Чех хоч і стомився в дорозі, проте готовий був говорити до ранку, і вони почали розмовляти, власне, він знов докладно розказував про всі Збишкові, Юрандові, Данусині та свої пригоди.
IX
Мацько готувався в дорогу, а Ягенка два дні не показувалась у Богданці, весь цей час радячись із чехом. Старий рицар здибав її аж третього дня, в неділю, по дорозі до костьолу. Вона їхала в Кшесню з братом Яськом і чималим загоном озброєних слуг, бо не була певна, чи Вільк і Чтан ще лежать і чи не вчинять на неї якогось нападу.
— Я хотіла після меси заїхати в Богданець,— сказала вона, привітавшись з Мацьком,— бо маю до вас невідкладну справу, але ми можемо поговорити й зараз.
Вона виїхала наперед, очевидно, не бажаючи, щоб слуги чули розмову, і, коли Мацько опинився поруч з нею, сказала:
— То ви напевне їдете?
— Як дасть бог, то завтра, не пізніше.
— І до Мальборга?
Може, до Мальборга, а може, й ні. Куди доведеться.
То послухайте зараз і мене. Довго думала, що мені робити, а тепер хочу спитати й вашої поради. Раніш, пам'ятаєте, коли татусь був живий, а абат-здоровий, була інша річ. Крім того, Чтан і Вільк сподівалися, що я котрогось із них виберу, і стримували один одного. А тепер я лишаюся без ніякої оборони і або сидітиму в Згожелицях за частоколом, немов у в'язниці, або вони неминуче мене скривдять. Скажіть самі, хіба ж не так?
Еге ж,— сказав Мацько,— я також про це думав.
І що ж ви надумали?
Не надумав нічого, можу тобі тільки сказати, що ми живемо все-таки в польській країні і що наші закони за насильство над дівчиною тяжко карають.
Це добре, але звідси недалеко до границі. Я знаю, що і Шльонськ польський край, проте князі тамтешні ворогують між собою і нападають один на одного. Якби не це, то мій коханий татусь був би живий. Туди вже поналазило німців і сваволять та кривдять людей, так що коли хтось захоче серед них сховатися, то й сховається. Звісно, що ні Чтанові, ні Вількові я б легко не далася, але треба подумати і про братів. Коли я звідси виїду, то все буде тихо, а коли залишуся в Згожелицях, то бог його знає, що може трапитись. Почнуться напасті та бійки, а Яськові вже чотирнадцять років, і його не тільки я, а ніяка сила не вдержить. Останнім разом, як ви прийшли нам на допомогу, він уже рвався наперед, і коли Чтан кинув булаву в гурт, то мало не влучив Яська в голову. Ого, Ясько вже казав челяді, що обох їх викличе битися на втоптаній землі. Не буде, кажу я вам, жодного дня спокою, і навіть менших братів може спіткати лихо.
Правду кажеш, псявіри вони, і Чтан, і Вільк, — живо озвався Мацько,— проте на дітей руки не підіймуть. Тьху! На це хіба хрестоносець здатний.
— На дітей вони руки не підіймуть, але в заворусі або, боронь боже, в разі пожежі недалеко й до нещастя. Що там казати! Стара Сецехова любить братів, як рідних дітей, і опікуватиметься ними та доглядатиме їх добре, а без мене їм буде спокійніше, ніж зі мною.
Може, й так,— відповів Мацько. Потім він швидко глянув на дівчину:
Чого ж ти хочеш?
А вона стиха відповіла:
— Візьміть мене з собою.
Хоч Мацькові не трудно було догадатись, чим скінчиться розмова, він все-таки дуже здивувався, спинив коня і вигукнув:
— Бійся бога, Ягенко!
Вона схилила голову й несміливо та —сумно відповіла:
— Дорогий ви мій! Краще вже я скажу правду, ніж маю таїтися. І Глава, і ви кажете, що Збишко тієї вже ніколи не знайде, а чех сподівається ще й на гірше. Богом присягаюся, що не зичу їй ніякого зла. Хай її, нещасну, там матір божа береже і врятує. Миліша вона за мене була Збишкові, то що ж подієш: така моя доля. Але, знаєте, поки її Збишко не знайде, або, як ви певні, ніколи не знайде, то... то...
— То що? — спитав Мацько, бачачи, що дівчина все більше бентежиться.
— То я не хочу бути ні Чтанова, ні Вількова, ні будь-чия.
Мацько задоволено зітхнув.
А я вже думав, що ти його забула,—сказав він. Вона зітхнула ще сумніше:
Ех!..
— То чого ж ти хочеш? Як же я тебе візьму до хрестоносців?
— Не обов'язково до хрестоносців. Я тепер поїхала б хоч би до абата, котрий лежить в Серадзі хворий. У нього немає там жодної близької душі, бо шпільмани напевне більше пильнують дзбана, ніж його, а він же мій хрещений батько і благодійник. А коли б він був навіть здоровий, то однак я шукала б його опіки, тому що люди його бояться.
Проти цього я не буду заперечувати,— сказав Мацько, який по суті радий був з такого вирішення Ягенки, бо, добре знаючи хрестоносців, вірив, що Дануся з їхніх рук живою не вийде.— Тільки скажу тобі, що в дорозі з дівкою великий клопіт.
Може, з іншою, а не зі мною. Досі я ще ні з, ким на герці не билася, але мені не звикати стріляти з самостріла або зносити труднощі на ловах. Як треба, то треба, не бійтеся. Візьму Яськову одежу, на волосся понтлик, почеплю невеликий меч та й поїду. Ясько хоч і молодший, але ні на волосину не менший, а обличчям так на мене схожий, що коли ми наряджалися на запусти, то й покійний татусь не міг сказати, де він, а де я... Побачите, що мене не впізнає ні абат, ні хто інший.
Навіть Збишко?
Якщо я його побачу...
Мацько на хвилину задумався, потім раптом усміхнувся і сказав:
А Вільк з Бжозової і Чтан з Рогова, мабуть, показяться!
Нехай собі казяться. Гірше те, що можуть за нами поїхати.
Ну, не бійся. Я старий, але краще мені під руку не потрапляти. І всім Градам теж!.. Хто такий Збишко, вони вже скуштували.
Так розмовляючи, вони приїхали до Кшесні. В костьолі був і старий Вільк з Бжозової, котрий врядигоди похмуро поглядав на Мацька, але той на це не зважав. З легким серцем повертався Мацько з Ягенкою після меси додому. Але "коли вони попрощалися на перехресті й він опинився сам у Богданці, йому в голову почали приходити не такі веселі думки. Він розумів, що в разі відсутності Ягенки ні Згожелицям, ні її рідні нічого не загрожує. "До дівки вони чіплялися б,— думав він,— бо то інша річ, але на сиріт або на їхнє майно руки не підіймуть, тому що вкрили б себе страшною ганьбою, і кожна жива людина рушила б на них, як на справжніх вовків. Але Богданець залишиться напризволяще!.. Кіпці на межах позасипають, майно порозтягають, кметів попереманюють!.. Дасть бог, повернуся, повідбиваю, пошлю вимоги і притягну до суду, бо в нас править не тільки кулак, а й закон... Але чи ж повернуся я і коли повернуся?.. Вони на мене люті, що я до дівки їх не допускаю, а як вона поїде зі мною, то розлютуються ще гірше".