Ні, Мар’яна й не думає капітулювати перед внутрішнім суддею, що досі з погордою поглядав на загальний грабунок у місті і мав право судити. Може тепер Мар'яна й не має такого права, бо яка різниця, — три мешкання чи хоч одна ложка? Але хто мав право зробити так, що вона роками тільки ходила під вікнами цих новобудов і навіть не уявляла, як то затишно людина може жити? Тут, справді, нема нічого такого, що зветься розкішшю, а Мар’яні здається, що якби був де рай, то він виглядав би саме так. Отже, хай рік, хай місяць, а це належить їй.
Вона завзялася тішитися зваленим їй з неба комфортом. Хто ж, як не небо і двірник спряглися, щоб уготовити їй його. Небо обводило її по порожніх мешканнях не одного району. До вибору було багато, але привабила Мар’яну одна табличка на дверях. "Тут жеве артіст украінскій Рейнгардт". Цікаво побачити! Нічого легшого, як постукати й запитати, де ніхто не "жеве". "Артіст украінскій", побачивши її, думав спочатку, що за спиною в неї стоїть ще й Галина Полтавченко. — "Ви тут живете?" — не менш здивувалася й Мар'яна. Коротше, колись водила її Галина до своєї приятельки-косметички, але та частина Пушкінської вже згоріла. Чоловік її — артист російської драми. Розмовляє лише російською. Табличка — кон’юктурна. А ще коротше: "От і добре, будемо сусідами. Напроти нас ще незайняте мешкання стоїть. Запишіть собі номер і йдіть по ордер, поки хто інший не взяв".
Мар'яна й узяла ордер. А на що — побачила, як відкрив їй двірник. Блакитно-жовте мешкання, кругла кімната, центральне огрівання, краєвид, є на чому спати, є з чого їсти. Трохи там пограбоване, але ж двірник, Омелян Якович, не любить закладати довгої бесіди, він розговорюється аж після наливки, яку забув хтось допити. Оце ще побуде трохи, а на зиму вертається додому. У Володарку. Тут ні світла, ні палива, їсти нема чого, а там же своя хата жде, поле... — А як німці не дадуть землі? — То проженем!
Отака то Мар'яна? Навіть небо, явлене їй у табличці "Тут жеве артіст украінскій", не втримає, щоб не осудила ближнього, тепер сусіда. Галинині приятелі, як встигла охопити своїм бистрим оком Мар’яна, орієнтації, сказати б, многогранної. "Артіст" він "украінскій" з огляду на націоналістичну еру в Києві. По-правді, він признавався вже, що по духу він — "русскій человек". "Люблю Россію". Але, щоб не образити, тут же підкреслив: "Люблю украінскіє пєсні і сало". Це оте київське монархістичне середовище із старорежимним осереддям, якого не перероблять жадні історичні зміни на Україні. Це ж та твань, з якої не витягне ноги Україна, щоб іти в майбутнє!
А коли б так ще було з ким попросторікувати, — як би розійшлася Мар’яна! Заким навела б порядок у дарованому Омеляном Яковичем начинні, меблях, гардинах із фестонами, заким помила б вікна та натерла до блиску паркет, то й Галині не поздоровилось би, й іншим. Та десь іззаду, невидимо за цим очевидним добробутом, стоїть настирлива думка. Чи втримає вона це мешкання? Чи дивитиметься на цей синій сервіс, а... а ще й досі не давали хліба. Вона думала, що в неї такі запаси, а за місяць — уже трошки сухарів зосталося. Жадних їдалень. Жадних крамниць. Чи буде воно все так гараздно? Чи не прийдуть ще хуртовини, чи не мелькне Мар’яна, як мелькнули мільйони?
Що ж, — заспокоює сама себе Мар'яна, — буду й я летіти в безодню, а сьогодні зачепилася разом із Рейнгардтами за стеблину. Вірніше, за триб колеса. Учора під ним, сьогодні на ньому.
Шкода тільки, що з Рейнгардтами. І ото з таких складається Київ? Там надивилася на Тихогласиху, тут знову Рейнгардт. А єйбо, якщо Київ має бути розігнаний, то й добре. Заповнить його наново справді український елемент, а не оця шушваль старорежимна. Справді! А на кого ж мають спиратися ті, що приобіцяли відродити українську розбудову? На Галину Полтавченко? До речі, вона в них у великому фаворі, а посмішка вже стала лялькова, Застигла навіть. Ще зморшки зробляться, як через міру всміхатися!
Мар'яна зовсім забула, що вона миє вікно. Ще роздушиться шибка, як через міру натискати, — сама з себе глузує. Думки під акомпаніямент краєвиду, — а вона ж і не дивиться на нього, — пливуть, як літні хмарини в небі, одна на одну напливаючи, змінюючись, групуючись кожен раз по-інакшому. Далебі, тут і думається просторіше та химерніше, ніж у крихітнім койчику на Левашівській. От, де база розмаху, розцвіту: просторе світле мешкання. Тільки споконвіку посідають його якісь варяги та всякі інші колонізатори. Це непорозуміння, або недогляд, або усмішка сьогоднішнього хаосу, що й Мар’яна — прямий нащадок корінного смерда-савура-шумера — потрапила сюди. На біду свою, варяги, сівши над смердом, грузнуть у ситій гущі, розчиняються. Постає нове, нова назва смерда… сьогодні Мар’яна — українка. І от суне на голову новий варяг… Що він несе? Чому ніхто досі не дослідив схожости між словом "варяг" і "ворог"?
Мар’яна то зачепилася на цім стеблі в польоті у безодню, але все кругом хурделить. Крижана скеля насунула на крижану скелю, трощить її, але чи й сама розтрощиться, як певні оці націоналісти наші закордонні? І чи є сили у нас? Чи не складається Київ увесь із от таких "артістів украінскіх"? Чи зуміють ті політики охопити й оцінити реальне співвідношення сил? Мар’яна покищо бачить між ними одного реального. Віктора.
Вже й вимите одне вікно. Шибки не роздушені, але й усі ці питання, які насуваються хмарою на Мар’яну, не розв’язані. А тим часом треба ясно ці питання ставити й ясно на них відповісти. Німецький націонал-соціялізм і наш оцей закордонний націоналізм, — чи це одне? Моя нація має пожерти всі інші? В очах "уфімської України" Віктор уже напевно націоналіст і фашист. А в очах у закордонних? Як та пані змінилася, коли Віктор не в лад їй сказав про якогось Авеніра. Отже, й націоналізм — слово збірне, не покриває усіх понять, ним одягнених. І коли піти з ними, то треба пам’ятати, що за це жде, треба робити тільки те, за що ладен голову покласти, а не для вигод сьогоднішніх.
Хто на це все відповість Мар’яні? І коли б не роздушити все ж шибки…
Чи не Гнат Загнибіда ото йде вулицею, розглядається? Далебі, він шукає мешкання, як оце недавно й Мар’яна. Далебі, Мар’яна може йому порадити. Цей сусідній бльок зовсім порожній, позавчора звідти виїхала військова частина.