ється, але ще більше стережись, коли він тебе гладить...
— І він з усіма такий?
— Не з усіма, тільки з хрестоносцями. З іншими він добрий і щедрий князь!
Мацько задумався, немов хотів краще пригадати Вітольда,
— Вій зовсім Інакший, ніж тутешні князі,— сказав він нарешті.— Треба було Збишкові звернутися до нього, з його допомогою в боротьбі з хрестоносцями можна багато чого добитися.
Через деякий час він додав:
— Хто його знає, чи не опинимось ми обидва у нього, тоді й помститися можна буде як слід.
Потім вони знов заговорили про Юранда, про його нещасну долю й неймовірні кривди, яких він зазнав від хрестоносців, котрі спочатку без ніякої причини замордували його кохану дружину, а потім, платячи помстою за помсту, викрали дочку, а самого так катували, що й татари гірш не придумали б. Мацько й чех скреготали зубами, розуміючи, що й звільнення Юранда було новою обміркованою жорстокістю. Старий рицар обіцяв собі в душі про все добре дізнатись і потім віддячити хрестоносцям з надвишкою.