Саме ця думка леденила його найбільшим жахом.
Він не пішов. Він досі тут.
Він сидів обличчям до єдиної шафи, яку не зміг відкрити, бо її ручка була занадто туга, і це його дратувало. Він незграбно схопив бляшанку з помідорами, знову підійшов до великої шафи та вдарив бляшанкою по ручці. Дверцята розкрилися навстіж, і звідти випало його зникле, вкрите кров'ю тіло.
До цієї миті Ґордон не знав, що привиди можуть непритомніти. А тепер він про це дізнався, бо саме це й зробив.
Кілька годин по тому його розбудив вибух його газової духовки.
РОЗДІЛ 16
Наступного ранку Річард прокидався двічі.
Першого разу він подумав, що прокинувся помилково й перевернувся на інший бік, щоб поспати ще кілька хвилин. Другого разу він різко схопився, бо в пам'яті спливли події минулої ночі.
Він спустився на кухню та похмуро й неспокійно поснідав, роблячи все не так. У нього підгоріли грінки, пролилася кава, він збагнув, що мав учора купити джем, але забув. Оцінюючи свої немічні спроби нагодувати себе, він подумав, що можливо, принаймні, зможе дозволити собі сьогодні ввечері час, щоб пригостити С'юзан дивовижною вечерею, щоб компенсувати минулий вечір.
Це якщо він зможе вмовити її піти з ним.
Був один ресторан, який Ґордон постійно нахвалював і рекомендував їм відвідати його. Ґордон непогано знався на ресторанах, було таке враження, що він проводив у них досить багато часу. Кілька хвилин Річард сидів і стукав олівцем по зубах, а потім пішов до своєї робочої кімнати й дістав з-під великого стосу комп'ютерних журналів телефонний довідник.
"L'Esprit d'Escalier".
Він зателефонував до ресторану й спробував замовити стіл, але коли він сказав, коли саме йому потрібне місце, це викликало стриманий сміх.
– А, non, m'sieur, – сказав метрдотель, – боюсь, це неможливо. Наразі замовлення треба залишати щонайменше за три тижні. Pardon, m'sieur.
Здивувавшись тому, що існують люди, які знають, чого їм захочеться через три тижні, Річард подякував метрдотеля й поклав слухавку. Що ж, може тоді знову піца? Ця думка знову нагадала йому про невдале вчорашнє побачення, а ще через секунду його охопила цікавість і він знову взяв телефонний довідник.
Джексон… Джентрі.
Ніякого Джентлі там не було. Жодного. Він знайшов інші довідники, окрім того, що на літери S – Z, який його прибиральниця з незрозумілих йому причин завжди викидала. У них точно не було ні Челлі, ні чогось схожого. Не було ні Жентлі, ні Дзентлі, ні чогось навіть трохи подібного. Він подумав про Тжентлі, Тзентлі або Тсентлі й спробував звернутися в довідкове бюро, але не додзвонився. Він знову сів і стукав по зубах олівцем, дивлячись, як на екрані комп'ютера повільно обертається канапа.
Як дивно, що відтоді, як Редж так нагально спитав про Дірка, минуло лише кілька годин.
Якщо справді хочеш когось знайти, як це зробити, до чого вдатися?
Він спробував звернутися в поліцію, але теж не додзвонився. Що ж, ось і все. Він спробував усе, що міг, хіба що приватного детектива не найняв, але в нього були кращі способи витратити свій час і гроші. Коли-небудь він знову стикнеться з Дірком, як це завжди траплялося раз на кілька років.
Та й взагалі йому було важко уявити, що існують такі люди – приватні детективи. Що це за люди? Який вони мають вигляд, де вони працюють? Яку краватку треба носити, якщо працюєш приватним детективом?
Напевно, це мала бути саме така краватка, якої ніхто б не очікував від приватного детектива. Уявіть собі: як вирішувати таку задачу, якщо щойно прокинувся?
Перш за все через цікавість, але також тому, що єдиною альтернативою було взятися за програмування робочого проекту, він почав гортати сторінки оголошень.
"Приватні детективи – дивись детективні агентства".
У такому серйозному діловому контексті ці слова здавалися дивними. Він гортав сторінки. Дайвінг, двері, декор, детективні агентства…
Цієї миті задзвонив телефон, і він відповів дещо грубо. Він не любив, коли його перебивають.
– Щось не так, Річарде?
– О, привіт, Кейт. Ні. Я просто… сильно замислився.
Кейт Ансельм теж була зірковою програмісткою в фірмі WayForward Technologies. Вона працювала над довгостроковим проектом, пов'язаним зі Штучним Інтелектом, однією з тих речей, які здаються абсурдною вигадкою, доки не почуєш, як про це розповідає вона. Ґордон мав потребу слухати, як вона про це розповідає, якомога частіше; частково тому, що він нервував через гроші, яких це коштувало, а частково тому… ну, мало хто сумнівався, що Ґордонові просто подобалося слухати Кейт.
– Я не хотіла тебе турбувати, – сказала вона. – Просто я намагалася зв'язатися з Ґордоном і не змогла. Він не бере слухавку ні в Лондоні, ні в котеджі, ні в машині, на пейджер не реагує. Як для людини, яка настільки схиблена на зв'язку, як Ґордон, це дещо дивно. Ти чув, що він провів телефон у свій бак ізоляції? Це правда.
– Я з учорашнього дня не розмовляв з ним, – сказав Річард.
Він раптом згадав про плівку, яку взяв з автовідповідача С'юзан, і подумки звернувся до Бога з проханням, щоб там не було нічого важливішого за вигадки про кролів. Він сказав:
– Я знаю, що він їхав до котеджу. Гм, не знаю, де він зараз. А ти пробувала… – Річард не міг вигадати, що їй ще спробувати. – Боже мій.
– Річарде?
– Це ж треба…
– Річарде, в чому річ?
– Ні в чому, Кейт. Просто я щойно прочитав найдивовижнішу річ.
– Справді? А що ти читаєш?
– Телефонний довідник…
– Справді? Негайно побіжу й собі куплю такий. Права на фільм за його мотивами вже хтось купив?
– Вибач, Кейт, можна я пізніше перетелефоную? Я не знаю, де зараз Ґордон і…
– Не переймайся. Мені знайоме це відчуття, коли не терпиться перегорнути сторінку. Вони ніколи не розкривають усі карти аж до самого кінця, так? Напевно, це Збіґнєв написав. Гарних тобі вихідних, – вона поклала слухавку.
Річард теж поклав слухавку й сидів, витріщившись на оголошення, що було в телефонному довідникові.
_________________________________
ХОЛІСТИЧНЕ ДЕТЕКТИВНЕ АГЕНТСТВО
ДІРКА ДЖЕНТЛІ
Ми розгадуємо весь злочин
Ми знаходимо всю особу
Зателефонуйте сьогодні, і отримаєте повне вирішення вашої проблеми
(Наша спеціалізація – зниклі коти та проблемні розлучення)